Сто років війни: як розвивався палестино-ізраїльський конфлікт

У жовтні 2023 року звірства терористів ХАМАС проти ізраїльтян стали причиною нової війни на Близькому Сході. Це стало черговою трагедією для цих біблійних земель, які за десятиріччя перманентного конфлікту бачили багато кривавих сутичок, окупацій і навіть спробу розпочати другий Голокост.

пропонує згадати головні події навколо Ізраїлю та Палестини за останні 100 років, через які стає зрозуміло, чому примирення арабів з ізраїльтянами так важко досягти.

Читайте також: Як побудувати ефективну армію та який досвід Ізраїлю цінний для України: інтерв’ю з Ігалем Левіним

Через дії євреїв і арабів Британії було дедалі важче контролювати Палестину, тому вона оголосила про своє бажання припинити дію палестинського мандата і винести питання майбутнього Палестини на розгляд ООН. Організація створила ЮНСКОП (Спеціальний комітет ООН з питань Палестини) 15 травня 1947 року, до якого увійшли представники 11 країн.

Результатом стала Резолюція Організації Об’єднаних Націй 181, ухвалена 29 листопада 1947-го. Вона закликала до поділу Палестини на арабську та єврейську держави, а місто Єрусалим передавала під міжнародне управління. Єврейська громада Палестини прийняла резолюцію за правову основу для створення Ізраїлю, арабська частина її відхилила. Так були створені умови для серії арабо-ізраїльських війн.

План поділу Палестини на арабську та єврейську держави 1947 року

Зіткнення між євреями та арабами у Палестині спалахнули майже одразу після того, як 30 листопада 1947-го араби напали на автобус, що перевозив євреїв з Нетанії до Єрусалиму.

Сюжет британського телебачення про ситуацію в Палестині у 1947 році

Напередодні виведення британських військ 15 травня 1948 року Ізраїль проголосив незалежність. У відповідь Єгипет розпочав повітряну атаку на Тель-Авів, а наступного дня Арабська ліга, до якої увійшли Єгипет, Трансйорданія, Ірак, Сирія та Ліван, окупувала території на півдні та сході Палестини. Згідно з розподілом Палестини від ООН, ці землі мали бути арабськими.

Також Арабська ліга захопила Східний Єрусалим разом з невеликим єврейським кварталом старого міста. Лізі зброєю, коштами та добровольчими формуваннями допомагали Саудівська Аравія та Ємен. Багато арабів тоді відкрито формулювали свою мету: вчинити другий Голокост або потопити євреїв у морі.

Обстріл Єрусалиму Йорданією під час війни за незалежність Ізраїлю

У першій арабо-ізраїльській війні євреї не мали жодного союзника. Вони не отримували допомоги, а зброю й літаки купували у США, Франції та Чехословаччини.

Ба більше, після початку війни більшість країн-членів ООН, разом із США, наклали ембарго на продаж зброї для євреїв та арабів. Тому будь-яке придбання зброї було таємною операцією, а єдиною країною, яка продовжила офіційно співпрацювати з Ізраїлем, була комуністична Чехословаччина.

Ігаль Левін розповідає, чому США блокували підтримку Ізраїлю на початку його існування (відео)

Під час війни ізраїльтяни встановили контроль над головною дорогою до Єрусалиму через Юдейські гори та успішно відбивали арабські атаки. До початку 1949 року ізраїльтянам вдалося окупувати всю пустелю Негев аж до колишнього єгипетсько-палестинського кордону, за винятком сектору Газа.

Ізраїль пережив арабське вторгнення. Після перемир’я 1949 року демаркаційна лінія (відома як «зелена лінія») стала фактичним кордоном між Ізраїлем та арабськими державами, хоча арабські уряди відмовилися визнати його.

Результати першої арабо-ізраїльської війни на карті. Червоним – окупована євреями територія Палестини. Зеленим – окупована Йорданією та Єгиптом територія Палестини. Блакитним – територія Ізраїлю за поділом ООН

Під час війни понад 700 тис. палестинських арабів втекли або були витіснені зі своїх домівок. Вони назвали це накбою, тобто катастрофою. Сектор Газа і Західний берег річки Йордан перейшли під контроль Єгипту і Трансйорданії (пізніше Йорданії) відповідно. Єрусалим був розділений.

