Верховна Рада через 11 років баталій про страшне слово «гендер» ухвалила Стамбульську конвенцію, хоча й з власними застереженнями. Як вона захистить права жінок та чому її не ухвалили раніше?
Зеленський пропонує Раді ратифікувати Стамбульську конвенцію
Чому ратифікували саме зараз
Фото: Getty Images
Документ під назвою «Конвенція Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами» вимагає від України створити юридичну базу для боротьби з насильством проти жінок.
Ратифікація має показати готовність України до імплементації європейського законодавства.
Наразі конвенція стала частиною нового європакету, без ухвалення якого Україна не отримає статус кандидата у члени ЄС, що нам обіцяли вже 24 червня.
Саме цей перелік мав би показати країнам, що сумніваються у готовності Києва йти шляхом європейських реформ, що ми нарешті готові відійти від печерного популізму та просунутися трохи далі у майбутнє.
Серед країн, що сумніваються, раніше називали Данію та Нідерланди, сумніви є також у Швеції. Чому Україна раніше не ратифікувала конвенцію?
Минулий європакет та Ісус проти геїв
Історія ратифікації Стамбульської конвенції тягнеться з 2011 року та чимось схожа із голосуванням за поправку до Трудового кодексу наприкінці 2015 року.
Історія ухвалення так званої «гей-поправки», що забороняла дискримінацію на роботі за ознакою сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності, починається від того ж 2011 року: тоді, ще до відмови колишнім президентом Віктором Януковичем від європейського курсу, дві третини Партії регіонів, за словами покійного Михайла Чечетова, погрожували залишили фракцію через «закон про підарас*в».
Їхня позиція, включно з тими, хто потрапив до умовно оновленої після Майдану Ради (хто через Опозиційний блок, хто у складі БПП, хто за округами), дослівно не змінилася у листопаді 2015 року. Саме тоді парламент мав ухвалити вищеназвану поправку у рамках так званого «європакету законів», що дозволяли Україні підписати угоду про Асоціацію з ЄС.
Вакханалію «православʼя головного мозку» у листопаді 2015 року доповнював священик, що бігав по парламенту та волав, що геїв особисто заборонив Ісус, у звʼязку з чим виникали певні питання щодо знання ним біблійних текстів та того, як він потрапив до кулуарів загалом.
Тим не менш, під тиском президента Петра Порошенка, якому довелося відвідати Раду особисто, поправку ухвалили з пʼятої спроби.
Страшне слово «гендер»
Стамбульська конвенція напряму не повʼязана з правами ЛГБТ+, але містить два «слизькі» моменти для людей, що люблять піаритися на релігійних почуттях громадян. Мова йде про визначення слова гендер і згадування все тих же «страшних» слів «гендерна ідентичність» та «сексуальна орієнтація».
Фактично у 2017 саме вони стали причиною виступів низки депутатів з трибуни. Серед них були колишній юрист регіоналів Юрій Мірошниченко, дружина тоді генпрокурора України Юрія Луценко Ірина Луценко й навіть голова «Радикальної партії» Олег Ляшко.
Не хотілося б іронізувати, але саме вони наполягали на тому, що конвенція про запобігання насильства щодо жінок порушує «традиційні українські цінності».
В чому ж справа? По-перше, документ визначає, що «гендер» означає соціально закріплені ролі, поведінку, діяльність і характерні ознаки, які певне суспільство вважає належними для жінок та чоловіків. Що вже ставить у глухий кут поборників так званих традиційних цінностей.
По-друге, конвенція передбачає захист прав жертв насильства без дискримінації за будь-якою ознакою, як то стать, гендер, раса, колір шкіри, мова, релігія тощо, в тому числі — сексуальна орієнтація та гендерна ідентичність. Саме ці два поняття відкрили нові кола пекла у шоу «Верховна Рада у прямому ефірі» у 2017 році.
Парламент провалив документ, щоправда, ухваливши закон про запобігання домашньому насильству. Останній з'явився на тлі флешмобу «я не боюся сказати», започаткованого Анастасією Мельниченко у 2016 році. Його часто порівнюють з американською акцією проти сексуального насильства #metoo, але вона з'явилася на рік пізніше за українську.
З закону, щоправда, викреслили положення, що людина має право на захист від домашнього насильства незалежно від гендеру та орієнтації її та її партнера. Тоді депутати заявили, що це призведе до легалізації одностатевих шлюбів, хоча напряму ці речі повʼязані, знову ж таки, не були. З конвенції вони «страшні слова» викреслити не могли.
2022 рік — застереження про сімʼю
Незважаючи на значний прогрес, досягнутий у розвитку суспільної думки за останні 6 років (наприклад, близько 60% опитанних КМІС респондентів підтримують рівність прав ЛГБТ+ в Україні), і цього разу не обійшлося без занепокоєння Ради церков.
