Публічна критика тієї чи іншої діяльності в соціальних мережах стала звичним явищем. Бажання свої думки довести до великої кількості людей через соціальні мережі набуло нечуваних розмірів.
В епоху інформаційного суспільства майже кожен українець знає про соціальні мережі, популярні платформи відеохостингу, сервіси й додатки, які дають змогу публікувати різноманітні фото, відео та інформацію для широкого кола осіб. Формуючи контент на таких платформах, автори іноді, свідомо або ні, розміщують на своїх сторінках/каналах неправдиві або образливі відомості. Водночас публікація такої інформації може мати негативні наслідки як для особи, про яку розміщено певну інформацію, так і для автора. Сьогодні спробуємо розібратися, чи можливо захиститися від поширення недостовірної інформації в соціальних мережах, та які існують ефективні механізми захисту своїх порушених прав.
Позасудова процедура
З огляду на наявну свободу слова в соціальних мережах, уникнути ризиків того, що про особу буде поширена будь-яка яка інформація, – неможливо.
Однак у разі поширення недостовірної інформації необов’язково одразу звертатися до суду. Таку проблему можна вирішити простішим шляхом, а саме подати скаргу в такій соцмережі.
Для того, щоб подати скаргу на допис, наприклад, у Facebook, зі своєї сторінки у вказаній мережі необхідно перейти до розділу «Скарга на порушення конфіденційності» та відповісти на низку питань, після чого така скарга буде розглянута службою підтримки Facebook. Схожим є алгоритм подання скарги на опубліковане відео в YouTube або на допис в Instagram чи інших платформах.
Якщо соцмережа, розглянувши скаргу, вирішує, що контент порушує її стандарти, публікацію видаляють із платформи. Водночас, що більше користувачів звернуться з відповідними скаргами про порушення правил спільноти, то вище шанс подальшого видалення допису.
Варто також пам’ятати, що така позасудова процедура захисту порушених прав та інтересів не передбачає жодного відшкодування завданої шкоди або спростування недостовірної інформації. Тому, якщо особі важливо отримати матеріальну компенсацію або підтвердження того, що інформація була недостовірною, слід розглянути можливість ініціювання дифамаційного спору в судовому порядку.
Дифамаційні спори в суді
У ситуаціях, коли скарга в соцмережі не привела до бажаного результату та недостовірна інформація не була видалена, найпоширенішим способом захисту порушених прав особи є звернення до суду з позовом про захист честі, гідності, ділової репутації, спростування недостовірної інформації. Такі справи називають дифамаційними.
Законодавство України не досить широко врегульовує таку категорію справ, тому за детальними роз’ясненнями та з метою встановлення передумов успішного розгляду справ пропоную проаналізувати судову практику.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 12 листопада 2019 року в справі № 904/4494/18 вказує, що для задоволення дифамаційного позову необхідна сукупність таких обставин:
- поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі в будь-який спосіб;
- поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача;
- поширення недостовірної інформації, тобто такої, що не відповідає дійсності;
- поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно й своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Тобто позивач має довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.
Водночас судовий спосіб захисту у вказаній категорії справ також не позбавлений складнощів. Розглянемо труднощі, які можуть очікувати позивача під час спростування недостовірної інформації в соцмережах у судовому порядку.
Відповідач не визнає, що йому належать спірні висловлювання та акаунт
Насамперед ситуація ускладнюється, коли відповідач не визнає, що йому належать спірні висловлювання і взагалі сторінка в соцмережі. Такі випадки є досить поширеними в судовій практиці.
Переважно позиція судів зводиться до того, що зареєструватися в соціальній мережі може будь-хто та під будь-яким іменем. Тому скріншоти із зображенням змісту таких сторінок не є належним доказом.
З огляду на такий перебіг подій, основні зусилля позивача мають бути спрямовані саме на доведення прив’язки сторінки в соціальній мережі до конкретної особи – відповідача.
Посилити доказову базу можна, зокрема, експертним висновком. Так, у межах справи № 753/13197/18 суд зазначив, що експертний висновок, складений Центром компетенції адресного простору мережі інтернет, за результатами проведеної фіксації й дослідження змісту сторінки в мережі Facebook, є належним доказом на підтвердження особи, яка є власником зазначеної сторінки, де поширено недостовірну інформацію.
