Фото: Союз хіміків України
У липні 2019 року уряд заборонив імпортувати в Україну добрива із Росії. Це було зроблено для захисту українських підприємств – їх частка на ринку скорочувалася з року в рік. Втім, ситуація лише погіршилася. Виробництво добрив продовжує знижуватися – ключові підприємства простоюють. Це відбулося на тлі заміни поставок російських добрив імпортом з інших країн, зокрема, з Литви, Білорусі, Грузії, Болгарії, Туреччини і Сербії. Українські виробники (в основному, це заводи Дмитра Фірташа, Ігоря Коломойського, а також держпідприємства) заявляють, що в країну постачають російські добрива або вироблені з російської сировини, але через треті країни.
Хіміки вже готують контрзаходи: вони подали скарги в Мінекономіки на постачання з усіх перерахованих країн і вимагають ввести квотування імпорту. Боротися є за що. Мова йде про ринок розміром $3 млрд, який, після відкриття ринку землі, протягом п'яти років зросте до $4,2 млрд за рахунок більш інтенсивного розвитку сільського господарства. І зрівняється за розміром з російським ринком добрив. Про те, як проходитиме одна з найгучніших торгових воєн найближчого року, The Page розповів віцепрезидент Союзу хіміків України Ігор Гольченко.
— Давайте почнемо з диспозиції сторін. У чому суть ваших претензій до імпортерів?
— Проблема виникла не сьогодні. Ми боремося зі збільшенням російського імпорту з 2014 року, коли став відчуватися дисбаланс у цінах на газ. Наші найближчі конкуренти (це виробники РФ) мали і зараз мають досить суттєву різницю в ціні на вихідну сировину – газ, калій, фосфор. І за рахунок цього у них конкурентні переваги порівняно з українськими виробниками.
— Наскільки серйозні ці переваги?
— Різниця становить $150-200 на тонні. При тому, що сама тонна, наприклад, селітри коштує близько 7400-7600 грн. Тобто переваги – це половина ціни. Маючи такий запас, легко торгувати, демпінгувати, агресивно поводитися на ринках збуту. Результат: з 2014 року частка імпорту в Україні по азотним добривам становила 12%; сьогодні вона, залежно від сегмента, досягає 50-90% при ємності ринку в 4 млн тонн. При цьому відбувається значне падіння виробництва. Падіння виробництва – це скорочення робочих місць, плинність кваліфікованого персоналу, зменшення грошового потоку, замороження інвестиційних програм. Вітчизняна хімія бореться з ростом імпорту азотних добрив з 2014 року.
Виробничі потужності Росії з аміаку (з урахуванням нововведених) – близько 30 мільйонів тонн. Потужностей України з виробництва азотних добрив вистачає для того, щоб повністю закрити потребу внутрішнього ринку (це 4 млн тонн у фізичній вазі). Також Україна здатна закрити на 60% потребу в комплексних добривах, а якщо розвивати галузь — то й на усі 100%. Але для цього потрібні капіталовкладення.
— Добре, з Росією ми нібито впоралися. Що ж вас не влаштовує?
«З Росією ми б впоралися, але почалося зростання імпорту з інших країн. Ми називаємо їх країнами агресивного імпорту. Це Грузія, Литва, Туреччина, Білорусь, Болгарія і Сербія. До них є питання».
— З Росією ми нібито впоралися, але почалося зростання імпорту з інших країн. Ми називаємо їх країнами агресивного імпорту. Це Грузія, Литва, Туреччина, Білорусь, Болгарія і Сербія. До них є питання. Грузинський завод «Руставі Азот» у 2017 році перейшов у власність росіян. У польській групі «Азот» – 20% російського капіталу. Туреччина почала споживати більше аміаку з Росії, а у відповідь ми бачимо зростання в тисячі відсотків імпорту з Туреччини. Припустимо, у 2018 році було близько 20 тисяч тонн у першому півріччі, а в 2019 році – більше 140 тисяч.
Також зростає імпорт з Сербії та Болгарії, які на 2016 рік мали збанкрутілі заводи з виробництва добрив. Раптом у 2019 році вони починають конкурувати на ринку України з російськими та білоруськими виробниками. При цьому не мають власної сировинної бази. У цих країнах немає ні калію, ні фосфору. У регіоні цей продукт є тільки в Росії і в Білорусі.
— Ви стверджуєте, що російські виробники постачають добрива через ці країни?