Читайте також: Україна – новий Ізраїль для США? Чому ми можемо навчитися з «ізраїльської моделі»

Водночас тривала холодна війна совєтов із Заходом. На Близькому Сході США намагалися співпрацювати навіть з авторитарними режимами, аби не допустити домінування СРСР у регіоні. Таким режимом був і Єгипет, який у Держдепі вважали ключовим гравцем.

За Тристоронньою декларацією 1950 року, підписаною США, Великою Британією та Францією, ці країни мали б зберегти статус-кво після першої арабо-ізраїльської війни 1948-1949 років та не надавати зброю ані євреям, ані арабам, але втрутився Радянський Союз.

У вересні 1955 року новина про закупівлю Єгиптом величезної кількості радянської зброї через Чехословаччину розлютила Захід. На противагу СРСР почав формуватися союз Ізраїлю із Францією, яка не хотіла пробачити Єгипту втручання в Алжирську війну.

Ізраїль у 1956 році, сюжет британського телебачення (відео)

1956 року єгипетський диктатор Насер націоналізував, а фактично експропріював Суецький канал — життєво важливий водний шлях, який належав здебільшого французьким та британським концернам. У відповідь Франція та Британія уклали угоду з Ізраїлем, згідно з якою він нападав на Єгипет, а Франція й Британія втручалися як миротворці і брали під свій контроль канал.

Порт-Сайд та Суецький канал на фото

У жовтні 1956 року Ізраїль вторгся на єгипетський Синайський півострів. За п’ять днів ізраїльська армія захопила Газу, Рафах і Аль-Аріш, взявши тисячі полонених, та окупувала більшу частину півострова на схід від Суецького каналу.

Арабська коаліція у конфлікт не втрутилася, можливо тому, що просто не встигла: основні бойові дії тривали 9 днів.

Карта дій Ізраїлю з Британією та Францією під час Суецької кризи

Після цього ізраїльтяни отримали доступ до Червоного моря через Акабську затоку. У грудні, після спільної англо-французької інтервенції, у цьому районі були розміщені Надзвичайні сили ООН, а у березні 1957 року ізраїльські війська були виведені.

Шістдесяті роки для Ізраїлю були не менш важкими. Країні з Голанських висот загрожувала обстрілами Сирія. Єгипет підписав пакт про взаємну оборону з Йорданією і заблокував Тиранську протоку, яка має стратегічне значення для Ізраїлю, бо дає йому вихід до Червоного моря. Ізраїль сприйняв це як акт війни, оскільки блокада порушувала міжнародне морське право.

Водночас Єгипет, Сирія, Йорданія, Саудівська Аравія та Судан почали демонстративно готуватися до війни. Більше того, до цього Моссад перехопив інформацію із зустрічі країн, де вони говорили про готовність до війни проти євреїв.

Голанські висоти на карті

В Ізраїлі вирішили не чекати на удар і 5 червня 1967 року почали знищувати повітряні сили Єгипту, а на землі діяли 70 тис. солдатів і 700 танків.

Як Ізраїль взяв Синай за два дні на карті

Вже 8 червня ізраїльська армія вийшла до Суецького каналу, тобто окупувала весь Синайський півострів. Тоді на прохання президента Єгипту Насера до війни приєдналися Йорданія та Сирія. Почався обстріл ізраїльської частини Єрусалиму з артилерії.

Після обстрілу Ізраїль контратакував і протягом 48 годин захопив Західний берег Йордану.

Також дуже швидко ізраїльській армії ЦАХАЛ вдалося перейти від оборони до наступу на Голанських висотах, де спочатку була величезна перевага противника. Вже 10 червня висоти були окуповані.

Окупована Ізраїлем територія, після Шестиденной війни. Синай на півдні, Західний берег ріки Йордан на сході та Голанські висоти на півночі

Країни припинили вогонь 11 червня. Звісно, результатів війни не визнали країни, що програли.

