Третьокласник Михайлик, який мешкає на сході України, днями ховається у бомбосховищі, замість того, щоб навчатися у класі. А старшокласниця Уляна вже другий рік відвідує німецьку школу й сумнівається, що зможе вступати в український ВНЗ. Таких історій мільйони. Адже під час повномасштабної війни практично всі українські школярі накопичують освітні прогалини, переживають стреси, стикаються з дефіцитом спілкування й потребують психологічної підтримки.
Про проблему освітніх втрат і розривів та важливість формування так званих м'яких навичок у школярів 
розповідає Олександр Елькін, засновник ГО «ЕдКемп Україна», яке об'єднує освітян з кожного другого освітнього закладу країни.
Олександр Елькін, засновник ГО “ЕдКемп Україна”. Фото: ЕдКемп Україна
Проблема освітніх втрат і розривів в Україні
Офіс ГО «ЕдКемп Україна» знаходиться у Харкові, який з перших днів повномасштабного вторгнення опинився в епіцентрі бойових дій. Як це вплинуло на вашу діяльність?
Наш рух фактично є дитиною цього протистояння. Адже народжувалася наша організація як волонтерська ініціатива разом із подіями Революції гідності. Ми об'єднали освітян і допомагали їм зростати, обмінюватися досвідом і впроваджувати реформу «Нова українська школа». До повномасштабного вторгнення ми зосереджувалися насамперед на розвитку освітянства — працювали з дорослими, які далі мали розвивати дітей.
За тиждень до початку великої війни мені надійшов лист від наших міжнародних партнерів, де вони запитували, як ми будемо переорієнтовувати нашу діяльність, якщо росія вторгнеться в Україну. Ми дійсно склали такий план. Нещодавно я відкрив цей документ, створений 22 лютого. Практично все, що там написано, вдалося здійснити.
Тобто після початку повномасштабного вторгнення ми в режимі онлайн запустили розвивальну й підтримувально-розважальну програму для дітей. Ми звернулися до нашої спільноти, зібрали вчительок і вчителів, які були готові проводити такі заняття на регулярній основі, бо у перші місяці великої війни будь-що заплановане і регулярне цінувалося особливо.
Впродовж березня-серпня 2022 року ми провели майже тисячу занять для 2,5 тис. дітей різних вікових груп з усіх регіонів України, більша частина яких тоді виїхала за кордон. До занять приєднувалися діти і з тимчасово окупованих територій, зокрема з Херсона, які повідомляли, що можуть тільки слухати, а відповідати не будуть.
Завдяки цьому ми багато чому навчилися і побачили подвійний негативний ефект онлайн-навчання. По-перше, багато хто з дітей реєструється на такі заняття не за власним бажанням, а за ініціативою дорослих, і тому багато зареєстрованих дітей не розпочинали навчання. По-друге, навіть коли діти долучалися до проєкту, вони часто залишали його на будь-якому етапі.
Такий ефект спостерігали й інші колеги, які започатковували схожі ініціативи. В нашому новому проєкті ПОВІР, назва якого розшифровується як «Подолання Освітніх Втрат і Розривів» ми намагаємося позбутися цього подвійного негативного ефекту.
школа у Харкові, постраждала від російських обстрілів. Фото: Depositphotos
Поясніть, що таке освітні втрати і чим вони відрізняються від розривів?
Освітніми втратами прийнято називати різницю між реальними та очікуваними результатами, яка виникла через відсутність або обмеження доступу до навчання. Це індивідуальна характеристика, яка стосується того, що на виході недоотримала конкретна дитина.
Коли ми говоримо про освітні розриви, то мова йде про групову характеристику — різницю в навчальних досягненнях між категоріями учнів, які відрізняються соціально-економічним, майновим статусом, гендером, регіоном проживання та ін.
Для кращого розуміння наведу метафору — сад, який потерпає від посухи. Від неї страждають всі рослини. У нашому контексті це війна, яка стосується кожного. Але в нашому уявному саду якимось рослинам пощастило більше, бо для них організували крапельне зрощення. І це є метафорою освітніх розривів, які є груповою характеристикою.
