Вимушений перехід на дистанційне навчання у 2020 році у зв’язку з пандемією коронавірусу став головним викликом для освіти в Україні і за кордоном. У 2022 році, коли світ був близький до подолання епідемії ковіду і повернення до життя без карантинних обмежень, на Україну обрушилася російська навала.
Проте навіть у жорстких умовах повномасштабного вторгнення освітній процес в Україні не зупинився, зокрема завдяки напрацьованим під час ковіду навичкам дистанційної освіти. А вже на початку навчального року 2023-2024 в країні активно обговорюють повернення учнів у класи. Чи готова до цього українська школа і як на навчальний процес вплинули майже три роки дистанційки, 
розповідає Сергій Горбачов, освітній омбудсмен.
Сергій Горбачов, освітній омбудсмен. Фото: Офіс освітнього омбудсмена
Вплив дистанційної освіти на учнів
Як вимушений перехід на дистанційне навчання під час епідемії коронавірусу і повномасштабної війни вплинув на освіту в Україні?
Освіта далеко не всюди перейшла на дистанційну форму. І під час війни в Україні є школи, де діти можуть навчатися очно або у змішаному режимі. Але, звісно, це проблема серйозна. Бо дистанційна освіта не дає тієї якості навчання та соціалізації, яку дає очне навчання. Тоді як результати очного навчання — це знання й компетенції, спілкування з ровесниками, вчителями, іншими дорослими. Мова йде про повний цикл соціалізації, який дитина має проходити. У цьому під час дистанційного навчання діти суттєво обмежені.
Виходить, що дистанційка негативно впливає на формування соціально-емоційних навичок?
Ми наразі можемо це лише припускати гіпотетично, спираючись на свій попередній досвід. Бо серйозне дослідження цієї сфери зараз лише планується. Це проєкт ДоСЕН — міжнародне дослідження соціально-емоційних навичок, до якого долучилася наша країна. Його у різних країнах світу проводить Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР), а в Україні дослідницьким центром виступає Державна служба якості освіти та ГО «ЕдКемп Україна».
Основні цілі цього проєкту, який підтримує освітній омбудсмен: дослідити, що впливає на розвиток соціально-емоційних навичок, зокрема, як впливає оточення підлітків, який вплив мають ці навички на подальше життя дітей, і зробити певні висновки, які б врахували на державному рівні. Бо зараз ми маємо лише розрізнені дані й не бачимо чіткої картини, яку нам треба отримати, щоб розуміти, що ж із цим далі робити.
Як дистанційка вплинула на рівень знань і якість освіти?
Виходячи з досліджень, які проводили за кордоном під час пандемії, якість освіти при дистанційній формі навчання сильно залежить від віку. Чим старша дитина, тим ефективніше вона навчається дистанційно, бо на якість дистанційного навчання впливають мотивація учнів до навчання, наполегливість, вміння контролювати свій час.
Для дітей молодшого віку критично важливе саме очне навчання. А для деяких рівнів освіти, наприклад, студентів, дистанційна форма може бути навіть ефективнішою, бо вони вже вмотивовані, мають навички самоорганізації і розуміють, що їм треба.
Більше того, старшокласники, яким під час пандемії не треба було кожного дня ходити до школи, сприйняли це просто як подарунок долі. Бо замість того, щоб щодня витрачати час на інші предмети, які їм не потрібні для вступу до закладу вищої освіти та майбутньої професії, вони мали можливість спрямовано готуватися до ЗНО [у 2022-2023 роках — Національного мультипредметного тесту]. Тому стверджувати, що дистанційна освіта апріорі є гіршою за очну, на мій погляд, не зовсім правильно: треба враховувати інші фактори.
Чим молодше дитина, тим важче дається навчання онлайн. Фото: Depositphotos
Для ефективного дистанційного навчання вік – важливий фактор, але не єдиний. Багато також залежить від рівня інфраструктури й готовності системи освіти працювати в такому форматі. Під час пандемії ковіду Україна і весь світ були змушені негайно і майже тотально переходити на дистанційне навчання. І цей досвід нас врятував, коли почалася повномасштабна війна.
Тобто в лютому 2022 року у нас вже було багато напрацювань і непоганих освітніх курсів. Ми мали вчителів, які зрозуміли, що треба опановувати цифрові технології не тому, що про це говорить директор чи представник Міносвіти, а заради того, щоб донести інформацію до дітей, до яких неможливо дістатися інакше. Завдяки цьому ми вистояли, коли була дуже велика ймовірність, що система освіти в Україні просто зупиниться. Але все одно необхідно розуміти, що вже четвертий рік поспіль, спершу через пандемію, а тепер – через повномасштабну війну, наші учні зазнають значних освітніх втрат.