Водночас депутати за пропозицією президента зробили все, аби заспокоїти релігійних діячів, ратифікувавши конвенцію із власними застереженнями. Зокрема, Україна пообіцяла запровадити кримінальну відповідальність за насильство за гендерною ознакою без зміни Конституції, Сімейного кодексу або інших законів щодо інститутів шлюбу, сімʼї та усиновлення.
Крім того, Україна не забезпечуватиме лише на державному рівні компенсацію потерпілим від домашнього насильства, аж поки не приведе національне законодавство у відповідність цій вимозі.
Водночас компенсація присуджуватиметься тим, хто постраждав від тяжких тілесних ушкоджень або порушення здоров’я, настільки, наскільки шкода не покривається з інших джерел, наприклад, через кошти правопорушника чи страхування.
Гей-шлюби: чому Конвенція тут ні до чого
Фото: Getty Images
Конкретні заяви депутатів останні 10 років, що саме Стамбульська конвенція зобовʼяже їх легалізувати гей-шлюби або «гендерну ідентичність», є досить смішними. Є достатньо документів, що ведуть до того набагато чіткіше.
Ще у листопаді 2015 року Кабмін затвердив план дій з реалізації Національної стратегії в сфері прав людини на період до 2020 року, і там, серед інших аспектів боротьби з дискримінацією, згадуються одностатеві партнерства та дозвіл на усиновлення для трансгендерних людей.
Також за міжнародними документами Україна зобовʼязалася визнавати шлюби громадян, укладені за кордоном, і в ЄСПЧ вже лежить кілька кейсів від одностатевих партнерів, що уклали такі шлюби у країнах, які дозволяють їх для іноземців.
Отже, рано чи пізно Україна або призведе своє законодавство у відповідність до європейських норм, або платитиме великі компенсації власним громадянам. Але Конвенція про гендерно обумовлене насильство тут ні до чого.
Страх втратити електорат: чому він химерний
Насправді головний страх депутатів завжди, коли десь виникає тема ЛГБТ+, навіть якщо вона коротко промайне у документі, як то у Стамбульській конвенції, полягає у можливій втраті виборців, які не сприймуть голосування.
І справді, якщо читати окремі коментарі у соцмережах, схожі на однакові методички, то складається враження, що Україна ступила на шляху до пекла, на краю прірви до геєни вогненної геї вже танцюють у парах на одностатевих весіллях, а половина населення швиденько коригує стать, аби їх не забрали до армії.
Такі меседжі, що далекі від реальності настільки, наскільки це можливо, є результатом як російської пропаганди (до речі, на росії результатом флешмобу «я не боюсь сказати», став закон, що декриміналізував домашнє насильство), так і політики популізму, яку вели власне українські політики.
Це та сама методичка, що лякає вас, що у разі легалізації ринку землі в українців відберуть всю землю, а після легалізації грального ринку всі громадяни миттєво захворіють на лудоманію. Досвід показав, що це було брехнею.
Молдова та Грузія: катастрофи не сталося
Такі країни, як Молдова та Грузія, також маючи значний релігійний вплив церков на політику, ратифікували Стамбульську конвенцію.
Тбілісі зробив це ще у 2017 році, і жодних електоральних наслідків ухвалення документу не було. У Молдові, де проводилися мітинги проти конвенції від проросійських партій та були значні заперечення церкви через те, що Конвенція нібито заперечує існування чоловіка та жінки, дискусії про конвенцію припинилися через два тижні після її ухвалення.
Цікаво, що першою державою, що ратифікувала конвенцію з застереженнями щодо сімейного законодавства, була Хорватія у 2013 році. Механізми Ради Європи цього не забороняють. У країні також були протести проти ратифікації, але після ухвалення документу вони зникли. Електоральні настрої та вподобання це також не змінило.
Насильство проти жінок: давно на часі
Фото: coe.int
Ратифікацію документу вже привітала генеральна секретарка Ради Європи Марія Пейчинович-Бурич, передає сайт Ради Європи. Вона підкреслила, що підписання документу для України є особливо важливим тому, що жінки є особливо вразливими під час війни.
«Це великий крок уперед у захисті жінок і дівчат від усіх форм насильства, як в Україні, так і в інших країнах», — підкреслила Марія Пейчинович-Бурич.
Навіть за офіційними даними Національної соціальної сервісної служби України, у 2021 році було більше 284 тис. звернень про вчинення домашнього насильства. Найбільше їх надходило від жінок — 233210. Найчастіше звернення фіксували у Києві, Дніпропетровській та Львівській областях.
Це говорить не стільки про географію насильства, скільки про географію свідомих звернень громадян, адже велика кількість жертв домашнього насильства не звертається за допомогою та не вірить, що злочинець понесе покарання.
Тож ратифікація конвенції — важливий крок не тільки на шляху до ЄС, а й до подолання гендерно обумовленого насильства, що не зникло після ухвалення закону 2017 року.
Читайте також