Будь-які освітні прогалини також можна порівняти зі сніговою кулею, тому що вони мають властивість наростати, нашаровуватися одна на одну.
Наскільки загострилася проблема освітніх втрат і розривів в Україні через карантинні обмеження й повномасштабне вторгнення?
Дійсно, освітні прогалини у нас мають два складники — пандемія, яка помножується на повномасштабну війну. Криза розпочалася не 24 лютого. Адже за два роки до того весь світ зіткнувся з пандемією й вимушеною зупинкою освітнього процесу.
Але безпрецедентність нашої проблеми полягає у тому, що до двох років ковіду додаються вже півтора року повномасштабної війни — фізичне знищення закладів освіти, відсутність очних форматів навчання й обмеження для дистанційки, які виникли через перебої з електроенергією та інтернетом. До того ж серйозним викликом для освіти є переміщення всередині країни і за кордон.
Чи можна виміряти освітні втрати в Україні?
Це непросте питання, бо для того, щоб щось виміряти, треба спиратися на точку відліку — базовий стан, з яким можна порівняти теперішню ситуацію. Але у нас немає повних даних про стан до повномасштабного вторгнення. Ми маємо здебільшого суб'єктивні оцінки від батьків і вчителів, які підтверджують, що ситуація з недоотриманими навчальними досягненнями в Україні є достатньо серйозною.
Крім освітніх втрат, пов’язаних з повномасштабною війною, в нас є розриви, які існували до війни: наприклад, між селом і містом у питаннях матеріально-технічного забезпечення, стабільності та надійності інтернет-зв'язку, якості навчання. Це давніша проблема, ніж карантин.
Як у світі та Україні долають освітні втрати і розриви
Чи є у світі напрацьована практика подолання освітніх втрат і розривів?
Так, Організація економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) розробила для України рекомендації щодо подолання освітніх втрат і розривів на основі аналізу досвіду різних країн, що мали схожі проблеми. Вони радять пристосовувати навчання до потреб учнівства, проводити навчання у малих групах, практикувати взаємонавчання, використовувати технології для персоналізації, збільшувати час викладання, адаптувати навчальну програму, щоб надавати пріоритет фундаментальним навичкам і знанням.
Наприклад, взаємонавчання — це коли з учнем працює інший учень, більш дорослий або одноліток, якому певні знання даються краще. Таким чином учні допомагають один одному підтягуватися.
Зауважу, що рекомендацію щодо збільшення часу на викладання ми часто помилково зчитуємо, як повторний рік навчання, але такі заходи в Україні і будь-де у світі не є затребуваними. Водночас нам необхідно більше часу для надолуження втраченого. Потрібна певна кристалізація того, що є в навчальних програмах, і пріоритезація фундаментальних речей, навичок, знань, на яких варто сконцентруватися.
Беручи до уваги отримані рекомендації й подвійний негативний ефект, про який я казав, ми запропонували проєкт ПОВІР. Розшифровка абревіатури — це пояснення для дорослих. Бо ПОВІР, насправді, — про віднаходження мотивації до навчання і зміцнення віри дітей у їхні сили і можливості.
Які шляхи подолання освітніх втрат і розривів пропонує ця ініціатива?
Я називаю онлайн-платформу ПОВІР третім місцем, на яке дитина може спиратися в питаннях освіти, отримати підтримку і допомогу, крім школи і родини. На етапі пілоту ми працюватимемо з 2 тис. дітей, які мешкають в Україні і за кордоном. Концентруємо зусилля на математиці та українській мові. Адже математика потрібна у всьому природничому науковому циклі, а українська мова є інструментом комунікації, без якої неможливо засвоювати інші знання.
До цих предметів ми додали англійську, бо цей пріоритет заявлений в контексті європейської інтеграції освіти, а для багатьох дітей за кордоном англійська є інструментом спілкування.
Під час війни ми усвідомили, наскільки багато залежить від нашої стійкості, адаптивності, вміння працювати з власними емоціями і настроями в оточенні, тому ми також плануємо приділити увагу соціально-емоційним навичкам. Бо без відповідної роботи з цією сферою навряд чи зможемо гарантувати хороші результати в навчанні.
