Фото: УНІАН
Головний підсумок приїзду держсекретаря США Ентоні Блінкена в Київ лежить у площині російсько-української війни. Сполучені Штати не залишать нашу державу у цьому протистоянні – Україна отримала про це чіткий сигнал.
Російські медіа захлинаються жовчю, описуючи візит до Києва державного секретаря США Ентоні Блінкена та його заступниці з політичних питань Вікторії Нуланд.
Водночас вони транслюють улюблений меседж ОПЗЖ: Україна – не суверенна держава, оскільки перебуває під зовнішнім впливом Заходу. Крім того, ЗМІ Кремля наголошують: США лише використовують Україну в протистоянні з РФ. Що ж, якщо Джо Байден готовий перейняти естафету Рональда Рейгана в його активній протидії СРСР-Росії («імперії зла», як сказав би покійний президент), то це вже дуже добре.
А щодо «критики» з боку Москви, то тут слід відштовхуватися від зворотного. Як в улюбленій кінокласиці тих же росіян: «значить, добрі чоботи, треба брати». Оскільки з-за північного кордону лунає стільки невдоволення, значить, візит удався. Принаймні, у військово-оборонній його частині.
Підтримка України: не завдяки, а всупереч
Одначе успіх візиту – заслуга не української сторони. Бо, навіть коли Україна говорить про військову співпрацю, про своє прагнення до НАТО, вона не те, що лукавить, але обмежується лише порожніми деклараціями. Конкретних же дій не видно – на цьому в коментарях The Page наполягає директор Агентства моделювання ситуацій Віталій Бала.
Він цитує слова голови ОП Андрія Єрмака про потребу розмістити в Україні американські ракетні комплекси «Патріот», але водночас нагадує і про інше. А саме про те, що Україна близько двох років не призначала свого посла при НАТО в Брюсселі, і лише нещодавно справа начебто зрушила з мертвої точки.
Тож не завдяки зусиллям та прагненням самої України, а завдяки зростаючому нахабству Росії з її іграми на кордоні наша держава отримала запевнення у підтримці з боку Америки, наголошує Бала.
І це справді так. «Загрози залишаються. Росія відвела частину військ, але значна частина залишається на кордоні з Україною. Росія має спроможності за досить короткий час агресивно діяти, якщо вирішить це робити. Ми ретельно спостерігаємо за ситуацією», – запевнив Ентоні Блінкен, перебуваючи у Києві.
А перед тим, будучи у Лондоні, держсекретар США повторив слова президента Байдена:
«Якщо Росія обирає шлях безрозсудних та агресивних дій, ми дамо відповідь».
Водночас він визнав, що Штати віддали б перевагу більш стабільним та передбачуваним відносинам. І, якщо Росія рухатиметься цим напрямом, США також це робитимуть.
Блінкен зауважив, що Джозеф Байден матиме можливість, коли зустрічатиметься з президентом Путіним, поговорити про цей напрям. Але чи не зірве Путін демонстративно перемовини з Байденом, зважаючи на приїзд Блінкена до Києва? Про це The Page також запитало експертів.
Росія не робитиме нічого до саміту «Байден-Путін»
«Росія навряд чи готова до фундаментального виклику Сполученим Штатам. Вона зараз фіксуватиме свої позиції і робитиме все можливе, аби Америка до початку переговорів між Путіним та Байденом не впровадила нові антиросійські санкції. А тим часом Росія займатиметься тим, чим вона займається постійно, тобто продовжуватиме шкодити решті світу, зокрема, і США•.
Олександр Палій
історик та політолог
РФ дуже добре розуміє, що візит Блінкена прив’язаний до наступної зустрічі Байдена з Путіним, каже й керівник центру «Третій сектор» Андрій Золотарьов.
«Але в Москві не робитимуть жодних кроків до завершення цієї зустрічі, недарма там не раз наголошували, що війну на Донбасі Америці слід обговорювати не з Україною, а з Росією. І єдине, чого варто побоюватися, так це того, аби дійсно Україну не почали обговорювати за її спиною».
Андрій Золотарьов
політолог
Та в будь-якому разі двостороння зустріч Путіна і Байдена відбудеться.
«Росіяни знову говоритимуть про недопустимість розширення НАТО на Схід – це стара радянська риторика, але, на мою думку, мета зустрічі Байдена та Путіна полягає в іншому».
Віталій Бала
директор Агентства моделювання ситуацій
Причому мета ця – у кожного своя. Візаві, а точніше, суперники ретельно досліджуватимуть можливості один одного. Росія обов’язково промацає межі їй дозволеного, і тут важливо показати, що межі ці – дуже вузькі.
«Москва шанує все залізне, тобто грубу матеріальну силу. Тому, чим твердішою буде зараз позиція Сполучених Штатів, тим конструктивнішою вийде розмова з Путіним. Американці чудово знають, що відбувається між Україною та Росією і в якій тональності слід говорити з Москвою. А візит Блінкена тільки ознаменував вершину тієї роботи, яка відбувалася до нього».
Олександр Палій
історик та політолог
Тим часом Віталій Бала підкреслює, що навіть такий штрих, як спільні відвідини Свято-Михайлівського Золотоверхого собору держсекретарем США Блінкеном та предстоятелем ПЦУ Єпіфанієм багато про що каже.
Єпіфаній розповів Блінкену про утиски вірян ПЦУ на окупованих Росією територіях, а його співрозмовник, таким чином, засвідчив свою повагу і до церкви, і до її голови. Тоді ж, як ми знаємо, мав місце і підхід Блінкена до Стіни пам’яті загиблих захисників України.