— Так. Ще один момент: у 2016 році компанії Болгарії та Сербії були банкрутами. Економіка Сербії на 80% споживала російський газ, і підприємства не змогли реструктуризувати заборгованість перед «Газпромом». А вже в 2018 році вони раптом стали конкурентами. Ми звернулися до Міністерства економіки з вимогою розібратися в тому, що відбувається. Зараз просимо ввести захисні заходи на всі види добрив для того, щоб зупинити стагнацію і падіння виробництва хімічної галузі. Тому що після зупинки хімічної галузі ефективно заповнити ринок здатні тільки Росія і Білорусь.
У прилеглих хабів (це Близький Схід) таких можливостей немає. У них немає надлишку виробничих потужностей, щоб додати звідкись 4 млн тонн азотних добрив і 2 млн тонн складних добрив для України. Надлишок таких потужностей є тільки в Росії та Білорусі. Ще в цих країнах існує державне регулювання цін на газ, а також регулювання цін на експорт сировинних ресурсів.
Для того, щоб встановити рівну конкуренцію, потрібно всім створити однакові умови. А коли умови по сировині спочатку різні, то вирівняти конкуренцію можна тільки або митом, або квотуванням. Разом з цим потрібно робити й інші кроки. Наприклад, російська трубна галузь в свій час закрила демпінговим митом імпорт труб великого діаметру з України. За цей період вона модернізувалася за допомогою державної програми. В результаті українські труби перестали бути конкурентними на ринку Росії, а Харцизький трубний завод, флагман і гордість України, перестав існувати.
Зрештою, ми говоримо про близько 20 тисяч кваліфікованих робочих місць у хімічній галузі або близько 100 тисяч робочих місць, враховуючи суміжні. Тому що одне місце в хімічній галузі дає ще п'ять. Доходи в місцеві бюджети – це податок з доходів фізичних осіб. Це ще і доходи місцевих громад. Не кажучи вже про те, що це і національна безпека в сільському господарстві.
— Ну ви ж розумієте, що на іншій стороні стоять аграрні компанії, у яких мільйони робочих місць і яким необхідні дешеві добрива.
«Я пропоную відрізняти інтерес трейдерів і торгових компаній від національного інтересу. Іноді вони не збігаються. І це як раз той випадок».
— Я пропоную відрізняти інтерес трейдерів і торгових компаній від національного інтересу. Іноді вони не збігаються. І це як раз той випадок. Природно, у трейдера є завдання купити дешевше, продати дорожче, а на різниці в ціні заробити прибуток. Є інтерес національний, державний, де за підприємствами стоять робочі місця, а за робочими місцями — заробітна плата, податки, інфраструктура, містоутворюючі підприємства. Що буде з Черкасами без «Черкаського Азоту»? Депресивне місто. Те ж саме з Рівним, Сумами, Дніпродзержинськом (Сєвєродонецьк знаходиться в зоні збройного конфлікту). Я пропоную розділити ці інтереси для того, щоб оцінити, що важливіше. Це національні інтереси. Іноді думки трейдерів та держави можуть не збігатися. З точки зору держави буде правильніше приймати рішення, виходячи з національних інтересів.
— Але на внутрішньому ринку імпортні добрива дешевше.
— Іноді різниця в ціні доходить до 5 або 20 грн за тонну для кінцевого споживача. Немає такого, щоб споживач купив імпортний товар за 150 грн, а український – за 300 грн. Трейдери різницю в ціні відчувають, а кінцеві споживачі – не в такому діапазоні. У наших заводів падають обсяги виробництва. Використання потужностей з виробництва комплексних добрив доходило до 6-8%. В азотній хімії – 40% завантаження. Це цифри агреговані. Можете уявити, скільки всього простоює.
Наприклад, «Черкаський Азот» орієнтований на селітру. Селітра споживається в першій половині року. Це сезонно і прогнозовано. Ми зіткнулися з тим, що селітра почала заміщатися трикомпонентними і двокомпонентними добривами, які, фактично, є гібридом селітри. Але оскільки ціни на імпорт нижчі, то викуповують за залишковим принципом: кому не вистачило імпорту, докуповують вітчизняне. При цьому різниця в ціні іноді доходить до 5 грн.
— Припустимо, що Росія таки поставляє свої дешеві добрива в Україну через треті країни. Чому ми взагалі повинні про це хвилюватися?