Особливістю платформи буде гейміфікація — можливість отримувати подарунки, вести профілі, ділитися успіхами. При цьому точно не буде зовнішньої мотивації у вигляді оцінок і рейтингів. Адже внутрішня мотивація працює краще. Ми будемо спостерігати за поступом дітей і, вимірюючи навчальні досягнення, порівнювати з тим, що було на вході. Для нас дуже важливо отримати зворотний зв’язок від учнівства і побачити гарну динаміку, аби підтвердити наші гіпотези і очікування.
Надолужувати освітні втрати і розриви має допомогти онлайн-платформа. Фото: Depositphotos
Влітку ви набирали вчителів для участі в проєкті ПОВІР. Яку команду вам вдалося зібрати?
На етапі пілоту ми отримали 818 заявок від вчительства і зібрали команду зі 150 освітян. Оскільки кожен вчитель приділяє проєкту близько п’яти годин на тиждень, цю роботу можна поєднувати з основною зайнятістю в школі й розглядати, як додатковий офіційний заробіток.
Вчителі, які працюють на платформі, формують вчительську спільноту, підібрану за конкурсом, яку ми розвиваємо, проводимо наставництво, супервізію, допомагаємо зі складними кейсами. До вчителів долучена група методистів, яка створює навчальні матеріали, педагоги соціально-емоційного навчання і психологи.
Як дитина може потрапити в пілотний проєкт і працювати з ним?
Брати участь в пілоті будуть діти, яких рекомендуватимуть заклади освіти з нашої спільноти, що охоплює освітян з кожного другого закладу освіти в Україні, а також поза нею. Ми залучимо дітей з усіх регіонів, великих міст і сільської місцевості, у тому числі з прифронтових територій, деокупованих, навіть спробуємо з тимчасово окупованих і тих, хто за кордоном.
Коли вчитель відчуватиме, що певній дитині з класу потрібна підтримка, з якою він не справляється, він може спрямувати учня до нашої ініціативи. Там дитині нададуть допомогу й повернуть у навчальний процес. Ця ініціатива безкоштовна для дітей, адже фінансується міжнародними організаціями, зокрема, фондом «Відродження».
Ми пропонуємо два режими взаємодії з платформою. Базовий режим передбачає швидку допомогу з поточними запитами, як, наприклад, виконання домашнього завдання чи пояснення незрозумілого терміну. Але надалі ми будемо пропонувати учням формат більш глибокої роботи й системного опрацювання певного напрямку.
Відповідно до нашої гіпотези кожна четверта дитина погодиться на цю пропозицію й укладатиме з нами умовну педагогічну угоду про серію з десяти занять, адаптованих під її запит. Окрім індивідуальних сесій також плануємо надавати консультації в малих групах, які для дітей більш дорослого віку є більш ефективними.
Але 2 тис. учнів — крапля в морі, адже в Україні близько 4 млн дітей шкільного віку. Чи передбачене подальше масштабування проєкту?
В цьому навчальному році ми реалізуємо пілотний проєкт і оцінимо його результати. І я сподіваюсь, зможемо запропонувати державі напрацьоване технологічне рішення — цифрову платформу з протоколами взаємодії і координації, щоб надалі проєкт розвивався на загальнонаціональному рівні. Бо наша кінцева мета — через школи, громади та родини надати доступ до ПОВІР кожній українській дитині, у тому числі — з прифронтових або тимчасово окупованих територій.
Що таке емоційний інтелект і як його будуть вимірювати в українських школах
Ще один проєкт EdCamp Ukraine — проведення в Україні дослідження соціально-емоційних навичок ДоСЕН. Що саме включають ці так звані м’які навички й наскільки вони важливі?
Мова йде про науково-предметні поля емоційного інтелекту, м'які навички, які називають компетенціями ХХІ століття. Їхній розвиток зумовлює рух до добробуту та індивідуального чи колективного благополуччя. Тому нам варто приділяти увагу не тільки когнітивній сфері, а й соціально-емоційній, у розвиток якої успішні країни багато інвестують саме через шкільну освіту.
