Дмитро Наталуха. Фото: стоп-кадр відео партії «СН»
Під час розмови з головою комітету ВР з економічного розвитку Дмитром Наталухою 
запитало про пріоритети в економічній політиці України, економічні стимули, податки тощо. Лейтмотивом була прагматична економіка.
Згідно з підручниками, економічна політика держави – це сукупність політичних, соціальних, економічних, юридичних заходів, спрямованих на розвиток і оптимізацію економічних процесів. Оптимізація має проводитися за якимось критерієм. Чи є для нинішньої української держави такий критерій?
– Я вважаю, що головний критерій простий: створення доданої вартості. Фактично зараз Україна є об'єктом гібридного економічного наступу. Перший його елемент – пандемія ковіду, що б'є по бізнесах і економіці загалом. Другий – ціна на енергоресурси. Третій – концентрація військ Росії поблизу українського кордону, що призводить до паніки, за якою слідує виведення інвестицій тощо.
Завдяки чому ми ще тримаємося в таких умовах? Винятково завдяки найвищим цінам на основні експортні українські товари. Однак ці експортні позиції сировинні, ціни на такі товари є дуже волатильними. І щойно ціни почнуть падати – це може статися вже наприкінці цього року, – ми знову підемо в піке.
Звідси випливає простий висновок: щоб менше залежати від зовнішньої цінової кон'юнктури, потрібно розвивати внутрішнє виробництво та прагнути перевести економіку із сировинної моделі на генерування доданої вартості.
Другий критерій оптимізації — створення робочих місць. Якщо в країні мало привабливих робочих місць, то виникають два ризики: зростання безробіття та збільшення трудової еміграції. Коли відкриють кордони після пандемії, ми матимемо космічний відтік робочої сили, якщо не збережемо робочі місця. А зберегти робоче місце набагато дешевше, аніж створити нове. Тому держава зараз має допомагати бізнесу зберігати ці місця.
Що вийшло, а що ще й досі ні
Задля такої допомоги, на вашу думку, що вже зроблено, а що й досі не вдається?
– Із позитивного можу назвати перезапуск інституту індустріальних парків. Вони – гарний інструмент для розвитку бізнесів різної спрямованості та розмірів. Після ухвалення базового закону ми бачимо великий інтерес до створення таких парків, готуються відповідні документи. Заявлені суми інвестицій становлять сотні мільйонів доларів.
Завдяки інвестиційним паркам держава та місцеві громади можуть вигравати конкуренцію за іноземні та вітчизняні інвестиції. Бізнеси, які стали резидентами парків, отримують вигідні умови роботи й можуть планувати свою роботу на тривалий строк.
Другий приклад — закон про локалізацію. Цей принцип почне застосовуватися у 2023 році, але вже зараз ми можемо говорити про те, що це певною мірою історичне рішення. У чому суть цього закону? Якщо, наприклад, місто Київ купує 100 трамваїв за кордоном, то 30 із них мають бути вироблені в нас або 30% вартості контракту мають походити з України. Це призведе не лише до завантаження вітчизняних виробників, а й до трансферту технологій.
А твердження про те, що на таких умовах із нами не співпрацюватимуть іноземні виробники, оскільки Україна для них є малоцікавою, я вважаю дурістю. Наприклад, французька компанія Alstom підписала масштабний контракт на постачання локомотивів саме за умови значної локалізації.
Локалізація ідеально працювала б з індикативним плануванням. Якби уряд визначив пріоритетними для підтримки кілька галузей, що створюють найбільший мультиплікативний ефект в економіці.
Про подібне розмови в уряді точаться вже кілька років...
– Я сам про це говорю з 2019 року. За останні два роки в нас змінилися чотири міністри економіки. Коли вони змінюються за пів року, про системну роботу не можна говорити взагалі. Виходить так, що єдиним більш-менш тривалим носієм економічної ідеології в країні є наш комітет. Але ми не ухвалюємо управлінські рішення. Ця ситуація є принаймні дивною.
Давайте повернемося до того, чого поки що не вдалося зробити.
