Ще на початку XX століття зародження людського життя вважалося великою таємницею. Сьогодні воно перетворюється на технічну маніпуляцію під назвою «нові репродуктивні технології», які використовують у багатьох країнах світу.
Тому одне з найбільш дискусійних питань нині – це правовий статус ембріона. А саме: з якого моменту його слід розглядати як людську істоту, яка має право на життя та захист у законодавчому порядку, чи є він об'єктом або суб'єктом права?
Як цікавий приклад можна навести справу Davis v. Davis у США. Нижчий суд ухвалив рішення, ґрунтуючись не на інтересах потенційного батька, а на користь... ембріонів, аргументувавши його тим, що «в їхніх інтересах народитися».
Верховний суд штату Теннессі скасував це рішення, проаналізувавши три етичні підходи. Докази про те, що ембріон стає людиною негайно після зачаття і, отже, повинен мати всі права людини, як і протилежний про те, що ембріон нічим не відрізняється від інших тканин людини, судом були відкинуті.
Однак Верховний суд штату погодився з третьою позицією, відповідно до якої людський ембріон «заслуговує на більшу повагу, ніж звичайні людські тканини, оскільки містить потенціал майбутнього життя, хоча може його і не реалізувати».
До речі, такої саме позиції дотримується і Європейський суд з прав людини. Таким чином, ембріон in vitro (у склі) повинен розглядатися не просто як суб'єкт або об'єкт права, на практиці йому надають особливий правовий режим як певному явищу «sui generis» (єдиному у своєму роді), тобто унікальної правової конструкції.
Допоміжні репродуктивні технології в законі
Найбільш жорстким регулятором допоміжних технологій у світі визнають німецький Закон «Про захист людського ембріона» (Gesetz zum Schutz von Embrionen). Дуже важливо відзначити і саму назву Закону і те, що він був прийнятий після майже десятирічного(!) обговорення у 1990 році. Цей закон безпосередньо забороняє деякі види ДРТ (допоміжних репродуктивних технологій) – перенесення генетично чужорідних ембріонів, донацію ооцитів та сурогатне материнство. Крім цього, документом встановлено заборону на дослідження людських ембріонів, відбір за статтю, штучну модифікацію статевих клітин, значно обмежені випадки їхньої кріоконсервації.
Досить своєрідно питання застосування ДРТ врегульовано у Сполучених Штатах Америки та Австралії. У 1988 році у США було прийнято так званий Закон «Про статус дітей, зачатих нетрадиційним шляхом». Він закріплює статус дитини, можливість її взаємин із біологічними батьками, порядок укладання договору застосування ДРТ тощо, інші питання, регламентовані законами штатів.
Своєю чергою, в Австралії немає такого єдиного закону, і правове регулювання здійснюється виключно на рівні штатів. Лише на території Західної та Південної Австралії, а також Вікторії діють Закони про лікування безпліддя, прийняті в 1990-х роках, а в останньому штаті застосування допоміжних методів додатково регулюється Законом про тканини людини.
Етичні проблеми допоміжних репродуктивних технологій
Інша проблема, що активно обговорюється вченими і здебільшого етична, пов'язана з можливим впливом на природні форми сімейних відносин. Адже допоміжні технології «руйнують» загальноприйняті норми сімейної ідентичності. Традиційне поняття «мати» поділяється не лише на «біологічне» та «соціальне», а й «сурогатне» та «генетичне».
При цьому окремою етичною проблемою є права батьків та права дитини на дотримання особистої таємниці та інформації про себе. Особливо вона гостро стоїть під час використання донорських статевих клітин – сперматозоїдів чи ооцитів та у програмах сурогатного материнства. Чи має право дитина отримати інформацію про генетичних батьків або біологічну матір, і якщо має, то коли, і в якому обсязі?
Цікаво те, що нові технології дозволяють створювати складні комбінації. Наприклад, у програмах часткової донації (пронуклеарного перенесення), коли створюється ембріон, що має фактично трьох генетичних батьків – батька та двох матерів. При цій технології запліднене ядро яйцеклітини «генетичної» матері переносять в яйцеклітину донора з видаленим ядром. За такої технології лише 1-2% генетичного матеріалу в ембріона буде від донора і це оптимальний шлях для розв`язання репродуктивних питань у жінок старшого репродуктивного віку.
Окремо можна говорити і про різне ставлення до сурогатного материнства. Перший випадок сурогатного материнства було зареєстровано 1985 року в Америці. Літня жінка виносила дитину своєї доньки, оскільки остання мала неоперабельну непрохідність труб.
Загалом, сьогодні ставлення до сурогатного материнства в різних країнах коливається між двома полюсами: «сурматеринство – це праця» (Бельгія, Індія до 2022 року) та «сурматеринство – це експлуатація вразливих жінок» (Німеччина, Швейцарія). Деякі країни намагаються балансувати, дозволяючи, наприклад, альтруїстичне сурогатне материнство, як у Нідерландах, де 2016 року Урядовий комітет з переоцінки батьківських прав пропонував дозволити сурматерям отримувати винагороду.
Людське життя зароджується, розвивається та проходить саме в спільноті людей. Тому дуже важливим є створення відповідної системи нормативного регулювання в Україні та ухвалення відповідного закону. Але не просто закону, який забороняє якісь допоміжні технології, а документу, який вирішить морально-етичні, правові, медичні, біологічні питання. І дозволить цій галузі медицини України залишатися передовою та бути справжнім порятунком під час гострої демографічної кризи.
Редакція не несе відповідальності за зміст матеріалу і може не поділяти точку зору його автора
Читайте також
