У серпні 2024 року у річці Десна та її затоках виявили отруйну речовину. Отрута стікає з території росії. В річці почався масовий мор риби, на території Чернігівської області її зібрали орієнтовно 17,5 тонни.
Цей випадок поставив під питання доступ до чистої води на Чернігівщині та частково Київщині, але наразі Мінприроди запевняє, що контролює ситуацію.
Проте можна констатувати, що росія імовірно відкрила для себе новий метод тероризму. Тепер це не тільки удари по енергомережі України, але й спроба забруднити воду – одну з базових речей для життя людини.
вивчив досвід кількох війн, де вода стала зброєю для тиску на владу та цивільне населення.
Чому вода стає зброєю під час війни
Підрив Каховської ГЕС росіянами завдав Україні збитків на 14 мільярдів доларів – ООН. На фото наслідки підриву для одного з сіл Херсонської області
Якщо коротко підсумувати міжнародне гуманітарне право, зокрема Женевські конвенції, знищувати інфраструктуру водопостачання для досягнення воєнних цілей заборонено. Проте, як ми знаємо на досвіді російсько-української війни, окупанти не ведуть її за конвенціями.
Фактично існує три способи використання водних ресурсів як зброї:
- занадто мало води — починається гуманітарна криза, розповсюджуються захворювання по типу холери, неможливо вирощувати рослини;
- занадто багато води — підриваються дамби, вода затоплює все навколо, руйнуючи як фермерські угіддя, так і житло;
- вода поганої якості — отруєння води, знищення очисних споруд на території ворога, що приводить до гуманітарної кризи.
Зазвичай удари по об’єктах водопостачання стають методами колективного покарання нелояльного окупаційній владі населення або тиску на мешканців території ворога. Маса досліджень показує, що такі методи навпаки більше озлоблюють цивільних, ніж мотивують їх здаватись чи колаборувати. Але це не зупиняє війська, які використовують тактику терору. Так діють і росіяни, і їхні союзники.
Як війна у Сирії поставила під загрозу водопостачання Дамаска
У 2016 році під час громадянської війни в Сирії водопостачання її столиці Дамаска суттєво постраждало внаслідок інциденту в селищі Айн аль-Фіджа, яке забезпечує близько 70% питної води міста. Долина стала місцем запеклих боїв між військами сирійського уряду, який підтримує росія, і опозиційних сил.
Наслідки знищення інфраструктури води в Сирії 2015 рік. Фото зроблено не під Дамаском, але ілюструє типову ситуацію в країні
Наприкінці грудня 2016 року сирійська влада звинуватила противника у навмисному отруєнні води дизельним пальним й хімікатами, щоб покарати жителів Дамаска. Повстанці заперечували це і звинуватили уряд, мовляв, авіаудари призвели до пошкодження інфраструктури, що спричинило забруднення.
В результаті забруднення понад 5,5 млн жителів Дамаска і прилеглих районів залишилися без регулярного доступу до чистої води на термін понад місяць. Чи були загиблі від інциденту, невідомо.
Заявляючи про потребу повернення джерела питної води, сирійські військові провели операцію, яка призвела до значних пошкоджень інфраструктури, тому проблеми з водою були довгими.
Цей інцидент викликав занепокоєння в ООН щодо використання води як зброї в сирійському конфлікті. Проте жодного незалежного розслідування не було.
У Сирії вода постійно стає важелем тиску
Цей випадок не поодинокий. У найбільш гарячі моменти громадянської війни у Сирії її учасниками були понад 10 різних формувань, включно із сумнозвісною Ісламською державою (ІДІЛ).
За цей час в країні сталося з десяток криз, пов’язаних з атаками на водну інфраструктуру:
- облога Алеппо 2012-2016 років: у ній брали участь ледве не всі сторони конфлікту. Протягом облоги інфраструктура водопостачання стала ключовою мішенню. Повстанці перекривали воду до контрольованої урядом західної частини Алеппо. Уряд у відповідь завдав ударів по водопровідних станціях у східному Алеппо, що був під контролем повстанців;
- Ісламська держава та ріка Євфрат: взявши під контроль кілька дамб на річці, терористи погрожували затопити території. У деяких районах бойовики ІДІЛ перекрили воду селам і містам, де знаходили опір. В інших місцях вони труїли воду нафтою;
- конфлікти Туреччини та курдів навколо води: Туреччина вирішила, що серйозним аргументом для тиску на сили курдів на півночі Сирії буде перекриття їм води. Так близько року майже 500 тис. жителів регіону страждали через дефіцит води.
