Facebook Pixel
Русский военный корабль, иди нах*й.
Пожертвувати на армію
×

2021-й. Підсумки. Слабкість інститутів як визначальна риса української держави

Аналізуючи 2021 рік, передусім варто відзначити рівень політичної турбулентності, що насправді прогнозований. Причина такої прогнозованості — відсутність противаг чинній владі в українському політикумі. Дуже часто ця відсутність, особливо в країнах несталої демократії, провокує владу на численні помилки, оскільки вона отримує можливість ухвалювати рішення, незважаючи на думки опозиції, що опинилася на маргінесі.

Криза-2021: політична VS конституційна

Безсумнівно, одним із важливих показників політичної кризи було рішення КСУ щодо антикорупційної політики. Я не погоджуюся з тим, що воно нібито спровокувало конституційну кризу. На мій погляд, воно лише підсвітило глибину саме політичної кризи. Батл, який розгорівся після винесення такої ухвали, стосувався саме політичного порядку денного, а також меж повноважень як самого КСУ, так і інших органів держвлади: президента, Кабміна, НАЗК тощо.

Санкційна політика

Несподіваним ноу-хау в руках президента стала РНБО. Використання ним РНБО дехто порівнював із тим, як її використовував Віктор Ющенко (третій президент України — The Page). Проте в цьому разі основна відмінність — той факт, що президент Зеленський не має проблем із впливом на парламент і Кабмін, у той час як Ющенко використовував РНБО саме як противагу тодішньому Кабміну.

Приєднуйтесь до нас в соцмережах!

Також РНБО було застосовано як орган для притягнення до своєрідної відповідальності у вигляді санкцій щодо українських громадян і юросіб. Беззастережно, сама ідея застосування санкцій щодо осіб, які становлять загрозу нацбезпеці та обороні, правильна. Проте і закон, і світова практика свідчать, що власне санкційна політика застосовується щодо осіб, які перебувають поза межами юрисдикції країни.

Можна було би закрити очі на невідповідність легітимній меті санкційної політики РНБО, якби паралельно щодо всіх осіб, до яких вона була застосована, активно велося слідство, що вказувало б на перспективи притягнення їх до кримінальної та іншої відповідальності. Єдина особа із санкційного списку, щодо якої активно ведеться слідство (і про успіхи тут говорити ще зарано), — Віктор Медведчук.

Підписуйтесь на нас в Google News!

Антиолігархічний закон: як влада винаходила велосипед без педалей

Один зі знакових законів, ухвалений у 2021 році, — це закон про олігархів. Не можна не вітати факт визначення державою олігархату небезпечним для нацбезпеки. Водночас український механізм боротьби з олігархами — винахід велосипеда, і наразі дуже складно спрогнозувати наслідки його використання.

Однозначно більшість українських олігархів не хотіли би бачити себе в такому реєстрі, оскільки це передусім шкодить їхньому іміджу на міжнародній арені та ускладнює проходження комплаєнсу в фінустановах інших юрисдикцій. Проте, вертаючись до основних характеристик олігарха, треба пам'ятати, що це особа, яка постійно посідає монопольне становище у відповідному сегменті економіки та зберігає і використовує його для примноження власних статків завдяки політичному впливу.

Уявімо, що ухвалення закону про олігархів супроводжувалося б серйозним інституційним посиленням антимонопольного законодавства та АМКУ, а також запровадженням механізмів для розділення влади та бізнесу (наприклад, законодавчого врегулювання лобістської діяльності). Тоді можна було б говорити, що на цьому етапі держава вдається до екстрених дій (Extremis malis extrema remedia — «Проти крайнього зла — крайні заходи»), щоб у кінцевому підсумку позбавити таких олігархів монополії та політичного впливу.

Проте ми не бачимо таких законопроєктів серед пріоритетних, що врешті, навіть за найкращих побажань, не дасть ефективних результатів у цій боротьбі.

Велика битва за судову реформу

Також однією з найвизначніших у 2021 році стала битва за судову реформу. До того ж билися в ній усі проти всіх — така собі наочна демонстрація первісного стану Томаса Гоббса. Зрештою з великими боями та під міжнародним тиском Україна все ж ухвалила відповідні закони, які запровадили Етичну раду з іноземцями.

Проте будь-який інститут — це завжди умовний скальпель, що в руках хорошого та вмілого хірурга рятує життя, а в руках невмілого — позбавляє його. Зважаючи на слабкість інших держінституцій, неймовірний тиск, під яким здійснювалася реформа, численні прорахунки самого алгоритму реалізації цих законодавчих ініціатив, не можна впевнено заперечувати, що фіналом чергового етапу судової реформи може стати «Хотіли краще, а вийшло як завжди».

Відзначу лише відому 78-му із «Записок федераліста» Олександра Гамільтона, де він зазначав, що судова влада — найслабша серед трьох гілок влади. І тому демократії не варто боятися її, а, навпаки, треба якомога сильніше добиватися її незалежності. Водночас, — далі писав Гамільтон, — демократії особливо треба боятися союзу судової влади з будь-якою з інших гілок.