Читайте також: Чи буде нова арабо-ізраїльська війна? Відповідає директор Центру близькосхідних досліджень

Після Шестиденної війни у 1968 році США зняли ембарго на продаж та постачання зброї Ізраїлю та продали тоді ізраїльтянам приблизно 40 літаків-штурмовиків A-4 Skyhawk.

Від кінця 1972 року Єгипет почав цілеспрямовано нарощувати свої сили, отримуючи від Радянського Союзу винищувачі МіГ-21, танки Т-55 і Т-62 та інше озброєння. Він вдосконалював свою військову тактику на основі радянських доктрин, аби повернути Синай.

6 жовтня 1973 року, у святий для юдеїв день Йом-Кіпур, єгипетські війська подалися до Суецького каналу, а сирійські — на Голанські висоти. Ізраїль цього не очікував: зазвичай вкрай ефективна розвідка Моссад не вірила у майбутній напад, тож ЦАХАЛ не був готовий до війни.

Перший тиждень війни Судного дня на карті. Карта: Jewish virtual library

На боці Єгипту та Сирії були експедиційні корпуси із Саудівської Аравії, Алжиру, Йорданії, Іраку, Лівії, Кувейту, Тунісу, Марокко.

У відповідь на це США вперше надіслали, а не продали ізраїльтянам зброю. 9 жовтня президент Ніксон підняв майже всю транспортну авіацію для постачання зброї через океан. Юдеям за місяць поставили понад 100 літаків F-4 Phantom II, а також надіслали танки, артилерію та боєприпаси.

Вечірній випуск новин NBC, присвячений початку Війни Судного дня (відео)

Завдяки цьому ЦАХАЛ зміг прорватися на сирійську територію та оточити єгипетську армію, перетнувши Суецький канал і розташувавши війська на його західному березі.

26 жовтня бойові дії припинилися. Анатолій Черняєв, помічник генсека СРСР Брежнєва, у щоденнику записав слова свого начальника:

«Ми пропонували арабам розумний шлях протягом багатьох років. Але ні, вони хотіли воювати. Що ж, добре! Ми дали їм технологію, найновішу, таку, якої не мав навіть В’єтнам. Вони мали подвійну перевагу в танках і літаках, потрійну в артилерії, а у протиповітряній обороні і протитанкових засобах вони мали абсолютну перевагу. І що? Їх знову розбили. Знову вони втекли. І знову вони кричали, щоб ми прийшли і врятували їх. Ми не будемо за них воювати».

Війна Судного дня порушила статус-кво на Близькому Сході і стала передумовою Кемп-Девідських угод 1978 року. Поштовхом до переговорів став заклик президента США Картера, який запросив лідерів Ізраїлю та Єгипту на саміт, щоб домовитися про остаточний мир.

(Зліва направо) Президент Єгипту Анвар Садат, президент США Джиммі Картер і прем'єр-міністр Ізраїлю Менахем Бегін підписують Кемп-Девідські угоди в Білому домі, Вашингтон, 17 вересня 1978 року.

1979 року країни підписали Єгипетсько-ізраїльський мирний договір. Згодом Ізраїль вивів свої війська і поселенців із Синаю в обмін на нормальні відносини з сусідом і тривалий мир.

Таким чином Єгипет першим серед учасників Арабської ліги визнав Ізраїль. Це був справжній історичний прорив.

1964 року було створено Організацію визволення Палестини (ОВП), яка поставила за мету повну ліквідацію держави Ізраїль. Ця організація претендувала на представництво світових палестинців — арабів та їхніх нащадків, які жили у Палестині до створення там Ізраїлю у 1948 році.

Армія визволення Палестини — військові сили ОВП — була інтегрована в армії сусідніх арабських держав, а сама організація протягом десятиліть залежала від внесків країн, що симпатизують їй.

Лідер Організації визволення Палестини Ясір Арафат (по центру) та натовп, 1994 рік

З кінця 1960-х років ОВП влаштовувала партизанські напади на Ізраїль зі своїх баз в Йорданії, що призвело до нестабільності всередині цієї країни, яка прийняла багато палестинських біженців під час і після арабо-ізраїльської війни 1948 року.