Взагалі під час війни у Сирії всі сторони конфлікту постійно тиснули на супротивників, намагаючись обмежити доступ до води, яка в посушливому регіоні є ще ціннішою.
Ємен – катастрофічна нестача чистої води через війну
Ємен, два хлопці йдуть через руїни міста додому після наповнення каністр водою в умовах гострої нестачі води в місті Аден 2020 рік. Фото: Saleh Al-Obeidi/AFP
З 2014 року в Ємені точиться громадянська війна. Дійшло до того, що близько 11,5 млн людей – третина населення країни – не мають доступу до власних джерел питної та просто чистої води.
Постаралися всі сторони, але особливо — коаліція на чолі з Саудівською Аравією, що підтримує міжнародно визнаний уряд Ємену у боротьбі з рухом хуситів. У цій війні літаки використовують лише саудити, і вони часто-густо бомблять всі об’єкти на підконтрольній хуситам території, у тому числі знищують системи водопостачання і каналізацію.
Це призвело до витоку стічних вод, що стало причиною одного з найстрашніших спалахів холери у сучасній історії, від якого з 2016 року постраждало понад мільйон людей.
Війна в буші: як Родезія труїла зімбабвійських повстанців
Протягом XX століття на Півдні Африки на місці сучасного Зімбабве існувала незалежна країна Родезія. Там не було апартеїду, як у сусідній ПАР, темношкірі мали доступ до освіти, а рівень життя був доволі високим. Проте все одно в регіоні за підтримки Китаю вкрай активно діяв антиколоніальний партизанський рух Зімбабвійський африканський національний союз.
Скаути Селуса – елітна частина армії Родезії під час однієї з операцій в 70-их. Саме вони займались зараженням води хімічними речовинами та хворобами
У своїй боротьбі дві сторони не цуралися жодних методів, але родезійці дійшли до систематичної, задокументованої програми отруєння води.
У 1970-х війна дійшла до апогею, а на Родезію наклали ембарго ледве не всі країни ООН, але це не зупинило уряд. У 1977 році у державній лабораторії змішали важкі метали та збудники холери і сибірської виразки, а спеціально інфільтровані в сільські регіони агенти почали заражати цією сумішшю все: одяг, їжу та воду, медичне обладнання.
Багато вчених і людей, які брали участь у програмі, дійшли висновку, що вона стала успішним військовим інструментом, який забрав тисячі життів повстанців. За різними даними, були отруєні ледве не всі джерела води на кордоні із Замбією, де вже діяв прокомуністичний режим і звідки робили свої рейди повстанці.
До цього з 1973 року під час спільних із Португалією операцій в її колонії Мозамбіку родезійці почали труїти всі джерела на своєму східному кордоні та всередині Мозамбіку збудниками холери. Війська Родезії мали чітку вказівку: після заходу на фактично не підконтрольні владі території солдати не повинні пити з місцевих джерел.
ДніпроГЕС, В’єтнам, Югославія
Фото двох німецьких окупантів на підірваній більшовиками ДніпроГЕС в рамках доктрини спаленої землі
Як бачимо, зброю з води роблять багато режимів. Це ставалося й під час облоги Сараєво, коли в Югославії точилася громадянська війна. Тоді серби цілеспрямовано знищували цивільну інфраструктуру міста. США активно використовували хімікати під час В’єтнамської війни. Цим вони не вбивали людей миттєво, але отруєння води згодом призвело до неймовірних показників захворювання на рак в країні.
Можна згадати й про масові знищення дамб під час Другої світової. Руйнування ДніпроГЕС у 1941 році мало зупинити німців, але радянське командування прорахувалося, наступ продовжився. Німці зруйнували дамбу Веллетрі в Італії у 1944 році, що завдало значної шкоди військам союзників. Британці з 1943-го знищували німецькі дамби авіабомбардуваннями.
Втім, в цьому немає нічого нового: зі стародавніх часів загарбники труїли джерела води на території противника, намагаючись змусити його здатися. Проте проблема використання води є в тому, що завжди найбільше від цього страждають цивільні, бо армії завжди або матимуть інші джерела, або заберуть воду в народу, як це було в Африці та на Близькому Сході.
Читайте також
