Якщо український підприємець хоче працювати із сидром, йому потрібно отримати три різні ліцензії. Чому три та чому в різних місцях? Ліцензія потрібна й для посередництва щодо працевлаштування українців за кордоном. Чим небезпечна ця діяльність і чому вона потребує ліцензування? Такі приклади наводила Тетяна Паламарчук, заступниця виконавчого директора «Спілки українських підприємців» (СУП) під час онлайн-дискусії, організованої аналітичним центром CASE Ukraine, присвяченої проблемі дерегуляції українського бізнесу. 
наводить найважливіші фрагменти обговорення.
Скільки в Україні є регуляторних документів для бізнесу
У січні 2023 року Кабмін створив Міжвідомчу робочу групу (МРГ) для прискореного перегляду інструментів державного регулювання господарської діяльності. Її співголовами є міністри економіки та цифрової трансформації.
За словами міністерки економіки Юлії Свириденко, під час аналізу нормативно-правового поля виявили приблизно 1 тис. інструментів державного регулювання: дозволів – 528, ліцензій – 224, погоджень – 157, висновків – 145, свідоцтв – 121, декларацій – 55, повідомлень – 42, посвідчень – 23. Усе це потрібно переглянути.
За даними СУП, в Україні майже 50 тис. регуляторних актів. Після Революції Гідності, у 2015 – 2018 роках, переглянули приблизно 3 тис. із них і 367 скасували.
Як переглядають регуляторні документи
Заступник міністра економіки Олексій Соболєв зазначив, що МРГ уже розглянула приблизно 650 документів, перегляд планують закінчити за два місяці. Майже 26% вивчених регуляцій рекомендували скасувати, 35% – переробити, тобто зацифрувати або змінити процедуру. Інші вирішили не чіпати. «Особливо волаючого, що потрібно обов'язково дерегулювати, залишилося дуже мало», — зазначив він.
Але МРГ приймає лише рекомендаційне рішення щодо долі конкретного документа. Щоб його скасувати чи відправити на перероблення, потрібні постанови Кабміну, закони. Роботу над їхніми проєктами ведуть, але цей процес не швидкий.
До створення МРГ була спроба провести дерегуляцію одним махом через спеціальний закон (урядовий законопроєкт № 8058 від 19.09.2022), який не пройшов через парламент. Тому зараз МРГ розбирається з кожним нормативним актом окремо.
«Дерегуляція – це дуже нішева історія. Є якісь речі, які стосуються великої частини бізнесу, але їх одиниці», – наголосив Соболєв.
Тетяна Паламарчук вважає, що за нинішніх умов механізм «дерегуляторної гільйотини» був би результативнішим. Подібна «гільйотина» могла б працювати так: Кабмін приймає постанову, яка свідчить, що за шість місяців усі нормативні акти якогось відомства втрачають чинність. І воно має за цей час довести, які акти й чому йому справді потрібні. Водночас усі документи варто обов'язково зіставити із законодавством ЄС.
Якщо не вдаватися до «гільйотини», то можна було б розглянути такий варіант: скасувати нормативні акти, ухвалені до 1991 року, і визнати такими, що втратили чинність, усі акти, які ухвалені не для виконання законів.
Паламарчук також говорила про законопроєкт № 8058, який і мав запустити дерегуляторну гільйотину
Чому законопроєкт № 8058 не пройшов через парламент
Дмитро Наталуха, народний депутат, голова комітету ВР з економічного розвитку, зазначив: у суспільстві та владі немає консенсусу, що регулювання бізнесу має бути меншим. «Чому так відбувається – питання філософське. Коли в тебе забирають повноваження чи функції, за допомогою яких ти можеш чинити адміністративний вплив і отримувати ренту, то ти не будеш радий подібним законодавчим ініціативам», – сказав нардеп.
Він додав, що без зміни парадигми, без відмови від встановлення «у бізнесі немає безневинних», без переходу до принципу, що провину треба довести, процес дерегуляції неминуче йтиме не так швидко, як хотілося б.
Наталуха навів такі дані: в Україні зараз не менш як 2 тис. регуляторних органів, а це десятки, сотні тисяч працівників, які отримують зарплату за те, що від імені держави спостерігають за кимось чи чимось. «Я не хочу сказати, що всі вони виконують непотрібну роботу, але така численність викликає питання про виправданість і економічну доцільність», — вважає депутат.
За приблизною оцінкою, утримання регулювальних і органів контролю коштує державі не менш як 1 млрд грн на рік. Одне адміністрування реєстрів коштує приблизно 100 млн грн. «Ці цифри показують, чому адміністративні реформи гальмуються. Їхніх противників дуже багато, найчастіше між ними є довгострокові робочі відносини, це професійні та кар'єрні історії», – пояснив Наталуха.
Хто може перевіряти бізнес в Україні
«Презумпція провини бізнесу» – як із нею боротися
Просте рішення – взагалі прибрати державу зі сфери бізнесу, але це утопія, упевнений Дмитро Наталуха. Потрібно змусити державу стати ефективнішою. «Я прихильник ідеї «Швидкої держави», тобто держпослуги маємо надавати так швидко, щоб складалося враження, що все робиться само собою», – сказав нардеп.
Для цього держава має змінити архітектуру управління, ухвалення рішень. Те, чим зараз займається МРГ, наближає Україну до цієї мети. Але до такої роботи не готові багато представників державних інституцій.
«Якщо мета створення швидкої держави є домінувальною, то питання дерегуляції розв'язуються самі собою, оскільки надмірне регулювання – це завжди гальмо», – резюмував Наталуха.
Читайте також
Не один у полі: як бізнес-комʼюніті допомагає підприємцям масштабуватися
Кримінальний тиск на бізнес в Україні: виклики для інвесторів та юридичний захист