І тому вкрай важливо, щоб реалізація цього етапу реформи стала посиленням інституційної спроможності судової влади та не призвела до згаданого союзу.

Ринок землі: відкрито. Але є нюанси

Не можна не вітати відкриття ринку землі. Це одне з найуспішніших досягнень сьогоднішньої влади в напрямку розвитку справді відкритої ринкової економіки.

Але запущена модель ринку землі зреалізувала єдине завдання: вона розвінчує міфи про небезпечність самого ринку. Проте не здатна залучити потенційні мільярди з реального сектору економіки, оскільки обмеження в 100 га для однієї фізособи унеможливлює надходження великих інвестицій в Україну.

Легалізація грального бізнесу: місія провалена?

Також були чималі сподівання на суттєве надходження інвестицій і збільшення дохідної частини бюджету після легалізації ринку азартних ігор. Такий оптимізм ґрунтувався насамперед на успішному досвіді приватизації готелю «Дніпро» за понад 1,111 млрд грн.

Проте з моменту початку функціонування Комісії з регулювання азартних ігор вибухнуло чимало скандалів, нарікань на непрозорість конкурсу. Врешті ми не побачили лавини інвестицій і збільшення надходжень до держбюджету.

Бюро економічної безпеки: про окремі прогалини

Не можна не відзначити початок функціонування Бюро економічної безпеки. Ліквідація податкової міліції, позбавлення інших силових відомств повноважень у сфері економічних злочинів давно стояло на порядку денному української держави.

Але очолювання БЕБ особою, яка до цього працювала в податкових органах, — дискусійне питання. Не вселяє оптимізму перспектива зміни філософії інституту людиною, яка, можливо, й ефективно виконувала свої функції, але все ж у межах інституту, на який було чимало нарікань.

Український бізнес надзвичайно стресостійкий і знайде спосіб вижити в будь-яких умовах. Проте функція держави полягає все ж у створенні політик, за яких не лише виживатимуть наявні бізнеси, а й надходитимуть нові інвестиції.

Криза корпоративного управління: хроніка та наслідки

2021 рік ознаменувався кризою корпоративного управління держпідприємств. Найгучніший скандал розгорівся навколо «Нафтогазу України», хоча такого роду історії відбувались і щодо інших підприємств.

Безперечно, далеко не скрізь виконавчий орган таких акціонерних товариств і наглядова рада були достатньо ефективні й такі, що відповідали завданням, які покладаються на відповідні держпідприємства. Проте самі правила корпоративного управління в цьому разі важливіші за результат. Лише створення сильних інституцій із достатніми гарантіями в перспективі здатне ангажувати ефективний і доброчесний менеджмент до роботи в таких компаніях.

Всеукраїнський референдум: правильна ідея з небезпечним втіленням

На старті 2021 року було ухвалено ще один знаковий закон — про всеукраїнський референдум. Цьому передували серйозні баталії та обговорення як в експертних, так і в широких колах. І це мало забезпечити ухвалення збалансованого та якісного закону.

Проте у фінальній редакції все ж лишилася низка ризиків, які теоретично можуть створювати можливості маніпулювання інститутом референдуму недобросовісними політиками. Тут треба відзначити, що сама ідея на поверхні виглядає абсолютно правильною та потрібною, але в недоброчесних руках вона може становити загрозу як демократії, так і державі загалом.

Найсвіжіший приклад — маніпулювання інститутом референдуму в РФ, а в не надто далекому минулому — в нацистській Німеччині, адже саме через референдуми Адольф Гітлер провадив найстрашніші закони.

Замість підсумків

Отже, 2021 рік найперше виявив слабкість державних інституцій в Україні.

Відомий гарвардський вчений Адам Пшеворський свого часу дав чудове визначення демократії: «Це набір наперед визначених інструментів за наперед не визначеного результату». Щоб осягнути важливість цієї тези, треба розуміти: коли навіть із найкращими ідеями політики підганяють інструменти під результат — це завжди пряма дорога до знищення демократії.

Сильні інституції демократичної держави означають передусім, що жодна гілка влади чи політик за жодних умов не зможе впровадити у свою діяльність винятково власний спосіб.

Формулі Людовіка XIV «Держава — це я» протистоять саме інституції, які, розподіляючи повноваження, стримують природне бажання кожної людини отримати більше влади.

Саме слабкість державних інституцій визначила основні перемоги та поразки нашої держави й політичного класу у 2021 році. Один із яскравих маркерів — це, власне, використання РНБО як замінника правоохоронної системи та судової влади.

І хоча не можна не погодитися з тими представниками влади, які стверджують, що в окремих випадках очікування результатів тривалого судового процесу може бути смертельно небезпечне для держави, це в жодному разі не спростовує необхідності побудови сильних держінституцій і наділення їх повноваженнями, які збережуть баланс між усіма гілками влади. Саме це гарантуватиме права кожної людини, яка потрапляє під юрисдикцію України.

The Page Logo
У вас є цікава колонка для The Page?
Пишіть нам: [email protected]

Редакція не несе відповідальності за зміст матеріалу і може не поділяти точку зору його автора

Коментарі

Всі новини