З початку лютого всі українці почали отримувати дві платіжки за газ — за саме паливо і за його транспортування. Це викликало бурю емоцій. Але, насправді, до цього призвела реформа газового ринку: було проведено так званий анбандлінг — відділення транспортної газової компанії від постачальників і видобувачів газу. Це вимога Євросоюзу, яка набула чинності з 2020 року.
Нову модель ринку електроенергії було запущено з середини минулого літа. Уже зараз споживачі можуть платити за електроенергію різну ціну залежно від часу доби. І це при тому, що повною мірою реформа енергетичних ринків поки не запрацювала. На споживачів чекає ще чимало сюрпризів. Яких саме — в інтерв'ю 
розповів Андрій Герус, очільник комітету Верховної Ради з питань енергетики та житлово-комунальних послуг.
Про проблеми нового ринку електроенергії
– Влітку минулого року була проведена реформа ринку електроенергії. Як ви її оцінюєте, що вона дала?
– Ринок усе ще перебуває в складному перехідному періоді. До жовтня існував дефіцит електроенергії — її фізично не можна було купити в достатніх обсягах. Також ринок ще доволі монополізований. Залишаються декілька гравців, які мають ринкову владу і можуть суттєво впливати на ціни.
Новий ринок більш-менш по-конкурентному запрацював лише у жовтні-листопаді. Це коли «Енергоатом» запустив додаткові блоки, а «Центренерго» майже удвічі збільшив виробіток. Коли трейдери-імпортери також почали пропонувати електроенергію на ринку. Тоді у споживачів з'явився вибір і зник дефіцит.
Чому всіх дуже обурює 1% імпорту електроенергії, а 30-40% дизелю або 50% ядерного палива – не дуже?
Тому перший висновок, який можна зробити, – ми чітко бачимо кореляцію: якщо є конкуренція, то ціна реагує і знижується. Щойно конкуренція обмежується, ціна починає суттєво зростати.
Але разом з тим є очевидні проблеми: висока волатильність та негнучкість пропозиції щодо цінових сигналів. Понад 70% пропозиції на ринку продається завжди, тобто фактично не залежить від ціни. Зараз проблема полягає в тому, що через таку цінову негнучкість ціна провалилася надто низько. Я залишаюся прихильником твердження, що минулий уряд та деякі компанії надто поспішили із введенням нового ринку. Це була очевидна помилка — система не готова.
– Ви виступали проти запуску ринку електроенергії з 1 липня, попереджали, що це може призвести до колапсу. Чи дійсно відбулося те, що ви прогнозували?
– Я прогнозував стрімке й необґрунтоване зростання ціни. Воно відбулося в липні і серпні, достатньо різке – десь на 25%. Електроенергія, вироблена в Бурштинському енергоострові, й досі залишається там, бо коштує суттєво дорожче, ніж в ОЕС України чи у Словаччині. Можна це проігнорувати і зробити вигляд, що це не проблема.
- Якщо у вас мало часу – Інтерв'ю за хвилину: Андрій Герус про енергоринок, тарифи, стосунки з Ляшком і про бізнес Ахметова
У Бурштинському енергоострові немає підприємств олігархів. Але там є 3 мільйони українців, які сьогодні платять задорого не напряму, а опосередковано через тарифи всіх непобутових споживачів. А ось в ОЕС України ціна провалилася надто низько, і вже самі компанії, які лобіювали введення цього ринку, активно нарікають на нього.
– Фактично це вдарило по промисловості більше, ніж по домогосподарствах.
– Це не тільки промисловість, а й водоканали, теплокомуненерго, школи, лікарні, садочки, військові частини. Усі вони платять за непобутовим тарифом.
Це неправильно. Чому раптом у трьох західноукраїнських областях — Закарпатській, Івано-Франківській і Львівській — має бути електроенергія на 15-20% дорожче?
По-друге, це впливає на інвестиційну привабливість регіонів. Через дорожчу електроенергію інвесторам не дуже вигідно будувати там заводи та фабрики.
Така ціна електроенергії там через те, що 90% генерації знаходиться в одних руках. Це не можна ігнорувати.
– З яких країн можемо імпортувати електроенергію сьогодні?
– Якщо ми говоримо про ОЕС України – це Росія та Білорусь. Теоретично можна з Молдови, хоча фактично це нереально. Якщо ми говоримо про Бурштинський енергоострів – це Словаччина, Румунія та Угорщина.
Ми бачимо, що коли зростав імпорт, то ціна знижувалася в обох зонах. І навпаки: коли імпорт зменшувався – ціна зростала.
