Facebook Pixel

Мова твого серця

Наталія Жеваго
засновниця освітньої платформи «Культурний Проект»

В житті кожного українця настав час вибору. Їхати з України чи не їхати. Евакуювати дитину чи ні. Закривати бізнес чи боротися. Донатити чи відкладати на чорний день. Йти в бомбосховище чи залишатися вдома. Спілкуватися чи ні з друзями «за порєбріком».

Ми маємо вибирати щодня. Наші цінності оголились до кісток. Відпали нашарування, з дзеркала на нас дивляться незнайомі люди. Не гірші, не кращі — інші, часом чужі. Не всі вибори стають вчинками. Не всі вчинки є нашим вибором. Але, безперечно, для українців настав час можливості величних Вчинків.

Перехід з російської на українську для російськомовної людини — це Вчинок

Мій особистий перехід на українську був несподіваним для багатьох, хто мене знав. Одного дня помітила, що звучу фальшиво російською, коли говорю пестощі своїм новонародженим дітям. Мені було натужно їх пестити російською…

Згодом мені попалась книга про виховання дітей-білінгвів. Там був епізод, де двомовний чотирирічний хлопчик пестив своє цуценя мовою матері, а навчав його мовою тата. І я зрозуміла!

Мова любові для мене була українською, хоча я й перестала нею розмовляти зі школи. Батьки перейшли на російську, коли я стала першокласницею, щоб допомогти мені вчитись. Все шкільне дитинство — книги, мрії, фільми, досягнення, сни — були російськомовними. Але виявилося, що російська мова не відповідала чи то тембром, чи словниковим запасом, чи загальним звучанням та враженням моментам особливої близькості, якою було спілкування мами і дитини.

Українська вигулькнула у мені несподівано, з купою русизмів, невеликим словниковим запасом і, несподівано, навіть зі словами-паразитами, яких не було в російській. Але я відчувала в ній чистоту, глибину і правдивість.

Я перейшла на українську зі своїми дітьми. Складніше та довше переходила на українську з мамою. Коли дітям було три роки, я заснувала «Культурний Проект», і першим його директором стала небачено україномовна людина — вона переконала мене створювати саме україномовну організацію.

Українська стала моєю мовою ніжності та самореалізації

Російська не відпускає і досі: наприклад, до біса важко перейти на українську з однокласниками, навіть якщо вони вдома та на роботі спілкуються українською. Бо маємо сленг, звички, реакції, пам‘ять запаковану в слова. Але справжня я — українськомовна.

QuoteКоли я переходила на українську, у мене була основа, до якої я поверталась, хоча це було нелегко. А якби навпаки? Якби не було ніякого, як кажуть філологи, «мовного ядра» українською?

На жаль, наразі «мова серця» у багатьох російська. Сформоване в ранньому дитинстві «мовне ядро» — російське. Спогади, сни, слова ніжності, глибинна спонтанна реакція — вся справжність, смисли прив‘язані до російських слів.

Обрати українську, якщо мова твого серця російська — це величний Вчинок. Це жертва. Не потрібно применшувати драматичність ситуації російськомовних патріотів. Не потрібно сумніватись в тому, що вони розуміють важливість мови для усвідомлення ідентичності, для суб'єктності країни. Не сумніваюсь, що вони розуміють та відчувають. Якщо не необхідність говорити українською, то точно неможливість продовжувати спілкуватись російською. Але це дуже непросто — відмовитись від мови свого дитинства, мови своїх улюблених вчителів, дитячих пісень та спогадів.

Ми багато чуємо про те, що перехід на українську це важливий та необхідний крок який повинна зробити кожна свідома російськомовна людина, що пов‘язує своє минуле, теперішнє і майбутнє з Україною. Давайте не будемо недооцінювати важкість такого вчинка. Це нелегко. Але необхідно, важливо, чесно, щиро, гідно. Наша мова сьогодні — це чеснота супротиву.

Українська мова потребує сьогодні нашого захисту як рідкісний вид рослин

Російськомовні сім’ї в Україні стали такими з різних причин. В якомусь місці кожної російськомовноі украінськоі сім'ї був момент, коли примусово перемкнули мову. Але всі ми сьогодні – люди, накриті холодом війни, тверезі як ніколи, поєднані спільною долею з долею цієї землі.

Розмовляючи російською, ми наче ходимо у чужому одязі, носимо чужі черевики. Ми звикли до цих речей, вже й рахуємо ці речі своїми. Але це не так. Виявилось, що цією мовою з нами розмовляли не тільки ті, хто нас любив. Цією мовою над нами чинили і чинять насильство. Ми маємо відповісти на це нашим вибором.

QuoteЯ відчуваю глибоку повагу до всіх російськомовних українців, хто вже зголосився та перейшов на українську. Бажаю зробити цей вибір… Ні, здійснити цей Вчинок і тим, кому складно і хто сумнівається. Тим хто не бачить для себе, з ким та коли вони будуть спілкуватись українською. Тим, хто стане першим у своєму середовищі. Хто буде схилятись над своїми дітьми та підбирати нові для себе слова ніжності та любові українською.

Обіцяю, українська віддячить. Українська відкриє собою цілий світ, винагородить прекрасною поезією та літературою. Відчуттям того, що все правильно в твоєму житті, все на своїх місцях. Ти знаєш хто ти. Ти з‘єднаний словами та смислами з тими, хто розділяє твою долю, розділяв її за багато років до того, як народився ти сам. Є втіха та гідність у цьому…

Якщо ми відчуваємо необхідність зрештою стати собою.

Подякувати 🎉
The Page Logo
У вас є цікава колонка для The Page?
Пишіть нам: [email protected]

Редакція не несе відповідальності за зміст матеріалу і може не поділяти точку зору його автора