Проблеми української школи під час повномасштабної війни
Якими були типові ускладнення за дистанційної форми навчання?
Якщо говорити про звичайні умови, принаймні не воєнні, то це, насамперед, відсутність гаджетів в достатній кількості та навчальних матеріалів і доступ до інтернету. Також на початку давалася взнаки відсутність у вчителів широко сформованих навичок цифрової практики викладання, тому й вчителям треба було вчитися.
Перші спроби запровадити онлайн-освіту були у квітні 2020 року, коли запустили Всеукраїнську школу онлайн. Тоді просто ставили камеру і 40 хвилин записували урок у класі. Це, звісно, не той формат, який був необхідний для освіти. Воно, говорячи простою мовою, не злетіло, бо намагалися знайти швидке рішення. А потім звернулися до тих, хто вже довгий час розробляє дистанційні курси. Розпочалася відповідна робота, коли брали певну тему уроку, методично правильно планували та знімали короткі відео, зручно для подачі та сприйняття інформації її «запаковували» і додавали тести для самоперевірки. У грудні 2020 року ми вже отримали класну платформу Всеукраїнську школу онлайн.
Успішне навчання на дистанційці також залежить від технічних умов. Фото: Depositphotos
Але повернуся до того, що дистанційка сильно залежить від технічних умов, наявності інтернету та навіть просто електричного живлення. Окрім того, під час блекаутів ми зіткнулися ще з однією неприємністю, яка полягає у тому, що години відключень у різних регіонах і районах відрізняються. Відповідно, наприклад, вчителі можуть бути на зв'язку, а діти — ні. Ці проблеми всім добре відомі, і тут не вдієш нічого іншого, крім побудови енергонезалежної мережі живлення та інтернету.
Минулої зими ми багато в чому вже пристосувалися до цих викликів: почали ставити автономні станції живлення, генератори, проводити оптоволокно. Але не всі, звісно, змогли так підготуватися. Тому подібні проблеми будуть цієї зими, не будемо закривати на це очі, але ми до них набагато краще готові. Ми розуміємо, чого чекати, у нас вже є певний технічний, матеріальний, організаційний запас і необхідна компетентність. Ми маємо техніку, знаємо, як із нею працювати, у нас є певні моделі організації навчання в таких складних умовах.
Через те, що діти й вчителі мають різні технічні можливості і по-різному забезпечені доступом до інтернету, є ризик виникнення освітніх втрат і розривів?
Освітні втрати мають практично всі українські діти шкільного віку, де б вони не перебували. Особливо якість освіти різниться між учнями з сіл та міст. Поки релевантної інформації на загальнодержавному рівні щодо освітніх втрат немає. Адже державна підсумкова атестація, яка проводилася до пандемії у 4-му та 9-му класі, а після 11-го класу — у формі ЗНО, просто не відбувалася чотири роки (з 2020-го по 2023 рік). А цей інструмент був важливий для моніторингу знань дитини на різних етапах освіти.
Наразі є розуміння проблеми на рівні Міністерства освіти і науки України і Комітету з питань освіти Верховної Ради. У травні на засіданні комітету відбулося велике обговорення питання компенсації освітніх втрат. У липні 2023 року міністерство спільно з ЮНІСЕФ розробило рекомендації щодо організації програм з надолуження освітніх втрат для громадських організацій, закладів освіти, органів управління освітою та інших організацій, які вже впроваджують або планують програми з надолуження освітніх утрат. Напрацьовані рекомендації стануть основою для розроблення Національної стратегії з надолуження освітніх втрат в Україні.
У цьому напрямі багато чого можна зробити. Але важливо розуміти, що зараз доля української освіти вирішується не лише в департаментах і міністерствах, а насамперед під Бахмутом, Авдіївкою, Олешках… Бо відновити освіту повноцінно ми зможемо лише після перемоги, коли російські загарбники будуть викинуті з української землі.
Готовність українських шкіл до навчання офлайн в 2023-2024 навчальному році
Зараз навчальні заклади заявляють про перехід до навчання офлайн. Наскільки до цього готові всі учасники освітнього процесу?
Тут рішення має бути індивідуальним і залежатиме насамперед від місцеперебування закладу освіти — школи, вишу, дитячого садочка та ін. А якщо згадати про заклади освіти, які знаходяться на відстані гарматного пострілу від кордону або лінії зіткнення, то, звісно, там просто не може бути й мови про повернення дітей у класи для очного навчання. Це дуже небезпечно, і місцеві батьки та вчителі категорично проти цього.