– А вас особисто не напружує, що імпорт йде з Росії? Це ж країна-агресор, а ми починаємо звідти імпортувати...
– Таку можливість імпорту на добу наперед було закладено ще в законі 2017 року, за це проголосували фракції НФ, БПП та РП Ляшка. І це було погоджено з європейськими партнерами. Так, напружує. Але коли необґрунтовано через монополізацію сектору ростуть тарифи для українців, мене це напружує ще більше.
І що має напружувати більше — 0,2% імпорту електроенергії (в грудні) чи 25% дизелю, 40% скрапленого газу або 50% ядерного палива?
Ми можемо перекрити імпорт, але тоді маємо розуміти, що цим обмежуємо конкуренцію й зберігаємо монополізацію на внутрішньому ринку. І хтось на цьому заробляє.
Я за те, аби ми максимально купували в українських компаній. Але тоді вони мають пропонувати такі ціни, аби купували у них, а не імпортували.
Але, на жаль, так не працює. Олігархи за першої ж можливості намагаються побільше заробити на монополізованому ринку. За рахунок простих українців.
– Можливо, проблема в тому, що просто не вистачає українських виробників, які були б конкурентами Ахметову?
Імпорт цікавий і рентабельний тільки за певної межі. Якщо ціна падає нижче певного рівня, імпорт стає збитковим і його немає.
Є загальна економічна логіка, яку треба застосовувати до всіх. Якщо ми створюємо монополізований сектор для одного олігарха, завтра прийде інший олігарх, котрий зорганізує собі таке саме обмеження. Тільки вже щодо нафтопродуктів.
Виникає ще питання рівних правил гри для існуючих олігархів.
Потрібно бути об'єктивним до всіх учасників.
У нас так само є завод, який виробляє нафтопродукти. Він завантажений приблизно наполовину. Якщо закрити імпорт, він збільшить виробництво. Але разом з тим він підніме ціни. Питання: закривати також імпорт і нафтопродуктів? Чи ні?
Про проблеми АЕС та «зеленої» генерації
– Питання стосовно Білорусі – там саме зараз будують атомну електростанцію. Чи не загрожує імпорт електроенергії з білоруських АЕС тим, що Україні доведеться зупиняти свій «Енергоатом»?
– Ні, не загрожує. Електростанція в Білорусі почала будуватися багато років тому. Не рік, не два і не три. І жодних домовленостей з Україною щодо імпорту електроенергії у них, звісно, не було і немає.
Загрозою для «Енергоатому» на сьогоднішній день є не імпорт. Витісняють «Енергоатом», в першу чергу, українські «зелені». У нас уже були прецеденти, коли для того, аби прийняти в систему електроенергію з відновлювальних джерел енергії, треба було зупиняти блоки АЕС.
Тут є дві проблеми. Технічна – для оператора мереж передачі «Укренерго». І фінансова – усі споживачі в країні заплатять за електроенергію набагато більше через дуже високий «зелений» тариф.
– Тобто «Енергоатому» доведеться знижувати ціни?
– Не думаю. 85% своєї електроенергії «Енергоатом» віддає за спеціальними зобов'язаннями – для населення та на компенсацію високих «зелених» тарифів. На вільний ринок продає лише 15%. Думаю, він їх завжди продасть без проблем.
Про імпорт дизеля з РФ та українських нафтопереробників
– Ви згадали про значну долю імпортного дизеля. Цю проблему розглядали в парламенті на комітеті?
– Коли Володимир Зеленський став президентом, а я був представником президента в Кабінеті міністрів, ми вийшли з ініціативою до уряду встановити спеціальне мито. Не забороняти імпорт, інакше б ціни злетіли. Тому встановили мито суто на поставку дизеля трубопровідним транспортом.
Адже з 44% імпорту дизеля близько 40% був саме трубопровідний транспорт. Тому це було не просто питання поставок, а питання залежності. Крім того, з російської сторони були спроби зупиняти поставки, видаючи чи не видаючи дозвіл обмеженому колу компаній.
Це перетворювалося на спосіб тиску, на енергетичну зброю проти України.
– Ви розуміли, що якщо ви обмежите російський імпорт, то це гратиме на користь Коломойського?
– Коли ми через уряд приймали рішення про спецмито, то робили так, аби воно не вплинуло на роздрібну ціну і ніхто не мав можливості завищувати її. Вираховувалась спеціальна маржа, яка виникала на цій трубі. І саме під цю маржу вводилося мито.
Будь-хто може проаналізувати, що з липня по січень ціна на дизель не зросла ні на одну копійку, вона тільки знижувалася.