Активна палестинська громада створювала соціальну й політичну напруженість. До того ж ОВП фактично діяла як держава в державі, мала власну військову інфраструктуру і політичний апарат. Через її напади на Ізраїль територія Йорданії ставала легітимною ціллю для євреїв, тому король Йорданії Хусейн у 1971 році дав армії наказ вигнати бойовиків ОВП. Організація визволення Палестини перенесла бази до Лівану і продовжила атаки на ізраїльтян.

Від 1975 року в Лівані розпочалася громадянська війна, всі воювали зі всіма: представники різних відгалужень ісламу, християни, панарабісти. Участь у війні взяла й ОВП, отримавши контроль над всім південним Ліваном, який межує з Ізраїлем.

Громадянська війна в Лівані, в якій активну участь брала ОВП та використовувала територію країни для підготовки нових нападів на Ізраїль. Карта громадянської війни в ЛІвані станом на 1976 рік

У березні 1978 року бойовики ОВП після вбивства американського туриста, який прогулювався біля ізраїльського пляжу, захопили цивільний автобус. Коли ізраїльські силовики перехопили автобус, терористи відкрили вогонь. Загинули 34 заручники.

У відповідь ізраїльські війська вторглися на територію Лівану й захопили бази терористів у південній частині країни, відтіснивши їх від кордону. ЦАХАЛ відступив через два місяці, дозволивши військам ООН увійти в Ліван, але миротворці не змогли запобігти повторним проникненням терористів у регіон.

Сили ОВП у Лівані налічували 15-18 тис. людей, серед яких було багато іноземців. В арсеналі ОВП були міномети, ракети «Катюша», мережа ППО та сотні танків Т-34.

Чергова провокація сталася у червні 1982 року, коли палестинська терористична група спробувала вбити посла Ізраїлю у Великій Британії. 6 червня ЦАХАЛ увійшов до Лівану, щоб вигнати терористів під час операції «Мир для Галілеї».

Оточення ОВП у Бейруті під час першого вторгнення Ізраїлю у Ліван 1982-го (відео)

До 14 червня ЦАХАЛ дійшов до околиць Бейрута, який був під контролем ОВП, та оточив місто. Ізраїльський уряд погодився зупинити наступ і розпочати переговори, аби не вбивати цивільних ліванців. Після довгих зволікань і масованих обстрілів західного Бейрута ОВП евакуювалася з міста під наглядом США.

У червні 1985 року ізраїльська армія покинула Ліван, але створила «зону безпеки» на півдні країни, яку контролювала майже 20 років.

Інтифада з арабської перекладається як «повстання» або «струшування». Саме так назвали перше повстання палестинців у секторі Газа та на Західному березі ріки Йордан.

Повстанці виступали проти зведення ізраїльських поселень на своїй території після перемоги на виборах правої ізраїльської партії «Лікуд» у 1977 році, а також проти репресій палестинців.

Формальною причиною для повстання став наїзд ізраїльського автомобіля на два фургони з палестинськими робітниками — четверо людей загинуло. Араби сприйняли це як помсту за смерть ізраїльтянина, зарізаного кілька днів раніше у Газі.

Більшість палестинських протестів відбулася протягом першого року інтифади. Почалися демонстрації і страйки, араби відмовилися платити податки і проголосили бойкот ізраїльських товарів.

Перша інтифада на відео

З часом палестинці перейшли від кидання каміння до «коктейлів Молотова» та нападів з гвинтівками і вибухівкою. Цей перехід відбувся головним чином через жорстокість ізраїльських військових і поліцейських репресій.

Палистинські барикади під час Першої інтифади

За даними ізраїльської правозахисної групи «Бецелем», під час Першої інтифади загинуло майже 2 тис. осіб. Співвідношення смертей палестинців та ізраїльтян становило трохи більш ніж 3 до 1.

У 1988 році ОВП прийняла американські умови для початку американсько-палестинського діалогу:

• відмова від тероризму,
• прийняття резолюції Ради Безпеки ООН 242, яка закликала арабські держави визнати право Ізраїлю «жити у мирі в межах безпечних і визнаних кордонів».