Безповоротне видалення відповідачем публікації, яка містила недостовірну інформацію
Як бачимо, проблемним питанням може бути не лише встановлення пов’язаності відповідача зі сторінкою в соціальних мережах, а й належне підтвердження факту існування спірного допису.
Публікації в соцмережах можуть бути безповоротно видалені користувачем у будь-який момент, що надалі ускладнює позивачу доведення факту поширення відповідачем недостовірної інформації.
Щоб запобігти зазначеній ситуації, у позивача є кілька опцій.
1. Позивач має право звернутися до суду із заявою про забезпечення доказів шляхом їх огляду в судовому засіданні з метою встановлення та фіксування їхнього змісту. У разі необхідності для проведення такого огляду суд може залучити спеціаліста. Однак такий варіант не дуже надійний, оскільки на момент такого огляду допис вже може бути знищений, що зруйнує доказову базу позивача.
2. Позивач може залучити експерта, який зафіксує факт існування зазначеної публікації або отримати довідку від, наприклад, Центру компетенції адресного простору мережі інтернет, якою буде зафіксовано зміст вебсторінки.
3. Позивач також може звернутися до іноземного нотаріуса для отримання нотаріального свідоцтва й протоколу про огляд вебсайту, а також посвідчення наявності та змісту відомостей на них.
Законодавство України не наділяє вітчизняних нотаріусів такими повноваженнями, водночас нотаріуси в Білорусі та Російській Федерації вповноважені на фіксацію змісту вебсторінки в інтернеті. Відповідно до чинних міжнародних договорів України зазначені докази приймаються в нашій країні без легалізації.
Практика надання протоколів огляду нотаріуса непоодинока.
Позивач є публічною особою
Звертаючись із позовом про захист честі, гідності та ділової репутації, спростування недостовірної інформації, публічним особам необхідно враховувати, що межа допустимої критики щодо них є значно ширшою, ніж щодо окремої пересічної особи.
Наприклад, у постанові від 22 травня 2019 року у справі № 757/22307/17-ц Верховний Суд, аналізуючи поширену через «Facebook» інформацію щодо першого заступника голови Служби безпеки України, вказав, що з огляду на необхідність громадського контролю за діяльністю державних органів і посадових осіб інформація, яка поширюється щодо державних посадовців, публічних осіб є суспільно важливою інформацією, а обмеження щодо поширення цієї інформації та меж критики та оцінки поведінки є ширшими, ніж межі критики та оцінки поведінки пересічного громадянина. Публічна особа, державний службовець має бути готовим до підвищеного рівня критики, зокрема в грубій формі, прискіпливої уваги суспільства й підвищеної зацікавленості суспільства його діяльністю та/або особистим життям тощо, адже вони, обираючи кар`єру публічної особи, погодилися на таку увагу. Внаслідок розгляду цієї справи суд дійшов висновку, що зазначені судження не посягають на честь і гідність позивача, та є допустимою критикою щодо нього.
Однак, кожна справа індивідуальна й характер поширюваної інформації може різнитися.
Оціночні судження не підлягають спростуванню
Окремо слід звернути увагу також на те, що не підлягають спростуванню та доведенню їхньої правдивості оціночні судження. Це, зокрема, висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, наприклад, з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири).
У цьому контексті Верховний Суд зазначив, що вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди мають визначати характер такої інформації й з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням чи оціночним судженням, та чи є вона такою, що виходить за межі допустимої критики за встановлених судами фактичних обставин справи. Слід уважно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна.
На практиці, з метою підтвердження того, що певна інформація є фактичним твердженням, позивачі звертаються за висновками до лінгвістичної експертизи, яка встановлює характер спірної інформації.
Отже, захист від поширення недостовірної інформації в соціальних мережах здебільшого здійснюється шляхом звернення зі скаргою до служби підтримки соцмережі або ж у судовому порядку, що зумовило так само виникнення в судовій практиці окремої категорії дифамаційних спорів. У контексті судового способу захисту слід враховувати, що недостатньо лише того, що позивач вважає поширену інформацію недостовірною. Задоволення позову можливе в разі, якщо така інформація є фактичним твердженням, тобто її можливо перевірити на правдивість, а також за умови підтвердження поширення такої інформації конкретною особою. Тому з метою успішного вирішення дифамаційного спору необхідно визначити належного відповідача, встановити, що недостовірна інформація є фактичним твердженням, а також зібрати відповідну доказову базу.
Редакція не несе відповідальності за зміст матеріалу і може не поділяти точку зору його автора
Читайте також