«Окремо відзначив би зустріч із Єпіфанієм. Це було знаково. І свідомо. Бо йшлося про прояв поваги не так до влади, як до України, до її полеглих героїв. Водночас було показано й те, яку церкву визнає Захід і яку підтримує у боротьбі з Росією».
Віталій Бала
директор Агентства моделювання ситуацій
Щоправда, у цій діжці солідарності з Україною була своя ложка дьогтю – у вигляді слів Вікторії Нуланд, яка під час контакту з парламентаріями порадила Україні не педалювати тему НАТО.
«Нуланд на зустрічі з представниками фракцій, реагуючи на пропозиції пришвидшити вступ України до НАТО, чітко відповіла: займайтеся, мовляв, реформами, а НАТО – це лише оболонка, і без реформ вступ до Альянсу Україні нічим не допоможе. У цих словах – чітка позиція Америки. ПДЧ цього року Україна не отримає – ні, не тепер і не за нинішніх умов».
Андрій Золотарьов
політолог
І причина цього лежить не в площині страху Америки перед неадекватною реакцією Росії. Хоча в Європі такі побоювання дійсно є.
Шлях до НАТО: про ПДЧ та повноцінне членство
Ситуацію з НАТО для The Page роз’яснює професор політології Києво-Могилянської академії Олексій Гарань. На цьогорічному саміті НАТО Україна може знову актуалізувати питання про отримання Плану дій щодо членства в Альянсі, але від ПДЧ до повноцінного членства – не один крок, і не десять, а ціла марафонська дистанція, каже Гарань.
Експерт називає ПДЧ «підготовчим класом» для України. Але цінним є те, що президент Володимир Зеленський заявив про бажання України пройти навчання у такому класі, наголошує Гарань.
Що ж стосується повноцінного членства, то вступ до НАТО потребує відповідності певним критеріям, встановлення демократичної системи та верховенства права тощо. Але передусім це – політичне рішення.
«Під час холодної війни до НАТО прийняли Португалію, яка не була тоді демократичною країною, також була прийнята Туреччина, котра і зараз має проблеми з демократією», – каже Олексій Гарань.
«І якщо йдеться про теперішню ситуацію, то низка старих членів НАТО просто не хоче ускладнювати стосунки з Росією. Ми пам’ятаємо, як у 2008 році той самий Джордж Буш-молодший лобіював надання Україні та Грузії ПДЧ, але проти цього виступили Франція та Німеччина, котрі вважали, що це може спровокувати РФ до агресії. Але Росія зрештою напала і на Грузію, і на Україну, незважаючи на те, є у цих держав ПДЧ чи ні».
Олексій Гарань
професор політології Києво-Могилянської академії
Росія і справді була та залишається величезним каменем спотикання на нашому північноатлантичному шляху. Вона робитиме все можливе і неможливе, аби відсунути перспективу приєднання України до НАТО якомога далі.
«Коли ми станемо членом НАТО, ризик російської агресії знизиться, але в період, поки ми цього досягаємо, вона тиснутиме та вимагатиме, щоб цього не відбулося», – говорить Олексій Гарань.
І все-таки – реформи!
Не забуваймо, що в словах Вікторії Нуланд йшлося не стільки про Росію, скільки про реформи. Яких, по суті, нема. Або вони є, але не у тій кількості й не у тому форматі, який би міг влаштувати Захід.
«6 травня до нас приїздив ревізор, такою була мета візиту, і мені смішно читати про те, що Блінкен зустрічався з прем’єром, із міністром закордонних справ та з громадськими діячами, щоб отримати якусь там інформацію. Для цього існує дипломатичне представництво Сполучених Штатів, де йому все давно підготували, і навіть не йому, а Вікторії Нуланд, яка прекрасно орієнтується в нашій ситуації. Думаю, мета таких зустрічей полягала зовсім в іншому: сповістити чинну владу, що якщо вона не виконуватиме взяті на себе зобов’язання, знайдуться інші кандидати на отримання цієї влади, які матимуть підтримку Заходу».
Віталій Бала
директор Агентства моделювання ситуацій
Він наголошує: відбулися суто протокольні зустрічі Блінкена та Нуланд із представниками українського істеблішменту, які насправді мало що означають.
«Гора породила мишу, а держсекретар приїхав зовсім не з тим порядком денним, про який нам казали», – зауважує експерт.
Бала переконаний: ніхто не їхав для того, щоб готувати зустріч Зеленського та Байдена. Більше того: якщо найближчим часом не будуть зроблені конкретні кроки з усунення не тільки олігархів, а загалом людей, які заважають реформам, говорити про двосторонню зустріч президентів узагалі не матиме сенсу, додає експерт.
Власне, за підтвердженням цих слів далеко ходити не треба. Сам Блінкен сказав, підводячи підсумок його перемовин із президентом Зеленським:
«Є дуже багато сил, які виступають проти реформ і боротьби з корупцією. До них належать зовнішні сили, такі, як Росія, та внутрішні – олігархи й потужні особи, які переслідують власні інтереси незаконними методами».
«Боротьба з корупцією є одним з найважливіших питань для українського народу та вирішальним для покращення його життя. Ми також говорили про питання корпоративного управління, прозорості, цілісності та незалежності антикорупційних органів і реформу судової влади».
Ентоні Блінкен
Державний секретар США
Домашнє завдання, таким чином, для України чітко окреслене. На зовнішніх фронтах США не відмовлять нам у своїй підтримці. Але антиолігархічний та антикорупційний «джихад» – це вже суто внутрішнє завдання. Програти його – означає втратити суб’єктність. Адже на нашу незалежність (в широкому розумінні цього слова) зазіхає не тільки ворог з-за «порєбріка».