– Головне з поганого – неповороткість нашої податкової політики. Наприклад, з 1 лютого Польща знизила до нуля ПДВ на низку масових товарів і послуг. Поки що цей захід вжито на пів року, але влада не виключає його продовження до кінця обмежень, пов'язаних із ковідом.
Від цього виграє не лише внутрішній споживач у Польщі. Створено сильний інструмент посилення позицій їхніх експортерів, які можуть знизити ціни на свою продукцію. Польський імпорт в Україні чинитиме ще сильніший тиск на внутрішній ринок, якщо ми не вживемо якихось заходів у відповідь.
Днями Росія, найбільший у світі виробник аміаку, заборонила його експорт. А цей товар – найважливіша сировина для виробництва добрив. Це означає, що вони подорожчають, а слідом за добривами – продукція рослинництва та харчові продукти. І це все – на тлі газу, що подорожчав.
У таких умовах податкова політика має бути максимально гнучкою. Зараз вона є жорсткою й закостенілою, не спроможною підтримувати бізнес в умовах тих трьох зовнішніх чинників, про які я говорив на самому початку. Нам невідкладно варто розпочати перегляд підходів до податкової політики.
Неможливо змінити податкову політику без хоча б тимчасового зростання держборгу. Не треба боятися цього. Зараз у світі є економічно успішні країни з величезною часткою боргу щодо ВВП (і це не лише США), а є аутсайдери, у яких частка боргу менша за українську. Наразі НБУ та Мінфін твердять, що не можна допускати зростання частки боргу. А я вважаю, що питання лише в тому, наскільки професійно держава керує своїм боргом.
Про необхідність захисту національної економіки
Як ви оцінюєте структурні зміни економіки?
– З 2014 року ми вимушено кардинально змінили структуру економіки, через те що втратили промисловий і туристичний регіони, а також значною мірою – найбільший ринок збуту (РФ). В останні роки значно зросло фінансування статей видатків держбюджету, пов'язаних з оборонною сферою. 2020 року до цього додався ковід.
На мою думку, з 2008 року, після глобальної фінансової кризи, весь світ почав драматично змінюватися. З пандемією ці зміни стали явно необоротними. Колишні економічні інститути, принципи, механізми, моделі більше не спроможні забезпечувати не лише розвиток, а і стійке існування економік.
В Україні є критично важливі в соціальному сенсі галузі: молочна, м'ясна тощо, які нині зазнають колосального навантаження та удару з боку імпорту. Чи можемо ми й надалі говорити, що дотримуватимемося вимог паритетного відкриття ринків, як це записано в Угоді про асоціацію з ЄС? Чи варто чесно сказати партнерам, що в нас – економічний форс-мажор, до того ж починаючи з 2014 року, з року підписання економічної частини Угоди? Ми не можемо вдавати, що залишилися в тих самих умовах, які були. І поводитися так, ніби нічого не змінилося, що конкурентоспроможність наших галузей не погіршилася з об'єктивних причин.
Я впевнений, що на якийсь проміжок часу ми маємо вжити інтервенціоністських заходів, захистити низку своїх галузей і виробників, бо від цього залежить якість життя наших громадян. Без цього ситуація лише гіршатиме.
Зовнішні чинники останнього часу показали, наскільки слабкою й нестійкою до зовнішніх викликів є економіка нашої країни. Якщо буквально зараз не почати змінювати систему оподаткування та підходи до економіки, сподіваючись на те, що загроза війни та коронавірусу от-от ослабнуть, це буде злочином.
Чи знаходите ви розуміння в Мінекономіки?
– Після нашого інтерв'ю я йду на закрите засідання комітету Мінекономіки, де маю намір торкнутися цієї теми. Хочу запитати, чи все в них іде, як завжди, чи вживаються якісь нетипові заходи, пов'язані з тяжкістю нинішньої ситуації.
