Є стандартний перелік реформ, які рекомендують Україні міжнародні фінансові організації. Ми почали робити та навіть досить успішно реалізували значну частину цього переліку: приватизацію, лібералізацію цін, дерегуляцію. Але чому немає великого ефекту? Тому що практично нічого не зроблено для зміцнення у країні інституту верховенства права, заявив Дмитро Боярчук, виконавчий директор CASE Ukraine, виступаючи у Києві на форумі Brave CFO Gathring. 
наводить його виступ у скороченому вигляді.
Формальні та неформальні норми в економічних відносинах
Якщо подивитися на графік індексу верховенства права Світового банку, то для України протягом 30 років це практично горизонтальна лінія. На початку 1990-х років Польща та країни Балтії за здібностями своїх інститутів верховенства права були набагато кращими, ніж Україна зараз. І це один із ключових чинників успішності реформ у цих країнах – вони їх проводили за зовсім інших інституційних умов, ніж ми в Україні.
Чому інституційні речі мають важливе значення, коли ми говоримо про економіку? Тому що від цього залежить, які рішення ви розробляєте на фінансовому, макроекономічному рівні, і як ви їх впроваджуєте.
Я думаю, ні для кого не секрет, що Україна є країною так званого звичайного права, тобто наші відносини багато в чому базуються на неформальних розуміннях. У звичайному житті неформальні відносини часто збігаються з писаними нормами закону, наприклад, «людей убивати не можна». Але в економіці це зовсім не так.
В економічних, матеріальних відносинах неформальні норми домінують. Органи влади та правоохоронці завжди апелюють до норм права. Різниця між писаними нормами та неписаними – це поле для корупції. Тобто люди поводяться звичним чином, але якщо до них приходять і кажуть, що вони щось порушують, люди платять, щоби їх не чіпали.
У розвинених суспільствах розрив між неформальними нормами та писаним правом усувається за рахунок того, що правоохоронці допомагають бізнесу дотримуватись норм законів. Причому ці норми в таких країнах прописані так, щоб вони не дуже відрізнялися від того, що склалося на практиці.
Чому досвід інших країн малозастосовний в Україні
Міжнародні фінансові організації на основі досвіду, який вони бачили у Польщі та Балтійських країнах, кажуть нам: у вас тут певні проблеми, вам потрібно ухвалити новий, найкращий закон, посилити відповідальність, і тоді ви цю проблему вирішите.
Вони своє рішення пропонують, помилково вважаючи, що ми маємо більш-менш робочі базові інститути. Але коли відповідальність посилюється без працюючих інститутів, то просто збільшується розрив між стандартною лінією поведінки та писаними нормами. А для людей, які живуть у реальній економіці, просто збільшується чек, щоб продовжувати жити так, як вони вважають правильним.
Чому міжнародні фінансові інституції наполягають на своєму підході? Вони розглядають Україну, Польщу та Балтійські країни як вихідців із соціалістичного табору з однаковими базовими умовами.
Насправді, це не так. Країни, які нам ставлять за приклад, були в радянській окупації відносно недовгий час. Вони не встигли остаточно демонтувати свої інститути і після здобуття незалежності досить швидко відновили їх. А успіх реформ у Сінгапурі багато в чому пов'язаний із тим, що там зберегли інститути верховенства права, що існували за часів британського колоніалізму.
Я не знаю прикладів успішної реалізації у світі конвенційних, стандартних реформ, які пропонують МВФ та Світовий банк для країн з інституційними умовами, подібними до українських.
Є лише один приклад успішного скорочення розриву між писаними нормами та звичайним правом. Але там підхід базувався на зовсім іншому принципі, який говорить: якщо ваші політики посилення законів нефункціональні і не можуть змінити неформальну лінію поведінки, то треба розрив скоротити за рахунок спрощення та лібералізації писаних норм.
Така історія успіху була у Грузії. Так, зараз там відбуваються зворотні процеси. Але свого часу Грузія була єдиною країною, яка мала схожі на Україну інституційні умови і зуміла за короткий термін подолати розрив між писаними та неписаними нормами. Зараз вона за величиною Індексу верховенства права поряд із Румунією та Польщею.
Що таке економічні свободи
Для економічного розвитку потрібні економічні свободи. Вони вимагають наявності верховенства права. Якщо у вас ця конструкція знаходиться на етапі будівництва, тобто непридатна до застосування, потрібно поділ. Ось тут ми будуємо інститути, а тут – економічна політика, яка виходить із того, що інституцій немає. Це наш випадок.
Часто можна чути, що у ЄС все зарегульовано тощо. Але там регуляції базуються на діючих інституціях. Україну ж називають чи не зразком економічної свободи, але це не свобода, а наслідок недорозвиненості нашої економіки.
Я переконаний: спочатку треба створювати інституції. Це має стати пріоритетом. Для цього потрібно не 5 і не 10 років, а більше. У цей період ми повинні розуміти, що не можемо засновувати нашу політику, приймати спеціальні закони для того, що необхідні інститути з'являться «ось-ось». Тому треба будувати, наприклад, фіскальну політику для того, що цього немає.
Ще на що хочу звернути увагу – ми не повинні мати фіскального домінування. Зараз усі економічні рішення оцінюються за критерієм — чи допомагають вони стягувати податки чи ні. Якщо якісь ініціативи Мінфіну здаються некомфортними, він просто блокує.
Повторю: економічна політика повинна фокусуватися на спрощенні та на максимальному вирізанні всіх можливих обмежень, щоб наблизити нове право, що прописується, до того, що приходить у справжньому житті.
Ну і останнє – адаптація європейських норм в Україні має проводитися дуже обережно, з урахуванням наявності середовища, про яке я сказав вище. Тому що, якщо це робити в лоб, я думаю, що через 5 чи 10 років у нас сформується дуже серйозний євроінтеграційний скептицизм, тому що багато цих норм просто не працюватимуть чи працюватимуть не так, як замислювалося.
Читайте також
«Важливий не лише факт досягнення цілей, але й спосіб, в який це зроблено»: кейс «Імперіал Тобакко»
