Обговорення законопроєкту №5600 ще до його реєстрації в парламенті перейшло з економічної до політичної площини. Весною його анонсували через зливи у ЗМІ як «антиахметівський», але після липневого першого читання, очевидно, прислухавшись до підказок політтехнологів, перейменували на «ресурсний». Мовляв, президент воює з усіма олігархами, а не з одними на користь інших (хоча факти говорять про протилежне, але про це розповім нижче).
Напередодні щорічного послання президента парламенту та після його «антиолігархічної» прес-конференції стало зрозуміло, що ініціатори законопроєкту налаштовані вкрай рішуче. Паралельно всі 5 місяців між першим та другим читаннями депутатів стимулювали інформаційними вкидами про нібито готовність глави держави розпустити Раду у разі відмови депутатів затверджувати цей законопроект. Не виключаю, що переконували й іншими способами.
Вже після затвердження законопроекту, 1 грудня президент із парламентської трибуни заговорив про якийсь дитячий фонд, який акумулюватиме мільярди гривень надходжень від ренти, гарно загорнувши про інвестиції великого бізнесу в майбутнє країни. Тут одразу згадується «Діти вас не забудуть!» з вуст відомого літературного персонажа Ільфа та Петрова. Але згаданий президентом фонд – це вже, як кажуть, інша історія. А питанням, хто і як витрачатиме кошти фонду, згодом, напевно, зацікавляться правоохоронні органи. У будь-якому разі, до 2037 року, коли за задумом авторів ідеї створення цього фонду народжені у 2019 році діти теоретично почнуть щось отримувати з рентної кубишки, нинішню команду при владі ми вже точно не побачимо.
Але перейдемо від політики до розгляду економічних аспектів законопроєкту. А перед тим, як розповісти про ймовірні наслідки для гірничо-металургійної галузі положень 5600, хочу коротко ознайомити з передісторією появи цього законопроекту.
Обговорення підвищення податків (ренти) на видобуток залізної руди почалося ще восени 2019 року, коли Кабмін Гончарука вирішив змінити оподаткування всіх ресурсних платежів. Підприємства гірничо-металургійної галузі, інтереси якої представляє «Укрметалургпром», були згодні з тим, що нам час переходити на загальносвітові практики справляння ренти. Політики та чиновники, які заявляють, що гірники були проти прив'язки податкової бази, тобто ціни, з якої вираховують відсоток, до загальноприйнятого світового індексу, відверто лукавлять. Це зовсім не так.
Довідково нагадаю: сьогодні видобуток руди оподатковується за ставками 11% при ціні до $70/тонна і 12%, якщо світові котирування зростають вище за цю позначку. За основу оподаткування виступає собівартість видобутку руди.
Як галузева асоціація, «Укрметалургпром» замовила дослідження ринку у PricewaterhouseCoopers, що входить у «велику четвірку», який дав нам докладну розкладку – які справи з оподаткуванням гірничорудного бізнесу в інших країнах, після чого ми представили ці дані профільним чиновникам і депутатам. Дослідження міжнародної компанії показало, що наші ставки знаходяться на конкурентному рівні порівняно з іншими гравцями світового ринку залізної руди.
Взагалі наш основний посил до уряду та депутатів полягав у наступному – ми не проти перегляду ставки та бази оподаткування, не бачимо нічого страшного й у прив'язці бази до індексу. Ми лише наполегливо просили, щоб рівень ренти не вбивав можливості українських видобувачів руди конкурувати з основними гравцями – Австралією, Бразилією, ПАР, Казахстаном та РФ – на зовнішніх ринках. Насамперед, йдеться про експорт руди до ЄС та Китаю.
Це особливо важливо з огляду на особливості та умови видобутку руди в Україні. У процесі публічного обговорення законопроекту 5600 «слуги», у тому числі голова податкового комітету Ради Данило Гетьманцев, намагалися обходити це важливе питання стороною, оскільки воно ніяк не вписувалося в загальну концепцію «великий бізнес «жирує» за рахунок народних надр, настав час йому обрізати надприбутки».
Усі експерти знають, що умови видобутку залізної руди в Україні одні з найгірших у світі. Нам доводиться глибше рити кар'єри, а іноді й добувати підземним способом, після чого треба більш інтенсивно, ніж конкурентам, збагачувати добуту руду. Вміст заліза в нашій викопній сировині ледве дотягує до 30%, тоді як у Бразилії, Австралії та ПАР – понад 60%, та й розташовані поклади там набагато ближче до поверхні. Чи варто уточнювати, що складніші умови видобутку означають більше фінансових вкладень у процес і, отже, вищу порівняно з конкурентами собівартість руди.