— За нашими даними, ринок азотних добрив Росії близько 7 млн тонн, і у них близько 23 млн тонн резерву для експорту. Гіпотетично, після закриття українського виробництва, ринок буде заповнюватися з альтернативних джерел. Хаби з торгівлі добривами – Близький Схід, Китай, Балтика, Америка. Північна Африка теж виробляє, але вона історично орієнтована на Європу. Китай не здатний наситити ринок якісними добривами, так само, як і Близький Схід. Близькосхідний хаб просто не здатний покрити ринок в 4 млн тонн ні логістично, ні виробничо.
Але тут питання вже суто практичне. Чи знайдеться якийсь ризиковий трейдер, який буде везти сюди добрива з Близького Сходу і на межі торгової маржі, коли постачальник з Росії або Білорусі може вільно знизити ціну на ринку на 15-20 доларів, щоб просто не дати товару продатися. Термін зберігання добрив – 6 місяців. Якщо не продати їх в сезон, то через півроку гранула розсипається в пісок. В результаті ми опинимося в ситуації, коли будемо повністю залежати від поставок добрив з Росії.
— Що конкретно ви хочете від уряду?
— Звернути увагу на цю проблему. Хімічна галузь – базова для розвитку сільського господарства. Потрібно створити умови, щоб зупинити падіння виробництва, зафіксувати його, дати час для нарощування свого виробництва. А паралельно запровадити державну програму або стратегію розвитку вітчизняної галузі. Це необхідно для того, щоб підвищити її конкурентоспроможність і мати у себе в країні власне виробництво стратегічного продукту. Не можна Україні, аграрній країні, залежати від імпортних добрив. Це нераціонально. Аргументи проти ми чули тільки від трейдерів. Ми говорили і говоримо аграріям, споживачам, що нам невигідно виробляти дорогий продукт. Нам вигідніше виробляти продукт дешевший, але увімкнути на всю лінійку свої виробничі потужності.
— Чи призведе це до проблем із СОТ?
«Ми маємо повне право захищати свій ринок. Всі європейські країни закрили свої ринки добрив від Росії митами. У нас мита введені, вони діють на російську продукцію, але відбувається зростання імпорту з прикордонних держав, де росіяни так чи інакше зайшли в структуру акціонерного капіталу».
— Ми маємо повне право захищати свій ринок. В Європі це поширена практика. Всі європейські країни закрили свої ринки добрив від Росії митами. У нас мита введені, вони діють на російську продукцію, але відбувається зростання імпорту з інших країн. І це зростання імпорту з прикордонних держав, де росіяни так чи інакше зайшли в структуру акціонерного капіталу.
З урахуванням останніх практик розгляду спорів СОТ, застосування демпінгових мит проти країн з власною сировинною базою, де існує диспропорція в торгівлі сировиною для внутрішнього виробництва і на експорт, стає менш ефективним. Тому, як мінімум, це спірне питання. СОТ теж пішла по такому шляху. Адже демпінгове мито вводиться конкретно проти країни. Кожен раз застосовуючи демпінгове мито до однієї країни, потрібно бути готовим, що цей же товар буде постачатися з іншої країни.
Ось як сталося з азотними добривами. Селітра з Росії більше не надходить, але збільшилися поставки з Туреччини, Литви, Польщі, Грузії. Ми знову ставимо питання і дивимося, що сталося. А там – в акціонерному капіталі підприємств цих країн зростає присутність російського капіталу. Ми ж говоримо про ефективний захист ринку, а не просто бігаємо по ринку, для того щоб встановити мита. У цій ситуації, на наш погляд, квоти будуть найбільш ефективним способом зупинити падіння виробництва, а потім стабілізувати і сприяти його зростанню.
— Ви вже подали заяву до Мінекономіки?
— Так, ми подали дві заяви. Одну від союзу хіміків – це з приводу трикомпонентних добрив. Другу – від заводів-виробників азотних добрив. Це Черкаси, Рівне, Сєвєродонецький «Азот», «Дніпроазот» і ОПЗ. Зараз розпочався процес коментарів. Зареєструвалося близько 50 зацікавлених сторін у цих розслідуваннях. Цікаво, що заводів-виробників зареєструвалося мало. Здебільшого, це посольства, асоціації і так далі. Теж цікавий момент. Коли у процесі розслідування бере участь завод-виробник, він розкриває картинку своїх постачальників і господарських зв'язків, якихось комерційних угод. Коли бере участь асоціація, вона цього не розкриває, а просто пише «не знаю» або «немає інформації».