Інтифада виявилася політично руйнівною для Ізраїлю. 1992 року обрали новий ізраїльський уряд. Наступного року таємні переговори між Ізраїлем та ОВП за посередництва норвезького уряду привели до підписання мирних угод в Осло.

Іцхак Рабін, Білл Клінтон та Ясір Арафат у Білому домі в 1993 році під час підписання угод

В обмін на визнання права Ізраїлю та його громадян на мирне життя палестинці отримували самоврядування на Західному березі річки Йордан і в секторі Газа. Головними положеннями домовленостей, підписаних угод Осло I та згодом Осло Ⅱ, були такі:

• виведення ізраїльських сил безпеки з Західного берега річки Йордан і з сектору Газа;
• запобігання актам тероризму та військовим діям, спрямованим один проти одного;
• негайне передання палестинцям повноважень щодо освіти, охорони здоров’я, соціального забезпечення, оподаткування і туризму;
• початок п’ятирічного перехідного періоду для палестинського самоврядування, зокрема, щодо невирішених питань: статусу Єрусалиму, палестинських біженців, ізраїльських поселень, визначення кордонів;
• демократичні вибори для палестинців;
• домовленості про координацію дій між ОВП та Ізраїлем з питань безпеки та економічного розвитку;
• дедлайн 4 травня 1999 року для ізраїльських та палестинських учасників переговорів, щоб досягти постійного врегулювання.

Виступи лідерів США, Ізраїлю та Палестини під час підписання угоди у Вашингтоні (відео)

Це було принципове історичне зрушення, яке могло б припинити десятиріччя ворожнечі у Палестині між арабами та євреями.

4 травня 1994 року в Каїрі уклали угоду, яка передбачала перший етап виведення ізраїльських сил безпеки і передання повноважень новоствореній Палестинській адміністрації. За кілька тижнів завершили виведення військ з міст Газа та Єрихон, Палестинська адміністрація почала виконувати цивільні функції на цих територіях.

Передислокація ізраїльських сил безпеки та вибори до Палестинської автономії відбулися згідно з планом. Але затверджений процес зіткнувся з першою серйозною перешкодою 4 листопада 1995 року. Цього дня ізраїльського прем’єра Іцхака Рабіна після участі у мітингу за мир застрелив єврейський екстреміст.

Вибори в Ізраїлі 1996 року привели до влади Біньяміна Нетаньягу, відвертого критика угод в Осло. Це завадило нормальному продовженню переговорів. Ніхто вже не хотів і не міг домовитися щодо кордонів Палестини, а статус Єрусалима (однаково важливого для обох народів) не був вирішений.

Незабаром сталася друга інтифада.

Читайте також: Хто такі РДК, як вони вербують вагнерів і коли похід на Москву: розповідає начштабу корпусу Фортуна

З 11 по 25 липня 2000 року в Кемп-Девіді відбувся Близькосхідний мирний саміт за участі президента США Білла Клінтона, прем’єр-міністра Ізраїлю Ехуда Барака та голови Палестинської автономії Ясіра Арафата. Переговори провалилися: сторони не змогли домовитися щодо розділення Єрусалима і Храмової гори, визначення території палестинської держави і права на повернення біженців.

Розчарування ситуацією призвело до розколу Організації визволення Палестини. Багато фракцій ФАТХ покинули партію, щоб приєднатися до радикалів з Руху ісламського опору ХАМАС та «Ісламського джихаду».

Операція «Ноїв ковчег» — ізраїльська військова операція в січні 2002 року, в ході операції ЦАХАЛ захопив в Червоному морі палестинське вантажне судно, на якому знайшли арсенал на 50 тон

Спалахи насильства почалися у вересні 2000 року, після того як Аріель Шарон, тодішній лідер ізраїльської опозиції, здійснив візит до мусульманської святині — комплексу Аль-Акса на Храмовій горі в Єрусалимі. Візит був мирним, але спричинив протести і заворушення, які подавила ізраїльська поліція.

Друга інтифада була набагато жорстокішою, ніж перша. Під час п’ятирічного повстання зареєстрували понад 4,3 тис. смертей, і знову палестинців загинуло набагато більше, ніж ізраїльтян.

