Президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган заявив, що Анкара не схвалить членство Швеції та Фінляндії в НАТО, доки не буде виконано ключові вимоги.
А претензій в Анкари назбиралося чимало. Є кілька нерозв'язаних питань, старі образи на західну політику, які вона трактує як невиконані обіцянки.
Впертість Ердогана підкреслює його остання категорична заява про те, що «Туреччина не наступить на ті самі граблі двічі». Під граблями він має на увазі ситуацію, коли Греція в 1977 році також проходила процес вступу до НАТО. Тоді Туреччина заблокувала процедуру, скориставшись претензіями, пов’язаними з безпекою Егейського моря. Ключовим було питання, хто контролюватиме повітряний простір над морем, а стосунки між Туреччиною та Грецією були досить складними.
Попри всі спроби подолати вето турків, цього не було зроблено. Усе закінчилося в 1980 році, коли в Туреччині відбувся військовий переворот. Лідер тодішньої військової хунти уклав угоду з Грецією й відмовився від вето. Тоді й був реалізований так званий план Роджерса (за прізвищем американського генерала і верховного командувача сил НАТО у Європі), згідно з яким передбачався спільний контроль над простором Егейського моря. З часом Туреччина почала заявляти, що Греція порушила цю угоду.
За впертістю Ердогана стоїть також стара образа на США. Крім того, що він дуже не любить військових, у нього ще залишилася травма після невдалого перевороту 2016 року. Це впливає на політичні рішення Ердогана.
Великою мірою ключові гравці добре розуміють, що вся стратегія, усі нинішні зусилля Ердогана заточені на перемогу на президентських виборах у 2023 році. А підготовка до цих виборів відбувається в умовах турбулентності.
З одного боку, нестабільна економіка, інфляція, курс ліри тримається з останніх сил. Очікується, що до кінця року ситуація погіршиться.
Звісно, що економіка потерпає й від російсько-української війни. Торік товарообіг між Україною та Туреччиною складав $7,4 млрд. А сьогодні економічної співпраці немає, українському туристу зараз не до моря. Тож в Анкарі руками й ногами тримаються за російського туриста та російський ринок. Але це однаково не компенсує багато чого іншого.
З іншого боку, дипломатичні зусилля як миротворця також не принесли жодних дивідендів. Залишається спроба блокувати вступ у НАТО Фінляндії та Швеції, щоб пограти на старих образах і заробити балів на вибори.
Примхи та образи Ердогана
Туреччина, в принципі, є успішним переговорником – уміє домовлятися. Тому США поквапилися заявити, що блокування буде знято. Але вже зараз видно, що ключові питання, які виставляють турки на шахову дошку, є не дуже договірними.
Перший аспект пов'язаний із діяльністю на території Фінляндії та Швеції курдських організацій. Туреччина, користуючись нагодою, намагається змусити претендентів на вступ до НАТО визнати ці організації терористичними, почати репресії, арештувати кошти «терористів».
Ні фінни, ні шведи, звісно, на це не підуть, бо великою мірою це втручання у внутрішні справи. Доводи Анкари, що діяльність курдів на території цих двох країн — загроза безпеці Туреччини, дуже дискусійні. Сам Ердоган ще за часів свого прем’єрства намагався домовитися з курдами. Він вважав, що релігійна спільність дасть змогу туркам і курдам порозумітися, але ці сподівання виявилися марними. Тож турки продовжили активну боротьбу проти курдського руху.
Другий аспект – це санкції, накладені США та ЄС через порушення прав людини. Американці також ввели обмеження через закупівлю російських зенітних ракетних систем С-400. Це призвело до блокування подальшої участі турків у проектах будівництва винищувачів. Тепер Анкара прагне вирішити все скопом і запропонувати зняти санкції ЄС і США.
Ердоган, вочевидь, вважає, що він упіймав хвилю й залагодження цих питань покращить його ситуацію напередодні виборів.
У зухвалої турецької дипломатії навіть може виникнути таке відчуття, що вони схопили бога за бороду і зможуть швидко реалізувати тиск на західних кривдників. Але так думати досить ризиковано.
Адже Захід легко може повторити історію з Грецією, коли США та Британія нададуть відповідні гарантії Фінляндії зі Швецією, а процедурні питання перенесуть на наступний рік – після виборів у Туреччині. Така ситуація стане цугцвангом для Ердогана. Тож зараз час працює проти нього.
Як не переграти самого себе
Отже, залишаються два сценарії розв’язання турецької проблеми. Згідно з першим сторони виходять на реальні домовленості, і Швеція з Фінляндією йдуть на символічні поступки, пов’язані з курдами. Звісно, без утисків і репресій, як того хочуть турки.
Для цього треба, щоб Ердоган зменшив апетити і пішов на компромісні рішення, які не зачіпають європейських принципів життя фіннів і шведів щодо демократії, прав людини. Так само буде досягнутий компроміс зі США.
Можливий і негативний сценарій. Якщо Туреччина й далі блокуватиме ситуацію, наполягатиме на вимогах і образах – вступ у НАТО доведеться поставити на паузу. Ніхто не знає, що буде після виборів – ситуація в Туреччині дуже напружена.
Який варіант має більше шансів – прогнозувати важко. Бо ситуація залежить від того, наскільки реалістично оцінюють турки свої можливості. Якщо вони торгуються за принципом: проси більше, а отримай хоч щось, тоді найближчим часом усе вирішиться. Якщо вони впиратимуться – криза загостриться.
Зараз можна констатувати, що Ердоган добряче уперся, переживаючи усі свої політичні травми. Його спроба викручування рук Заходу пов’язана з переконанням, що європейці та американці несправедливо ображали його й Туреччину, не цінували. Йдеться про те, як він бачить цю історію.
Проте він має розуміти, що ситуація може зіграти проти нього. Можна провести аналогії із 6 пакетом санкцій і вимогами Угорщини, яка також викручує руки ЄС. Ситуація може повернутися так, що ЄС піде іншим шляхом, оминувши вимоги угорців. Тоді Орбан залишиться біля розбитого корита.
Читайте також