І спецмито було введене лише на дизель трубопровідним транспортом. Дизель, що поставлявся вагонами, під мито не підпадав. Саме для того, аби зберігати конкуренцію. І спецмито тільки на трубу не грало на користь Коломойського — його доля на ринку після введення спецмита не змінилася.
– А чому взагалі не заборонити російський імпорт? Нафтопродукти більше нізвідкіля неможливо поставити?
– Можна. Питання ціни. Можна поставити, але буде дорожче. Набагато дорожче.
– За енергетичну незалежність потрібно платити.
– Бінго.
– 44% – це дуже багато.
– Було 44%. У вересні-жовтні ця цифра скоротилася приблизно до 20%. Потім знову збільшилася. Зараз це близько 25-30%. Тобто залежності вже немає, йдуть поставки з альтернативних напрямків. Ми досягли тут незалежності, але зробили це розумно, аби це не коштувало додаткових витрат для українських громадян.
Для аграріїв та сільського господарства це мало би критичні наслідки саме в період збирання врожаю. Чим дорожчий дизель, тим наші аграрії менш конкурентноздатні. Зокрема, на зовнішніх ринках, адже наш АПК в основному експортний. Тому з такими речами треба бути дуже акуратними і завжди шукати баланс.
По суті, завдяки спецмиту відбулася диверсифікація. Трубою стали постачати менше, але сплачувати більше. Бюджет наповнився — я буквально вчора перевіряв: за минулий рік надійшло 160 мільйонів гривень.
– З яких країн почало надходити більше дизеля?
– Найбільший приріст – з Білорусі. Також морським шляхом через чорноморські порти – це Туреччина, Греція. Є Литва, Румунія та Угорщина.
– Чи може держава створити для наших нафтопереробних підприємств такі умови, аби Україна знову стала експортером нафтопродуктів, а не імпортером? Білорусь же якось вирішує це питання.
– Акціонери Мозирського нафтопереробного заводу затвердили програму інвестицій, модернізації до хорошого рівня. У нас нафтопереробні заводи у приватних руках. Тому це питання, насамперед, до акціонерів — у нас все-таки ринкова економіка, а не держплан.
Про приватизацію «Центренерго»
– Чи варто державі продавати «Центренерго» приватному власнику, якщо це підприємство настільки впливає на ціну електроенергії на всьому ринку?
– Продавати потрібно однозначно. Навіть якщо його хтось купить, то новий власник також буде зацікавлений виробляти більше електроенергії і мати більший дохід. Приватний інвестор може краще вирішити питання і з сировинною базою, і ефективно вибудувати продаж електроенергії.
До того ж, я думаю, варто було б продавати разом з державними шахтами, для того аби була сировинна база. Бо багато інвесторів приходять, дивляться на «Центренерго» і запитують: «Де ми можемо брати вугілля?» Якщо в Україні, то у кого? А в Україні 90% вугілля видобуває одна приватна компанія...
– Чия це ідея?
– Мені здається, що це ідея здорового глузду.
Очевидно, що вертикально інтегрована компанія коштуватиме більше, ніж кожен об'єкт сам по собі. Ми можемо подивитися на інші схожі компанії в Україні. Наприклад, на ДТЕК. Її вибудували розумні люди. Вугільна складова там йде у прив’язці до генерації.
«Центренерго» зараз займається Фонд держмайна, вони наразі в процесі пошуку інвестиційних радників. Загалом підготовка до приватизації займає близько дев’яти місяців, тому власне продаж можливий лише під кінець цього року.
При цьому ми повинні розуміти, що з часом таке підприємство не коштуватиме більше. Це вугільна генерація, а вона зараз у світі не в тренді, вона стагнує.
– Яка зараз ситуація з боргами «Центренерго»?
– Вони великі, і це впливає на ціну. Якщо боргів немає, то компанія має коштувати $100 мільйонів. Якщо борги є, вона може коштувати і $50 мільйонів.
Про МВФ і тарифи для населення
– Чи є питання тарифів у програмі уряду з МВФ?
– Нова програма ще буде прописуватися, тому це процес переговорів та дискусій. Але тарифів на електроенергію там немає, проте є тарифи на тепло і на газ.
– МВФ наполягає на тому, аби для населення були ринкові тарифи?
– Навіть без МВФ усі розуміють проблему перехресного субсидування. Це непросте питання, його треба добре обміркувати та прийняти виважене рішення.