Другий важливий момент – прогнозованість. Усі найбільші учасники видобутку руди в Україні – міжнародні компанії: це і глобальний гравець ArcelorMittal, це Ferrexpo, акції якого котируються на міжнародних біржах, і Метінвест, який продає свою продукцію по всьому світові, а його боргові зобов'язання також котируються на біржах.
Однак при запропонованій ініціаторами законопроекту прогресивній шкалі оподаткування (3,5% при цінах нижче за $100/т, потім 5% і до 10% за $200/т і вище) прогнозування доходів та необхідних інвестицій значно ускладнюється. Жодної логіки та економічного сенсу в прогресії «понад» індекс немає, тому що прив'язка до індексу вже означає, що при зростанні світових цін рударі платитимуть до бюджету більше. Пояснити це рішення можна лише бажанням забрати якнайбільше грошей у гірничорудного бізнесу, наплювавши на плани розвитку підприємств, на їх боргові зобов'язання та на інвестиційну привабливість країни загалом.
Я не знаю інших країн, де вводили б прогресивну ставку оподаткування на видобуток руди. У Казахстані та Бразилії платять 3,5% від бази із прив'язкою до індексу, в Австралії від 3,5% до 5%, але у виняткових умовах, залежно від виду продукції, а не від світових цін.
У цих країнах-конкурентах загальноприйнято коригувати податкову базу на логістичні витрати, тобто віднімати вартість внутрішньої доставки до портів і на фрахт до того ж таки Китаю. Експертна оцінка логістики по Україні – $15/т, але Гетьманцев у процесі дебатів на комітеті наполягав на $10/т. Причому не аргументуючи цю цифру економічними розрахунками. Це було більше схоже не на професійну дискусію, а на торги, які плавно переходять в ультиматум. Але й тут гірники сказали — Ок, хай буде $10, це хоч якось згладить удар по нашій конкурентоспроможності.
Що ж ми отримали в результаті голосування 30 листопада: прив'язку до індексу разом із прогресивною шкалою та без коригування бази оподаткування на логістичні витрати. Останню норму, яку передбачала поправка Гетьманцева, прибрали буквально за пару хвилин до фінального голосування за відмашкою голови фракції «слуг» Давида Арахамії. Із пропозицій від галузі депутати залишили лише знижуючий коефіцієнт вологості руди (0,9).
За помахом руки того ж таки Арахамії нардепи викреслили з фінальної версії законопроекту підвищення ставок на видобуток марганцевої руди, і в цьому чітко проглядається інтерес власника феросплавних заводів та марганцевих ГЗК Ігоря Коломойського. Цим, напевно, і пояснюються 18 голосів «за» 5600 від підконтрольної дніпровському олігарху депутатської групи «За Майбутнє». Усього 210 голосів від «слуг» було явно замало.
Тепер до прогнозів. Підприємства поки що підраховують очікувані втрати після набрання чинності 5600, але вже зрозуміло, що вони будуть обчислюватися мільярдами гривень. По ланцюжку величезні втрати зазнають і металурги, які безпосередньо залежать від наших рударів. Сюди також варто додати прописані у цьому ж законопроекті 5600 триразове підвищення податку на викиди СО2 та відходи гірничорудних підприємств, яке також боляче вдарять по галузі.
Але головне – норми законопроекту серйозно зменшують наші можливості конкурувати на світових ринках. У разі підвищення цін українські підприємства зароблять менше від конкурентів і, відповідно, скоротять інвестиції у свій розвиток. А коли ціни підуть вниз, наш бізнес уже не зможе змагатись з іншими світовими експортерами через недофінансування виробництва.
Як результат, виникає загроза втрати частини ринку Китаю, яку одразу захоплять австралійці та інші світові постачальники. Ми також можемо значно втратити в експорті до країн ЄС, а то й повністю втратити європейський ринок. Нішу, що звільнилася, відразу займе російський холдинг «Металоінвест» наближеного до Путіна олігарха Алішера Усманова. І, як наслідок, ми втрачаємо інвестиційну привабливість, валютні надходження до країни, капітальні вкладення у розвиток галузі та робочі місця на підприємствах.
Редакція не несе відповідальності за зміст матеріалу і може не поділяти точку зору його автора
Читайте також
