Підрив російськими окупантами Каховської ГАЕС — не перший випадок руйнівної катастрофи на гідротехнічній споруді. Повна картина наслідків трагедії поки що залишається прихованою під великою водою. Але 
допоможе скласти уявлення про масштаб проблеми, згадуючи аналогічні прецеденти в історії. В нашому огляді — жахливі катастрофи, які десятиріччями приховували тоталітарні режими й до яких руйнівних наслідків доводила людська недбалість або непередбачуване вирування стихій.
Таємниця Дніпрогесу: кількість жертв сягнула 100 тисяч
Росія, яка маніфестує себе як наступницю СРСР, підриваючи Каховську ГЕС у паніці перед наступом ЗСУ, повторила радянський досвід часів Другої світової війни. 18 серпня 1941 року, побоюючись наступу німецьких військ, працівники НКВС підірвали Дніпрогес у Запоріжжі. Вибухівку заклали заздалегідь, і вона просто чекала свого часу. У такий спосіб радянська влада виконувала свою стратегію «випаленої землі», яка полягала в безглуздому знищенні всього цінного перед наступом ворога, нехтуючи подальшою долею місцевого населення.
Від потужного вибуху впала частина греблі завдовжки 175,5 м. Громадян і навіть місцеву владу про підготовку підриву радянські війська, що відступали, не попередили, позбавивши людей можливості врятуватися від раптової повені. Через це, за різними оцінками, кількість жертв цієї катастрофи сягає 100 тис.
Підрив Дніпрогес в 1941 році. Фото: Вікіпедія
Захопивши Запоріжжя, німецькі загарбники відновили Дніпрогес, і з січня 1943 року вона знову почала виробляти електроенергію. Проте коли справи на фронті погіршилися, фашисти вчинили, як і їхні попередники: заздалегідь заклали на станцію вибухівку. Але цього разу в повітря висадили переважно технічне обладнання.
Відновлення Дніпрогесу тривало з 1944-го до 1950 року, коли в експлуатацію ввели останній гідроагрегат. Надалі радянська влада ретельно приховувала причетність до підриву греблі, намагаючись перекласти провину на німців. Вголос про цю катастрофу в Україні заговорили лише за часів незалежності.
Сьогодні цю трагедію згадують знову, адже почерк російських агресорів мало чим відрізняється від практик людожерського сталінського режиму.
Куренівська трагедія: кількість жертв досі невідома
Підрив Дніпрогесу — не єдина масштабна катастрофа на гідротехнічних спорудах, наслідки якої в СРСР прагнули приховати. Адже факт Куренівської трагедії в Києві, що забрала життя щонайменше кількох сотень, а можливо, навіть тисяч громадян, також ретельно замовчувався.
«Люди усвідомили, що поховані заживо. І раптом все потемніло. На нас йшов вал — суцільна піниста маса якогось сірого кольору. Вал був вищим за будинки й закривав собою небо», — згадувала 13 березня 1961 року очевидиця трагедії, якій пощастило вибратися із заблокованого селєвим потоком автобусу.
У творчості письменників і публіцистів часів незалежності України ця трагедія часто пов’язується з відплатою за неналежне ставлення радянської влади до вшанування пам'яті розстріляних у Бабиному Яру. Адже буквально на кістках загиблих з 1950 року тут почали накопичувати перемішані з водою відходи цегельного виробництва, щоб врешті-решт зрівняти Бабин Яр із землею. Але прорвавши ненадійну земляну дамбу, ця брудна маса посунула на столичний район Куренівка. Площа затоплення склала 30 гектарів.
Наслідки куренівської трагедії. Фото: interesniy.kiev.ua
Аварія на Саяно-Шушенській ГЕС коштувала рф мільярд євро
У новій історії росії теж є прецедент техногенної катастрофи на гідроелектростанції. Цього разу обійшлося без вибухівки — 17 серпня 2009 року до руйнування стіни та підтоплення машинного залу електростанції призвели прорахунки під час її експлуатації та відмова системи захисту.
Унаслідок аварії загинули 75 людей. Через дефіцит електроенергії зупинилося кілька алюмінієвих і феросплавних заводів. Населення в паніці тікало з регіону, створюючи шалений ажіотаж у магазинах і на АЗК. Місцева екологія зазнала суттєвих втрат — у річку Єнісей вилилося до 40 тонн трансформаторного мастила, що призвело до загибелі сотень тонн риби.
І хоча сама гребля встояла й у лютому 2010 року станція відновила роботу, економічні збитки від цієї катастрофи оцінюються приблизно в 1 млрд євро.
Саяно-Шушенська ГЕС на річці Єнісей. Фото: Вікіпедія
Стебницька катастрофа: отруєння річок усієї країни
Цей досі доволі маловідомий факт техногенної аварії стався 14 вересня 1983 року на Стебницькому калійному комбінаті у Львівський області. Тоді після сильного дощу крізь ґрунтову дамбу хвостосховища (так називають гідротехнічну споруду, призначену для зберігання токсичних відходів) майже 4,5 млн тонн отруйного мулу через річкову систему потрапили в Чорне море, що завдало величезної шкоди екології. Роботу калійного комбінату припинили в 1988 році. Але сучасна екологічна ситуація в місті Стебнику й зараз викликає занепокоєння.
Прорив греблі Баньцяо: сотні тисяч жертв і $3 млрд збитків
Проте всі вищезгадані приклади перевершує своїми масштабами катастрофа, що сталася на греблі Баньцяо на річці Жухе в Китаї 8 серпня 1975 року. Ця споруда заввишки 50,5 м і завдовжки 3 720 м стала найбільшою із 62 дамб, прорваних унаслідок рекордної повені, яку спричинив тайфун «Ніна». Тоді за один день випало 1 631 мм опадів, коли річна норма складає приблизно 800 мм.
Красномовно про цю трагедію розповідають такі цифри:
- площа затоплення: 12 тис. км;
- кількість затоплених міст: 30;
- зруйновано будинків: 5 — 6 млн;
- кількість загиблих: від 26 тис. до 340 тис.
Подібна розбіжність в оцінках кількості жертв пов’язана з тим, що офіційні дані стосувалися лише тих, хто загинув безпосередньо від повені. Значно більше людей викосили наступні епідемії хвороб і голод.
Греблю Баньцяо разом з усім греблевим каскадом на річці Жухе відновили лише в 1993 році. А інформацію про ці лихі події китайський режим приховував від світу майже три десятиріччя. Економічні збитки оцінювалися в $513 млн. З урахуванням інфляцій із 1975 року ця сума могла сягнути орієнтовно $3 млрд. Але дивлячись на масштаб втрат, навіть і ці цифри виглядають применшеними.
Катастрофа в Айдахо коштувала США $11 млрд
Є прецедент прориву дамби й в історії США. У штаті Айдахо в 1976 році через будівельну помилку прорвало щойно збудовану греблю на річці Титон. Великих людських жертв вдалося уникнути — попри масштаб катастрофи загинули 11 людей. Проте економічні збитки тоді оцінили в $2 млрд, що на сьогодні з урахуванням інфляції еквівалентно $11 млрд. Відновлювати зруйновану споруду в Айдахо так і не наважилися.
Це далеко не всі прецеденти великих катастроф на гідротехнічних спорудах, що відбулися за останнє сторіччя. Яке місце в цьому сумному переліку посяде катастрофа на Каховський ГЕС і скільки коштуватиме її відновлення, покаже час. Проте 6 червня 2023 року ввійде в історію як дата скоєння одного з найбільших екологічних злочинів росії проти України.
Читайте також