Ще одне актуальне питання – угода про зону вільної торгівлі з Туреччиною, яку ми найближчим часом підпишемо (розмова проходила напередодні підписання цієї угоди – ). Я вважаю, що в подібних питаннях не можна бути «за» чи «проти». Будь-яку дію в економіці треба оцінювати з погляду стратегічності її виконання. Інакше ми отримаємо ситуацію 2014 року, коли підписали економічну частину Угоди про асоціацію фактично із заплющеними очима. Політично вибір курсу щодо руху в ЄС був правильним кроком. Але економічний блок, за моєю оцінкою, завдав нам більше шкоди, ніж приносить користі. Проте зараз просто так ми не можемо припинити виконувати умови Угоди про асоціацію.
Так і з «турецькою» угодою. Ми не можемо підписати її лише тому, що це красиво, комусь подобається чи нас попросили. Головний критерій – український інтерес. Якщо ми бачимо, що від цього страждають якісь наші галузі, то одразу маємо розуміти, як ми захищаємося, чи оскаржуватимуться ці заходи, чи не забракне в нас ресурсу для захисту. Якщо цього немає, потрібно продовжувати переговори.
Востаннє я бачив основні позиції угоди з Туреччиною кілька місяців тому. У тому вигляді, як на мене, її не можна було підписувати. Можливо, відтоді уряд домовився про щось ще.
Чи є у вас порозуміння з колегами з фінансового комітету ВР у питаннях податкової політики?
– М'яко кажучи, у нас — процес складної дискусії (посміхається). Це нормально. Будь-який фінансист думає, як знайти гроші, а економіст – як їх витратити. Конфлікт закладено в їхніх функціях.
Я розумію позицію колег із фінансового комітету і сподіваюся, що вони чують мою аргументацію. На мою думку, у питаннях податків ми надто жорсткі й надто непередбачувані, малопрогнозовані та однобічні.
Ми зациклилися на детінізації економіки. Так, це важливо. Але це не стимулює економічне зростання. У жодній країні швидке зростання не було пов'язано з виведенням економіки з тіні. Цю думку ми намагаємося донести до колег, але поки що виходить погано.
Для економічного зростання потрібне й ослаблення регуляції. Що в нас із цим?
– Є хороші зрушення з погляду цифровізації процесів. Мінцифри зробило вже багато й продовжує цю важливу для бізнесу роботу.
Однак ми не можемо сказати, що в нас побільшало економічної свободи або значно спростилося ведення бізнесу. Але судячи з мого спілкування з представниками бізнес-асоціацій, вони на цьому не надто наполягають. Головне для них – реформа судової системи. Вони вважають: якщо в них виникнуть суперечки з державою, то в судах обов'язково програють незалежно від того, мають вони рацію чи ні. А корпоративний конфлікт розв'яжеться на користь тієї сторони, де буде більше грошей.
Тому бізнес часто шукає захисту в бізнес-омбудсмена, парламентських тимчасових слідчих комісій – тобто вдається до альтернативних суду інструментів.
Про прагматизм в економіці
У своїх текстах і виступах ви іноді використовуєте термін «прагматична економіка». Поясніть, у чому полягає цей прагматизм?
– Є люди лівої ідеології, правої чи центристи. Але коли ми ухвалюємо економічні рішення, ідеологія має бути останнім чинником. Держава в економіці має бути максимально гнучкою. Якщо Україна забиває полиці якоїсь країни своєю продукцією й там починають вживати захисних заходів, ми маємо бути максимально лібералами та вимагати вільного ринку й конкуренції. Але коли ми бачимо щось подібне в себе, що імпорт знищує вітчизняне виробництво, ми змушені бути протекціоністами. Адже питання не про те, яке молоко, наприклад, ми п'ємо, а про те, що відбувається з коровами: корови йдуть у забій – домогосподарства в селах позбавляються важливого ресурсу – скорочується тваринництво тощо. Чомусь подібні ланцюжки не завжди до кінця продумують.
Тому в економіці ми маємо бути максимально прагматичними, виходити з інтересів країни, а не постулатів будь-якої ідеології. Дотримання рамок ідеології позбавляє нас інструментів, які є найефективнішими в конкретній ситуації.
Помилка в тексті? Виділіть її мишкою і натисніть: Ctrl + Enter
