Щорічне глобальне дослідження компанії Edelman «Trust Barometer 2022» підтверджує, що нам бракує не коштів. Наш дефіцит — довіра. Тенденції останніх років говорять про те, що ми все менше довіряємо державним інституціям, політикам і ЗМІ. І хоча недовіра є природною для людей, там, де її забагато, з’являється і тривога. Заразом під час цього дослідження з’ясувалося, що ми більше віримо бізнесу. І це накладає на нього додаткову відповідальність, хоча навряд чи бізнес може бути заміною й розв'язувати питання державного значення. Отже, кому вірити та як нам усім виживати в умовах постправди, де фейки часто замінюють факти?
Українці, як ніхто інший, знають, що неправдива інформація може бути зброєю. І, здається, з 2014 року ми мусили б навчитися її відфільтровувати. Але сьогодні варто нагадати: наше ключове завдання — виховувати в собі медіаграмотність, розвивати критичне мислення, вміти відрізняти фейки від фактів. І якщо вас не вчили критичному підходу зі шкільної парти, саме час почати його опановувати. Повірте, це сприятиме вашому спокою.
Отже, фейк – це фальшива новина, яка не відповідає дійсності, але має великий вплив на читачів. Утім, фейк може містити частку правдивої інформації, але водночас також масу перекручень і надумувань. Ключові маркери фейків, які ви мусите навчитися аналізувати вже зараз, — джерело інформації, емоції, експерти, подання фактів. Далі докладніше.
Емоції
Тут просто. Якщо медіапродукт (матеріал, новини, сюжет, повідомлення тощо) викликає у вас занадто бурхливі емоції, паніку, бажання діяти: ділитися отриманою інформацією, озброюватися, купувати гречку, – найімовірніше, він містить фейк. Власне, викликати таке відчуття «катастрофи» й надбудувати на ньому ще страшніші очікування — завдання такого медійного продукту. Сильні негативні емоції запускають наші захисні механізми, і ми «активуємося». Але прошу, зупиніться на хвильку, згадайте цю колонку, згадайте, що ви – людина, яка мислить критично, і подумайте: «Це правда чи спроба маніпуляції мною?»
Джерела інформації
Сайти організацій. Зверніть увагу, від кого ви отримали інформацію. Якщо це організація, перевірте, чи вона взагалі є. Якщо в матеріалі є посилання, не полініться пройтися ними. Якщо ви потрапите на сумнівні сайти (так звані «no name» ресурси або, як ми говоримо, «зливні бачки»), сайти підозрілих громадських організацій, — схоже, вам трапився фейк. Якщо інформація йде з «анонімних джерел» або від славнозвісних «британських вчених» — час насторожитися.
Соцмережі. Сторінка реальної людини в соцмережах, лідера думок, якому ви вірите, можливо, навіть знаєте. Але й тут треба бути обережним, бо це справді думка ОДНІЄЇ людини, яка зрештою може помилятися, гарячкувати, може передумати й видалити пост. Мова не про класичне медіа, яке, маючи штат журналістів, може перевірити факти щонайменше з трьох джерел згідно з професійними стандартами. Тому перш ніж ділитися постом (і, можливо, поширювати фейк), побудьте трошки журналістом і переконайтеся в правдивості сказаного. Якщо сумніваєтеся, спробуйте звернутися до відповідальних. До прикладу, якщо у вас проблема з депозитом, ви спершу підете за консультацією до свого банку, а не до диванних експертів у соцмережах. Тому перевіряйте, уточнюйте інформацію в компетентних структурах. Сайти МОН, МОЗ, уряду, президента, Міноборони – це ті носії компетенції, з якими ви мусите звірятися насамперед.
Дослідження. Їх часто використовують для підтвердження інформації, тому поцікавтеся: хто проводив дослідження (чи є в цієї організації сайт і наскільки актуальною є інформація, чи постійно вона працює, чи, наприклад, від виборів до виборів), у який період, яка вибірка, якою є методологія дослідження тощо. Якщо цієї інформації немає, правдивість цього джерела є сумнівною. Можливо, згадане дослідження зробили спеціально, щоб промотувати певний наратив.
Експерт
Для початку поставте собі питання: «А чи є в нього, власне, експертиза в темі, яку він висвітлює?» У наші дні є ризик наразитися на «експерта», якого взагалі немає. Водночас ви можете читати коментар реального, але заангажованого експерта, який може представляти певну політичну силу. Тому його інформація може бути маніпулятивною і слугувати інтересам окремих лідерів.
Подання фактів
Факт чи особиста думка? Насамперед навчіться розрізняти їх. Часто в новинах можуть подавати чиюсь оцінку як факт, який стався. І тут важливо на емоційному рівні розділяти ці два поняття. Якщо експерт прогнозує воєнні дії, це не означає, що вони розпочалися.
Клікбейтний заголовок. Щоб зацікавити читача і змусити його перейти на новину, автори надають заголовкам матеріалів яскраве емоційне забарвлення. Певно, усі час від часу на такі натрапляють.
Використання змонтованих фото й відеоконтенту, щоб підсилити «правдивість» матеріалів. Ми переважно візуали, і тому віримо передусім побаченому. Утім, сучасні технології дають змогу створити практично будь-яке «відео, що шокуватиме».
Використання ярликів і стереотипів, які поширені серед населення, щоб підкріпити ключові повідомлення. Це маніпулятивний хід, щоб переконати в правдивості.
Однобічне висвітлення. Коли представлені аргументи, позиція лише однієї зі сторін, немає різних поглядів на ситуацію, аналітики – сумнівайтеся. Узагальнення на кшталт «Україна у вогні, економіка – у занепаді» — це сигнал, що щось тут не так.
Медіа. На жаль, не всі медіа дотримуються згаданих журналістських стандартів: баланс поглядів, посилання на джерела, відокремлення фактів від коментарів, їхня перевірка тощо. А мусять. Вони можуть не встигати перевіряти все. Але ви можете — принаймні те, що вас цікавить. На мою думку, саме час застосовувати підхід взаємної відповідальності за споживання інформації. Хоча рівень довіри до медіа знижується (згідно з тим самим дослідженням Edelman «Trust Barometer 2022»), ЗМІ однаково лишаються для нас головним джерелом отримання інформації. На щастя, маємо в Україні організації, які покликані перевіряти дотримання журналістських стандартів. Наприклад, Voxcheck (які, до речі, моніторять і неправду в словах політиків), MediaSapience, StopFake. Згідно з останнім звітом Інституту масової інформації щодо моніторингу дотримання журналістських стандартів, в онлайні є медіа, чиї матеріали практично не містять порушень: «Суспільне», «Дзеркало тижня», «ЛІГА», «Українська правда», «Бабель», «Громадське».
З іншого боку, варто «плекати» свого внутрішнього «фактчекера» і пропускати інформацію через вищезгадані фільтри: джерело, факт, експертиза, емоція. Зробіть це своєю звичкою. Такий підхід – це і про спосіб зменшити тривогу, і про турботу про себе та своє оточення. Якщо у вас немає часу проходити численні доступні курси з критичного мислення, спробуйте бодай прочитати книгу Дмитра Кулеби «Війна за реальність. Як перемагати у світі фейків». Гадаю, на вас чекатиме багато відкриттів.
Редакція не несе відповідальності за зміст матеріалу і може не поділяти точку зору його автора
Читайте також
