Після понад трьох років повномасштабної війни проти росії, що ведеться під гаслом боротьби за свободу, українське суспільство все частіше ставить незручне запитання: чому самі свободи в країні за цей час не посилилися, а навпаки — звузилися?
Народний депутат від «Голосу» Ярослав Юрчишин в інтерв’ю 
пояснив, у чому бачить причини цього процесу та чому демократія в Україні залишається вразливою.
Влада боїться суспільства — і тому обирає контроль
«Це про культуру. Тобто для того, щоб вміти грати партнерськи, треба мати суттєво вищу культуру і довіру до тих, з ким ти граєш. На жаль, українська влада боїться суспільства. Боїться, що суспільство змінить свої симпатії і обере іншого, тобто втратити владу», — каже голова комітету з питань свободи слова.
Саме ця недовіра, на його думку, є причиною зменшення відкритості та централізації влади. «На рівні втілення спроможностей і менеджменту, на жаль, президент такий самий постсовєтський політик, як і Юлія Тимошенко, Петро Порошенко, Юрій Бойко. Його команда обирає систему контролю, а не партнерство», — пояснює він.
Як протилежний приклад Юрчишин наводить практику ЄС, де без участі зацікавлених сторін не ухвалюють жодного важливого рішення. В Україні ж така модель ще не сформувалася, хоча включення суспільства в ухвалення важливих рішень — це одна з базових вимог для вступу до Євросоюзу.
При цьому депутат не вважає, що це відбувається, тому що влада хоче побудувати диктатуру, як про це стверджують депутати «Європейської солідарності», або тому, що президент має злі наміри щодо держави.
Діалог у парламенті є, але не завжди якісний
При цьому опозиція постійно скаржиться, що Верховна Рада, яка могла б контролювати виконавчу владу, цього не робить.
Юрчишин підкреслює, що діалог нардепів справді часто є поверхневим, «якщо в цьому діалозі не присутні публічні позиції». При цьому на прикладі ратифікації угоди з США щодо надр він показує, що опозиція також має простір: коли вона «оприлюднила всі ризики, які були наявні, добилася публічної дискусії, в яку були залучені не лише політики», це призвело до його перегляду. Ключ до кращих рішень — публічне обговорення.
Втім, ситуація ускладнюється тим, що парламентська більшість — це депутати від «Слуги народу», які зазвичай продовжують політику Офісу президента без змін. Проте Юрчишин переконаний, що диктатура в Україні неможлива — окрім російської окупації. Причина — у вбудованих, хай і слабких, механізмах стримування та противаг. Проте існує загроза перетворення на «копнякову демократію», де влада реагує лише на різке суспільне обурення.
Окрему увагу Юрчишин приділяє закритості Верховної Ради. Він зазначив, що журналістів туди не допускають, хоч депутати самі ведуть стріми з місця подій. Законопроєкт про обов’язкову публікацію записів роботи парламентських комітетів досі не підписаний президентом. При цьому опозиція вимагає поновити трансляції, адже вони дисциплінують депутатів. Юрчишин упевнений: хоча багато хто в парламенті проти відкритості, громадський запит змусить проголосувати навіть тих, хто потай не зацікавлений у прозорості.
