Фото: Free-Photos / Pixabay
Ну от і все. «Талібан» захопив усю територію Афганістану. Йому здали авіабазу «Баграм» і Кабул. Сформовано перехідний уряд, який незабаром передасть кермо влади керівникам талібів.
«Талібан» повернувся через 20 років навіть більш тріумфально, ніж у 1990-х. Він захопив усю країну з мінімальними втратами, отримавши у своє розпорядження величезну кількість військової техніки, зброї, спорядження та боєприпасів.
Рівно тиждень афганська національна армія зуміла протриматися під натиском талібів, поки нарешті адмінцентри провінцій не почали падати один за іншим, і настільки стрімко, що інформаційні агентства не встигали це відстежувати.
Кабул був оточений з усіх боків і знеструмлений. Основні траси перекриті.
Але штурму міста не було — центральна влада під натиском американців вирішила здати столицю й мирно передати владу талібам. Про жодні битви з противником мова не йде, а місцеві жителі, загалом, не дуже чинять опір.
Президент Ашраф Гані, який ще вчора заявляв у своєму зверненні до нації про впевненість у перемозі над талібами, складає повноваження.
Майже 200-тисячна афганська урядова армія розсипалася просто-таки за місяць. Кабул втратив 7 армійських корпусів, більшу частину — без бою. Солдати просто здалися та розбіглися, втомившись від війни, не бачачи сенсу в опорі та сподіваючись на завчасно оголошену талібами «загальну амністію» для них.
За один лише тиждень «Талібан» захопив 30 із 34 провінційних центрів, зокрема непокірні північні твердині, які в 1990-х вчинили талібам опір і поклали край їхньому правлінню в Афганістані у 2001 році. Цього разу жодного Північного альянсу не з'явилося, як і не було єдиного антиталібського фронту, про який любили повторювати з усіх сторін представники кабульської адміністрації.
Збройні загони талібів призвичаїлися штурмувати міста ночами. У цей час доби вони в останні дні захоплювали відразу по 2 — 4 міста, з легкістю прорізаючи лінію оборони противника, вриваючись у тюрми, звільняючи своїх соратників і захоплюючи основні адмінустанови: будівлю управління нацбезпеки, поліцейський відділок, будинок губернатора. Недобитим військовим дозволяють бігти на територію аеропорту — у вкрай незручне для оборони місце, де їх беруть в облогу та врешті-решт змушують здатися.
Те, що таліби першими почали захоплювати саме північні міста та провінції, свідчить про те, що за останні 20 років їхня тактика змінилася, підходи до роботи з місцевим населенням покращилися, їхні учасники переговорів стали гнучкіші, а комунікація більш відкрита, водночас центральна влада особливо себе не проявила, а в деяких регіонах її репутація погіршилася, як і авторитет деяких «старих левів» на кшталт Абдель-Рашида Дустума або Атти Мухаммеда Нура, які відчайдушно чинили опір, не маючи за плечима колишнього впливу, слави та військової могутності.
Система, яку американці почали будувати після 2001 року, прогнила настільки, що за цю державу не хочуть воювати та вмирати, вважаючи за краще піти на домовленості з «Талібаном».
Я гадаю, що головна причина такої стрімкої поразки афганських військ перш за все в моральному дусі. У чому «Талібан» здобув переконливу перемогу над США і афганською владою в Кабулі, так це у війні смислів, культури та ідей. Він зумів вибудувати свою пропаганду на ідеях, які виявилися набагато зрозуміліші та привабливіші для афганців, ніж корумпований слабкий уряд, що 20 років розповідає про перемоги та пакистанських шпигунів, але на ділі мало що змінював у житті людей, особливо в провінції.
Цей момент добре описав американський аналітик і колишній військовий Картер Малкасян у своїй статті, яку я нещодавно перекладав.
У реальних польових умовах американці, зі своїми численними програмами фінансування проєктів розвитку громадянського суспільства, захисту гендерної рівності, просування ліберально-демократичних цінностей, виявилися не просто не при ділі, а взагалі контрпродуктивні.
Спроба натягнути сову на маленький шматочок, що залишився від розламаного глобуса, стала цілковитим фіаско, бо таліби тим часом займалися реальною політикою: розвивали низові соціальні зв'язки, добирали екзальтовані групи незадоволених, будували мережу горизонтальних контактів на місцевому рівні, впроваджували своїх сплячих агентів у міста і селища, вели переговори зі старійшинами та вождями племінних кланів.
Тому ми й бачимо, що талібам вистачило усної обіцянки не переслідувати чиновників «режиму» й оголошення амністії афганським військовим, щоб міста почали здавати цілком майже без бою.
Тепер можна стверджувати впевнено: все, що у США та їх союзників вийшло побудувати в Афганістані за останні 20 років, — це дуже дорогий картковий будиночок величезних розмірів. І щойно вони пішли, він відразу обрушився. Ні запевнення союзників, ні американське військове спорядження, ні курс навчання іноземних інструкторів, ні дорога американська техніка, ні навіть десятки мільярдів доларів платників податків на програми впровадження культурних кодів і цінностей західного життя в афганський побут — не допомогли.
Текст опубліковано за згоди автора.
Редакція не несе відповідальності за зміст матеріалу і може не поділяти точку зору його автора