У середині березня я давав коментар журналісту Саймону Шустеру з Time про перспективи українського газовидобутку.
Енергетична незалежність нашої країни стає ключовою умовою виходу з економічної кризи після коронавірусу.
Ми потрапили практично в «ідеальний шторм», і з нього потрібно вибиратися. Про це я сказав Саймону і повторю в цьому блозі.
Почнемо з малого. Вважаю, що в березні Україна досягла важливої стратегічної перемоги, коли заступник міністра енергетики та захисту довкілля Костянтин Чижик оголосив про угоду з американською компанією Louisiana Natural Gas Exports, Inc.
Протягом 2-3 років наші газові сховища зможуть приймати зріджене паливо зі Штатів. Воно надходитиме на європейський континент через СПГ-термінали у Польщі з подальшим перекачуванням в Україну. Це – велика газова війна з самим «Газпромом». І нехай «Північний потік – 2» зачекає.
Планується налагодити ланцюжок для транспортування 6-8 млрд куб. м газу на рік. Для цього в найближчі роки буде реконструйовано польську інфраструктуру. З української сторони фактично все готово.
Я не здивований розвитком ситуації, адже про сценарії перетворення України на газовий хаб пишу, починаючи з 2018 року.
Міні-революція в газовидобутку призвела до появи на світовому ринку великих обсягів зрідженого палива. Видобувати більше змогли Штати, після чого постало питання про доставку («танкерами») і ринки збуту. Велика газова війна з «Газпромом» мала кілька стратегічних цілей.
Одну з них «заморожено» на дні Балтійського моря. За останньою інформацією, «ПП — 2» якщо і буде добудовано, то не раніше 2021 року. Хоча ще в грудні багато хто вважав, що це справа кількох місяців.
Те, що українські газові сховища наповнюватимуться скрапленим американським паливом, – ще одна віха тієї самої газової війни. Важливо те, що Костянтин Чижик наголосив: Київ стане повноцінним партнером з часткою власності в усьму ланцюгу».
Вирішуючи свої завдання, американці підсобили Україні у розвитку газовидобутку. Ми й самі повинні наповнювати хаб газом з наступним експортом. Про такі плани йшлося в 15-20-річній перспективі.
Я нагадаю всім: 2016 року Кабмін планував наростити достатні обсяги газовидобутку, аби не тільки забезпечити себе, але й поставляти у західному напрямку. Але...
Страшний сон газовидобувачів – минула осінь.
...Склалася типова для України (на жаль) ситуація: модернізація не проводилася, ресурси (техніки і природні – свердловин) майже вичерпано.
Десятиліттями український газовидобуток був п'ятим колесом у «дешевого» російського газу. Тому і завдання досягти енергетичної незалежності до 2020 року навряд чи було б реалізоване.
За фактом навіть після багатьох законодавчих змін, зокрема й щодо стимулюючої ренти, ринок уперся в нездоланні перешкоди. Виснаження свердловин (бурити доводилося все глибше, а це є дуже затратно) – лише одна з них.
Перешкода залишається непереборною лише поки. Сьогодні ми чуємо заяви основних гравців ринку про безпрецедентні інвестиції в галузь – йдеться про мільярди гривень. Компанії готові добувати ще більше, якщо їм дадуть чітке бачення майбутнього.
Його не було в Кабміну Олексія Гончарука. Страшний сон газовидобувачів – минула осінь, коли за потурання уряду ледь не було переглянуто стимулюючу рентну ставку. Це б «поховало» на роки перспективи залучення інвестицій в галузь. Однак завдяки публічній активності бізнес відбився.
Прем'єр-міністр Денис Шмигаль — людина в українській економіці, звичайно ж, не нова. У тому, що одним з пріоритетів Кабміну має бути досягнення енергетичної незалежності, я не сумніваюся. Але зараз також важливо розуміти те, без чого нам її не досягти:
1. Без серйозного ремонту свердловин. Їх у нас декілька тисяч, і чимало з них, як часто говорять, «покалічено».
2. Без глибокого буріння. Багато діючих джерел виснажено, що вимагає подальшого буріння. Це дуже, дуже затратно.
3. Без нової техніки і висококваліфікованих фахівців. Щиро не розумію, що заважає Україні прибрати оподаткування на імпортне обладнання. Воно і так не виробляється в країні!
Ринок зараз на етапі глобальної модернізації: потрібно і купувати техніку, і навчати фахівців. Чому держава не може піти назустріч? На 100 відсотків це в її інтересах.
4. Без розширення видобутку. Почитайте інтерв'ю з керівниками компаній – у кожному буде скарга на виснаження нині діючих свердловин. Розширення видобутку – це і про сланцевий газ. Ризикована інвестиція. І вона теж не повинна обкладатися рентою. Не має значення, хто стане видобувачем — українська чи зарубіжна компанія.
Позаду 6 років боротьби за збереження українського ринку, за що потрібно дякувати Андрію Коболєву. Це він і його команда створювали умови для розвитку внутрішнього ринку видобутку.
Попереду – ще як мінімум стільки ж років до енергетичної незалежності. Шлях не буде швидким. Тож давайте не зволікати і приймати потрібні рішення вже сьогодні! Подолання економічної кризи після пандемії коронавірусу без енергонезалежності неможливе.
Редакція не несе відповідальності за зміст матеріалу і може не поділяти точку зору його автора
Читайте також
