До парламенту потрапив вже пʼятий законопроєкт про реновацію застарілого житлового фонду за два роки. Які аспекти треба врахувати Верховній Ради при його розгляді та чому варто залучити до дискусії будівельників?
Закон, що не змінювали 16 років
Наразі в українському суспільстві активно дискутують про відбудову України після війни. Серед сильно поруйнованих окупантами об’єктів нерухомості присутні, зокрема, і багатоквартирні житлові будинки, зведені ще за радянських часів.
На часі ухвалення необхідного законодавства, що дозволить якнайшвидше розпочати роботи з відбудови України.
21 грудня 2021 року Кабмін вніс до Верховної Ради законопроєкт № 6458 із досить громіздкою назвою: «щодо здійснення комплексної реконструкції кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду».
Мова йде про відновлення застарілих багатоквартирних житлових будинків, і назва мала б сучасніший вигляд, якби звучала простіше:
«Про реновацію застарілого житлового фонду».
Це вже п’ятий законопроєкт за останні два роки, покликаний замінити чинний закон «Про комплексну реконструкцію кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду» від 2006 року, який вже відверто застарів.
Реновація старих будинків: давно на часі
Питання досить актуальне для держави, адже аварійна ситуація з багатоповерхівками, термін експлуатації яких закінчився, тільки набирає обертів.
Навіть не рахуючи руйнування в результаті повномасштабної війни, ми маємо цілу низку проблем, як то:
- зношеність внутрішньобудинкових мереж;
- тріщини в стінах;
- руйнування фундаментів;
- протікання дахів тощо.
Все це в комплексі давно потребує втручання держави.
Загалом законопроєкт № 6458 – це позитивний крок назустріч вирішенню даної проблеми.
Водночас, як представник верстви бізнесу, пов'язаного з правничною та будівельною діяльністю, мушу зауважити, що до розгляду цього законопроєкту варто залучити будівельників-практиків.
Адже слабкими сторонами майбутнього закону є два аспекти: дозвільна документація та судові процеси.
Що не так із дозволами на реконструкцію
Почнемо саме з документів. В законопроєкті пропонується виконання функції замовника комплексної реконструкції покласти на виконавчі органи сільських, селищних та міських рад.
Водночас на інвестора-забудовника покладається такий список задач:
- отримання вихідних даних (містобудівних умов і обмежень, технічних умов, завдання на проєктування);
- розроблення проєкту комплексної реконструкції кварталів чи мікрорайонів;
- розроблення проєктів окремих будівель і споруд;
- проведення експертизи проєктної документації;
- отримання дозволу на виконання будівельних робіт.
Такі пропозиції вступають в суперечність із законом «Про регулювання містобудівної діяльності», який покладає отримання вихідних даних, розроблення проєктної документації, проведення експертизи та отримання дозволу на виконання робіт саме на замовника будівництва.
Таким чином, виникає дилема, коли за одним законом ключова роль має належати місцевому самоврядуванню як замовнику будівництва, а за іншим — уряд пропонує покласти весь тягар бюрократичної тяганини на інвестора-забудовника.
Тобто спочатку інвестор проходитиме конкурсний відбір на право забудови, а потім, у разі виграшу — всі «кола пекла» через бюрократичний апарат місцевої ради, щоб зібрати пакет необхідних документів. Досить неприваблива перспектива, погодьтеся.
Що можна зробити з дозволами
Якщо ж сучасна держава позиціонує себе як сервіс, то у випадку з реновацією застарілого житлового фонду кожен має займатися своєю справою.
КМДА в місті Києві, виконавчі комітети місцевих рад – в інших громадах, як замовники мають організувати «пропозицію» з уже готовим пакетом всіх дозвільних документів на об’єкт будівництва:
- МУіО (узгодження і отримання містобудівних умов і обмежень);
- технічні умови будівництва;
- проєкт;
- експертиза;
- дозвіл.
Зі свого боку, інвестори-забудовники, роль яких зводиться до генеральних підрядників, мають виконувати свою пряму функцію: приходити та будувати, ризикуючи власними коштами, а не витрачати час на збір документації.
За таких правил гри проведення конкурсу на залучення інвестора-забудовника наповнюється сенсом.
Це, на моє власне професійне переконання, – і є ефективний та сучасний підхід до вирішення справи, а також успішний метод державно-приватного партнерства у питанні реновації застарілого житлового фонду.
Що не так із судовими процесами
Не менш цікаве питання стосується судових процесів: почнемо з того, що цей аспект законопроєкт № 6458 взагалі не врегульовує.
На практиці ж судові баталії займають значну, якщо не левову частину часу в сфері будівництва об’єктів, що також не сприяє привабливості роботи у цій сфері.
У випадку ж із застарілим житловим фондом вирішення питання може наштовхнутися на спротив окремих осіб ініціативам місцевого самоврядування за згодою більшості мешканців.
Так само процес реновації може застрягнути в лабіринтах майнових прав на таке житло у випадку спадщини, пожиттєвого утримання, іпотеки, поруки тощо.
І судові процеси можуть стати тяжким «гальмом» та відлякувати потенційних інвесторів-забудовників.
Як державі привабити забудовників, а не відлякати
Допомогти побороти пекельні кола бюрократичної та судової тяганини могли б зміни до цивільного процесуального законодавства.
Необхідно унормувати спори у сфері реновації застарілого житлового фонду, наприклад:
- зробивши особливе «окреме провадження» у таких справах;
- врегулювавши підсудність таких справ;
- визначивши, хто може виступати заявником;
- визначивши порядок розгляду справи (наприклад, спрощене провадження з викликом всіх зацікавлених осіб);
Наприкінці варто сказати: якщо парламент, розглядаючи законопроєкт № 6458, унормує всі нюанси цієї справи — від стадії наміру до стадії введення в експлуатацію з урахуванням вищезгаданих дозвільних та судових аспектів, такий закон матиме всі шанси справді стати дієвим та корисним для держави, суспільства та економіки України в цілому.
Редакція не несе відповідальності за зміст матеріалу і може не поділяти точку зору його автора