Наприклад, скажімо, в місті Глухові Сумської області за 12 кілометрів від кордону з росією школярі мають навчатися виключно онлайн. А місцевим чиновникам треба мати розум, совість та серце і не наражати дітей, їхніх батьків і вчителів на небезпеку, змушуючи до очного навчання. Бо туди російський снаряд долітає за 20 секунд і людина не має можливості відреагувати на тривогу.
У приклад тут варто навести нещодавню трагедію в місті Ромни на Сумщині, де рашистський безпілотник зруйнував школу й убив чотирьох працівників закладу освіти. Я розумію, що деяким керівникам громад дуже хочеться виглядати красиво та відзвітувати, як вони забезпечили дітям очне навчання. Але їм варто нагадати про найважливіший пріоритет в освіті — життя та здоров'я учасників освітнього процесу, про що треба дбати насамперед.
Також маємо звернути увагу на укриття в закладах освіти, їхній стан, місткість. Бо саме від наявності та стану укриття залежить формат навчання у закладі освіти. Є швидкоспоруджувані укриття, але поки відсутня повноцінна нормативна база для їх спорудження. І Служба освітнього омбудсмена, і місцеві органи влади неодноразово порушували це питання.
Біля лінії зіткнення й кордону з росією навчальні заклади потрапляють під обстріли. Фото: Depositphotos
Чи мають право учасники навчального процесу наполягати на продовженні дистанційки у разі, якщо навчальний заклад повертається до офлайн-формату?
Громадяни мають право вибирати форму здобуття освіти, і ніхто не змусить батьків водити дітей до школи офлайн, якщо вони цього не бажають. Тут виникають питання відносно організації та освітньої логістики, але не самої можливості.
З учителями ситуація складніша, бо вони є найманими працівниками, які мають виконувати певні розпорядження. Але ці розпорядження мають базуватися, знову-таки, на абсолютному пріоритеті безпеки. Тому вчителям варто на це звертати увагу, якщо від них вимагають працювати офлайн. Тим більше, якщо батьки дітей в школу не приведуть, то навіщо саме звідти викладати?
Треба усвідомлювати, що звичайна школа не має можливості паралельно організувати дистанційне та очне навчання. Це могло б стати можливим, якби вчителям компенсували подвійні витрати часу. Але натомість освітню субвенцію, з якої йде фінансування заробітних плат вчителів, зараз урізали дуже суттєво, прибрали всі додаткові виплати, бо ми всі розуміємо, що в країні війна і грошей не вистачає.
При цьому ці діти після перемоги повинні мати гарантоване право повернутися до тих шкіл, де вони навчалися до вимушеного тимчасового переведення до іншого закладу освіти.
Для реалізації цієї правильної ідеї треба владнати багато технічних моментів, але громади за підтримки центральної влади мають із цим впоратися. Наскільки мені відомо, такі ініціативи вже започатковані.
Де безпекова ситуація дозволяє, школи мають розпочати очне навчання. Фото: Depositphotos
Як в цілому на кадровий потенціал освітньої галузі вплинув виїзд мільйонів українців за кордон?
Вчителів, особливо точних наук і природничих дисциплін, не вистачало і до масової міграції наших громадян. А зараз на ситуацію впливає не стільки виїзд за кордон, скільки внутрішня міграція. У деяких громадах вчителів нині багато, і для тих, хто приїхав з інших регіонів, не знаходиться робота. А у інших громадах, звідки люди масово виїхали, немає кому працювати — і це стосується не лише вчителів, але й інших працівників закладів освіти.
Але в цілому, якщо спиратися на статистику, яку надає Міністерство освіти і науки України, за кордоном минулого року перебувало близько 20 тис. освітян, а натепер близько 12-15 тис. Це невелика частка від загальної кількості вчителів (3-4%), бо в Україні лише в закладах загальної середньої освіти до початку повномасштабного вторгнення працювало близько 440 тис. вчителів.
У ЗМІ нещодавно обговорювали ініціативу переходу на 12-річну шкільну освіту з 2024 року через проблеми, які накопичились під час війни і ковіду. Наскільки пропозиція доцільна і реалістична?
Ця ідея вже не обговорюється. Дійсно, відбулася дискусія, в ході якої стало чітко зрозуміло, що у нас для цього немає можливості і ресурсу. Бо для цього треба мати програми, підручники, кадри, приміщення й логістичний ресурс, щоб забезпечити це все. За рік це важко зробити навіть в мирних умовах, а під час війни просто нереально.
Надалі це заплановано у межах реформи Нової української школи з 2027 року. До 12-річної школи переходять діти, які пішли до першого класу у 2018 році і закінчать 9-й клас у 2027-му. Ці діти точно мають вчитися в 3-річній старшій профільній школі. Я вважаю це правильним, але не думаю, що тут варто поспішати.