Можна сказати, що фактично ця умова щодо газу зараз уже виконана. Ряд рішень прийняв уряд, але значно допомогла ринкова ситуація: зараз вона сприятливіша, ніж на початку осені.
Вартість газу на ринку в Європі просіла, внаслідок чого вона знизилася і в Україні. Тарифи на газ на 35% нижчі, ніж рік тому. Тарифи на тепло за грудень перерахували у більшості міст, і вони також знизилися на 10-25%.
Що буде в майбутньому, важко спрогнозувати зі 100% впевненістю. Але я не бачу підстав, аби ціна газу зростала. Транзит газу в Європу йде, європейський ринок наповнений, пропозиція газу достатня. Тому зараз питання тарифів для населення втрачає свою гостроту і актуальність порівняно з тим, що було пів року тому.
– Що зараз розглядається для того, аби допомогти домогосподарствам зменшити споживання енергії.
– Енергоефективність – суперважливе питання. Ми розробляємо законопроєкт про енергосервісні контракти. Вони дозволять залучати кошти бізнесу в заходи з енергоефективності, а отриману економію можна буде розділити між інвестором і держустановою чи комунальним підприємством.
Розумне зниження споживання електроенергії – набагато важливіше, ніж побудова нових видів дорогої генерації. Спочатку потрібно зменшити споживання, розрахувати, скільки нам потрібно цієї електроенергії, і потім вже визначатися, що саме і скільки треба будувати.
Кінцева платіжка для споживача може знизитися не за рахунок зниження тарифів, а саме за рахунок зменшення обсягу споживання.
У програмі уряду затверджено, що обсяг споживання енергії населенням має знизитися на 20% за наступні 5 років за рахунок саме заходів з енергоефективності.
Це непростий шлях. Дещо рутинний, але ним потрібно займатися. За нинішніх, іноді нераціонально високих обсягів споживання дуже важко приймати тарифне рішення. Це завжди буде гострим соціальним питанням.
Про підключення до електромереж
– Дуже важливе питання стосовно складного порядку підключення до електромереж. Цей фактор тягне Україну вниз у рейтингу Doing Business. Що робиться для того, аби вирішити цю проблему?
– Перше – треба спростити бюрократію, пов'язану із землею, із зайвими погодженнями. Зараз в уряді створено робочу групу, вона розробляє порядок спрощення приєднання до електричних мереж. Ми в парламенті це будемо повністю підтримувати, готові затвердити законодавчі зміни.
А друге – навіть більш важливе і складне – це зробити так, аби прописані на папері правила гри працювали на практиці. Це дуже складна робота — перенести теоретичну концепцію в реальність.
– Багато бізнесменів, з якими ми розмовляли, скаржилися на те, що обленерго вимагають хабарі за підключення до електромереж.
– По-перше, є регулятор НКРЕКП, який здійснює ліцензійний контроль за обленерго. По-друге – це питання до роботи правоохоронних органів і судової системи. Якщо би декілька таких справ про хабарі закінчилися реальною посадкою до в'язниці, то кожен наступний дуже добре подумав би, вимагати чи не вимагати.
– І все ж таки, коли зміниться ситуація і запрацює новий порядок?
– Критично важливо, аби ситуація почала змінюватися 2020 року.
Про конфлікт з Олегом Ляшком
– І останнє питання щодо конфлікту з Олегом Ляшком. Чим він закінчився?
– Прокуратура відкрила провадження, буде суд.
Те, що відбувалося, це не просто шоу і хайп Ляшка. Це частина плану, в якому Ляшко був просто актором. Я не розглядаю його взагалі як окремого самостійного гравця. Це системна історія про тиск на мене для того, аби показати, що можуть бути наслідки, якщо «не розуміти» інтереси певних людей…
– Яке завершення цієї історії вас би задовольнило?
– Торжество справедливості. Олігархи не можуть домагатися потрібних їм рішень за допомогою провокацій, проплачених політиків та псевдоекспертів або своїх медіагруп і телеканалів. Це стосується всіх олігархів.
– Ви один з головних ворогів для Ахметова. Чи не страшно вам взагалі?
– Олігархи повинні працювати в конкурентному середовищі, а політичні рішення держави на користь їхнього бізнесу мають бути мінімальними та обґрунтованими. При цьому все, що вони зароблять у ринковому середовищі, – усе до останньої копійки їхнє.
Той самий Ахметов, який є експортером, який продає продукцію на зовнішні ринки, – це плюс для України. Його треба підтримувати, аби він міг успішно конкурувати на зовнішньому експортному ринку з тими ж росіянами.
Але там, де є несправедливість або монополія, ситуацію треба виправляти.
