Як війна змінює освіту та вибір молоді, пояснює проректор УКУ Софія Опацька
Війна змінила орієнтири молоді в освіті: чимало юнаків і дівчат шукають можливості за кордоном, а українським університетам доводиться працювати в умовах постійної загрози.
Ми поспілкувалася із Софією Опацькою, проректоркою з науково-педагогічної роботи Українського католицького університету (УКУ), деканом-засновницею Львівської бізнес-школи УКУ. Вона розповіла про те, що робить університет в цих умовах.
Що очікує на українську освіту в найближчі роки
В якому стані зараз перебуває наша молодь, яка тільки буде навчатися?
Ми як бізнес-школа більше працюємо з дорослими студентами, але якщо говорити про молодь, то це дуже непроста ситуація. Багато з них із різних причин думають про виїзд за кордон. Особливо хлопців спонукають до цього батьки.
Зрозуміло, це не добра тенденція для суспільства та країни. Це момент, який потрібно розуміти бізнесу. Тому ми маємо думати, як можемо краще інвестувати в молодь, яка залишається, в їхню освіту. Адже це людський капітал, який швидко прийде працювати в компанії.
Софія Опацька в Бізнес-школі УКУ
Як на освіту загалом вплинула повномасштабна війна, окрім виїзду студентів?
Є велика частина навчальних закладів, які змушені працювати онлайн. Крім того, ворог постійно цілиться в заклади освіти та медицини. Нещодавно два корпуси Сумського державного університету були знищені.
Ми завжди намагаємось пояснити партнерам, що це нищення майбутнього України. Відповідно, завдання університетів зробити все, щоб ми це майбутнє могли забезпечити.
Яких головних стеротипів про вищу освіту, що залишилися з СРСР, Україні варто позбутися?
Щодо цього можна зробити цілу окрему конференцію. Мені здається, українську освіту не можна сприймати, як середню температуру в палаті. Повірте, в Україні є чудові навчальні заклади, які не гірші, а, можливо, дають кращу освіту, ніж багато західних університетів. Так, вони не мають такого великого ресурсу, але добре розвиваються.
Звичайно, є ті заклади, які тільки скаржаться. Нам треба менше навчальних закладів – от і все, це дуже проста формула. У нас забагато вищої освіти. Нам треба більше фокусуватись на професійній освіті. В Україні потрібні настільки вузькі технічні професіонали, що часом немає звідки їх вибрати.
Тому бізнес мусить більше взаємодіяти із закладами, більше давати запитів і пояснювати, що саме потрібно. Це таке собі танго, яке має відбуватися між освітою, бізнесом і держструктурами.
Часто скаржаться, що «міністерство не то, не сьо». Міністерство освіти – це арбітр, але він не має вирішувати проблеми навчальних закладів.
Як ви оцінюєте бачення розвитку вищої освіти в Україні від Міносвіти?
Температура середня. Є речі, які я дуже підтримую, наприклад, індивідуальні траекторії студента, корпоративне управління в університетах. При цьому ми як інституція самі до цього йдемо, бо це кращі світові практики. Але є й ті речі, які мені незрозумілі.
Які б поради ви дали підліткам, які обирають для себе майбутню професію та університет?
Зараз складно уявити, що буде з будь-яким напрямком через п’ять або десять років. Технології швидко розвиваються: те, що зараз здається топом, може через десять років бути геть не актуальним. Проте вища освіта має дати таку базу та ширину, щоб молода людина могла в будь-який момент щось надбудовувати.
Звісно, це залежить від того, де ви себе бачите в майбутньому. Якщо в Україні, будь-що пов’язане з відбудовою країни, зціленням ран війни, робототехнікою та мілтехом буде дуже актуальним всередині.