Головна мета ДоСЕН — знайти відповідь на запитання, що сприяє, а що перешкоджає розвитку соціально-емоційних навичок учнівства. Цей проєкт реалізує ОЕСР з 2019 року і він є найбільш відомим глобальним дослідженням соціально-емоційних навичок у світі. Україна долучилася до ДоСЕН під час повномасштабного вторгнення і стала однією з 15 країн світу, в яких це дослідження проводиться. Зазвичай, країни платять за участь у ньому. Але Україні витрати покривають міжнародні партнери. Власне в Україні ми робимо це дослідження з Державною службою якості освіти за сприяння Міністерства освіти і науки України.
В Україні дослідять соціально-емоційні навички школярів. Фото: Depositphotos
Чи є у вас попередня гіпотеза стосовно того, як на формування соціально-емоційних навичок українських дітей вплинула епідемія коронавірусу і повномасштабна війна?
На сьогодні ми адаптували інструментарій дослідження до українського контексту і додаємо запитання щодо воєнного досвіду. А щодо впливу ковіду я можу навести кілька яскравих висновків, базуючись на результатах першого циклу дослідження, який тривав в інших країнах у 2019-2021 роках.
По-перше, дослідження виявило просідання соціально-емоційних навичок по мірі дорослішання — у 10-річок вони виявилися кращими, ніж у 15-річних. Уявіть який розголос могло б мати подібне зниження оцінок з математики, наприклад, чи інших шкільних предметів. По-друге, у дівчат під час дорослішання рівень соціально-емоційних навичок знижується сильніше, ніж у хлопців. І це є прикладом розриву за гендерною ознакою, який стає підґрунтям гендерної нерівності під час профорієнтації, постановки кар’єрних цілей. Такі результати є прикрими, але знаючи про цю проблему, ми можемо з нею щось робити.
Дослідження також показало, що діти, які займаються різними видами мистецтва, будь то фотографія чи шкільний театр, демонструють вищий рівень креативності та допитливості. Тому можна зробити висновок, що заняття мистецтвом позитивно впливають на формування всієї палітри соціально-емоційних навичок. Відповідно, коли ми в середній школі не приділяємо увагу мистецтву, то втрачаємо набагато більше, ніж здається.
Мистецтво розвиває соціально-емоційну сферу школярів. Фото: Depositphotos
Який саме інструментарій ви застосовуватимете під час дослідження в Україні і якою буде вибірка?
У нас вже сформована достатньо широка вибірка — 230 закладів загальної середньої освіти, як міських, так і сільських, зі всієї України. До дослідження ми також долучаємо голос батьків, щоб отримати уявлення про їхнє бачення розвитку соціально-емоційних навичок у дітей.
Важливо, що в дослідженні бере участь окрема група з 22 шкіл, які з 2019 року є учасницями всеукраїнського експерименту з упровадження соціально-емоційного та етичного навчання (СЕЕН). Нам буде цікаво порівняти результати дітей, які навчаються в цих школах, з іншими учасниками дослідження.
Який вплив матимуть результати дослідження на ситуацію в освіті і які кроки будуть потрібні, якщо будуть виявлені певні проблеми?
Основною метою таких міжнародних вимірювань має стати трансформація освітньої політики. Тобто держава має зробити висновки, пріоритезувати певні теми й розробляти алгоритми дій.
Оскільки це дослідження проводиться у синергії з такими практиками в сфері освіти, як ми, зміни відбуватимуться й у практичній площині. Ми, зокрема, плануємо зробити національний онлайн-курс на тему соціально-емоційних навичок. Думаємо запропонувати школам інструмент для вимірювання м’яких навичок, який вони можуть використовувати.
Також наслідком цього проєкту має стати більша увага до відповідного підвищення кваліфікації вчителів і поява нових рішень, які допоможуть прокачувати соціально-емоційні навички.
Я вірю, що з цієї драматичної ситуації, у якій опинилася наша країна, ми вийдемо кращими. В психології це називають посттравматичним зростанням. Бо коли українська стійкість і сміливість стає брендом, відомим усьому світу, наші діти, які змушені проходити через важкі випробування, покажуть гідні результати.
