Україна 1 жовтня відзначає День захисників і захисниць України. Аби трохи розвіяти радянський морок «дня захисника», коли хлопчикам і чоловікам, які, можливо, й не підуть воювати, подекуди досі роздають чергові чашки та шкарпетки, ми вирішили поговорити про українських захисниць.
В Міноборони у траані повідомили, що у Збройних силах України проходять службу понад 42 тис. жінок, ще 18 тис. займають цивільні посади. Динаміка зростання є значною: у 2021 році жінок у ЗСУ було лише приблизно 25 тис., а у 2008-му — 1800.
Жінки в українській армії час від часу скаржаться на дискримінацію — від упередженого ставлення до труднощів із пробиттям скляної стелі військових посад.
У жовтні 2018 року Верховна Рада ухвалила закон, який зрівняв жінок-військових у правах із чоловіками та ліквідував неможливість для жінок обіймати цілу низку бойових посад. І хоча «традиційними» видами діяльності для жінок у війську й досі називають зв’язок, медицину, тилову та штабну роботу, усе більше жінок опановують і бойові посади.
поговорив з офіцером Армії оборони Ізраїлю, військовим аналітиком Ігалем Левіним про досвід Ізраїлю із залучення жінок в армію, розпитавши їого, як можна досягти справжньої гендерної рівності в Збройних силах.
Ігаль Левін розповів про досвід Ізраїлю з боротьби з дискримінацією жінок в армії. Фото: facebook.com/LevinYigal
Про гендерний розрив у кількості військових
Як держава може сприяти зменшенню гендерного розриву в кількості військових?
Річ у тім, що в Ізраїлі це відбувалося довго, поступово.
Ізраїль існує понад 70 років. Жінки призиваються в армію з моменту утворення держави, а саме з 1948 року. Якщо ширше, то коли було ізраїльське підпілля, точніше, єврейське підпілля в Палестині, у ньому вже служили жінки. Вони були бойовикинями, революціонерками тощо. А якщо ще ширше, то понад 90 років жінки брали участь у силових структурах протоІзраїлю, а потім й Ізраїлю.
Отже, присутність жінок, їхня видимість – це процес, який тривав десятиліття. Перші повноцінні бойові підрозділи, де вони були піхотинками, з'явилися лише у 2000-х, льотчицями – у 1990-х. До цього їх також призивали, але на якісь тилові посади.
До речі, це актуально й для України. В Україні йдеться переважно про медичні посади.
Сьогодні цю скляну стелю пробито. Але це вкрай тривалий процес. В Україні ніхто не зможе видати закон, і все: усі рівні, усі служать, усі бойові тощо. Таке мені бачиться малоймовірним.
А от розвиток громадянського суспільства та жіночих рухів у ньому опосередковано впливатиме й на армію, бо армія – це завжди зріз суспільства: яке становище жінок у суспільстві, таке буде і в армії. І навпаки. Це дуже важливо. Особливо якщо йдеться про велику народну армію в майбутньому: сили територіальної оборони, розвинений резерв, ветерани тощо.
Суспільство має перетинатися безпосередньо, і якщо в ньому обговорюватиметься питання жіночого представництва та рівноправності (у політиці, в економіці, у бізнесі – у всьому), то це, звісно, впливатиме й на українську армію.
Про дискримінацію жінок в армії
Які юридичні механізми мають запобігати дискримінації жінок в армії, а які – насильству над ними?
Насправді лише покарання. В Ізраїлі будь-який тиск на жінок в армії — військових тощо – регулюється правовими та юридичними нормами, і ми (чоловіки. – ) можемо легко потрапити до суду.
Яких заходів треба вжити в разі дискримінації або насильства?
Коли відбулося насильство, скликається військовий суд. Це може бути розжалування — навіть генерала можуть понизити у званні. Залежно від правопорушення це також можуть бути штраф, виплата компенсації, ганебне звільнення з позбавленням пенсії тощо.
Були такі кейси, тобто це все не на папері. Зокрема, колись одного полковника помітили в сексуальних стосунках зі своєю секретаркою, і стався скандал. Його розжалували і з ганьбою вигнали з армії.
Коли я служив (2006 — 2007 рр. — ), теж був інцидент, коли старшина використав становище, владу, можливості й ресурси, які в нього були, для сексуального тиску на жінок-військових. Його розжалували, з ганьбою вигнали з армії та ще й оголосили про це в ЗМІ, тож його було знеславлено й перед своєю сім'єю також.
Саме тому юридичним механізмом має бути покарання. Обов'язково. Якщо ґвалтівники не відчуватимуть того, що над їхньою головою висить буква закону, вони почуватимуться безкарними, і це тільки заохочуватиме їх тиснути на жінок.
Про маскулінність і агресивність у Збройних силах
Як можна усунути культуру агресивної, токсичної маскулінності в Збройних силах?
Тут палиця з двома кінцями. Армія – це дуже маскулінний орган сама собою. І нічого поганого в агресивності для неї немає: бійці мають бути агресивними, щоби карати ворогів.
Коли в Ізраїлі з’явилися перші бойові батальйони («Каракаль», наприклад), де жінки були піхотинцями, це не означало, що в армії, зокрема, у спецвійськах і в регулярних бригадах («Голані», «Гіваті» тощо), рівень мужності в такий спосіб знижували. Ні.
Культ сили, агресії, переможця, мисливця є. Просто жінкам теж дали право його торкнутися. І це не означає, що в такий спосіб цей культ намагалися розхитати задля гендерних норм (що чоловік агресивний, маскулінний, а жінка – ні). Армія сама собою агресивна й маскулінна.
А от щоб це не було токсичним, має бути юридичний механізм – суворе покарання. Сексуальне насильство? Покарання. Харасмент? Покарання. Дискримінація за біологічною статтю? Покарання. Має бути покарання, і воно мусить працювати.
А вже як це зробити, щоб не було кумівства та корупції, коли брат за брата, дядько за дядька, друг за друга тощо, – це окреме велике питання. Я не юрист, не політолог і не соціолог, на жаль.
Читайте також