У березні 2002 року, після здійсненого палестинським терористом-смертником жахливого теракту, який забрав життя 30 людей, ізраїльська армія розпочала операцію «Захисний щит», щоб знову окупувати Західний берег річки Йордан і частину Гази. Під час операції знищили приблизно 200 осіб з числа керівництва Палестини, але було також багато жертв серед мирного населення.

Переговори сторін зайшли у глухий кут. Крім того, Палестинська адміністрація втратила підтримку на тлі звинувачень у масштабній корупції. Багато палестинців перейшли на бік ХАМАС, який 2006 року виграв парламентські вибори, а 2007-го силою захопив владу в Газі.

Читайте також: «Залізний купол» для України: три причини, чому Ізраїль не дає нам свою систему ПРО

Хоча ця війна офіційно розпочалася 12 липня 2006 року, вона була зумовлена суперечками, що виникли протягом попередніх 24 років, починаючи з першої війни у Лівані. Після вторгнення ЦАХАЛ до Лівану у 1982 році, під час якого ізраїльтяни намагалися знищити базу ОВП, Іран відрядив до країни бойовиків для допомоги у створенні революційного ісламського руху. Незабаром рух отримав назву «Хезболла», або «Партія Бога», він розвивався завдяки іранським і сирійським пожертвуванням.

Атаки «Хезболли» врешті змусили Ізраїль евакуювати військових з буферної зони, яку він створив на півдні Лівану і контролював 18 років. Після цього «Хезболла» захопила ці землі, створивши справжню «державу в державі».

Друге вторгнення Ізраїлю в Ліван (відео)

З 2000 по 2006 рік «Хезболла» здійснила численні напади на північ Ізраїлю. Станом на літо 2006 року до неї входило приблизно 15 тис. добре озброєних бойовиків.

12 липня 2006-го група терористів здійснила рейд на територію Ізраїлю та вбила 8 військових ЦАХАЛ. У відповідь Ізраїль завдав ударів по основних ЗМІ «Хезболли» — телебаченню «Аль-Манар» і радіо «Ан-Нур», а також обстрілював об’єкти бойовиків на півдні Лівану з літаків та артилерії. «Хезболла» щодня відповідала сотнями ракет.

Наземна операція тривала 23 дні — до 14 серпня 2006 року, але Ізраїль так і не зміг знищити бойовиків або вибити їх з Лівану. Тому «Хезболла» вважала, що перемогла у цій війні, бо змогла продовжити ракетні атаки.

Ісламістський рух ХАМАС був заснований у Газі 1987 року. Ясір Арафат стверджував, що до його створення були причетні ізраїльські спецслужби, які хотіли нівелювати привабливість Організації визволення Палестини і дискредитувати його.

Інтерв’ю з Ігорем Семиволосом, директором Центру близькосхідних досліджень, щодо майбутнього сектору Газа

Два рухи навіть воювали один з одним. Врешті створена Арафатом партія ФАТХ, яка визначає політику ОВП, натепер контролює Західний берег річки Йордан, а ХАМАС — Газу.

ХАМАС завжди відкидав переговори, які б передбачали поступку будь-якої землі, виступав проти мирної угоди в Осло. Його мета — знищення євреїв у Палестині та створення незалежної держави. Разом з угрупованням «Ісламський джихад» ХАМАС неодноразово використовував терористів-смертників.

Всередині літнього тренувального табору ХАМАС (відео за липень 2016-го)

Крім того, терористи регулярно обстрілюють Ізраїль ракетами. Ізраїльтяни у відповідь розгортають масштабні бойові дії.

У грудні 2008 року по Газі завдали серію повітряних ударів, спрямованих проти ХАМАС, після цього почалася наземна кампанія ЦАХАЛ. Міжнародна спільнота закликала до припинення вогню. Після більш ніж трьох тижнів бойових дій Ізраїль і ХАМАС оголосили про одностороннє припинення вогню.

Відтоді ХАМАС завдавав ракетних ударів по Ізраїлю приблизно 100 разів, часом це було кілька ракет, а часом сотні. Після особливо значних обстрілів або інцидентів ХАМАС понад 10 разів отримував воєнну відповідь ізраїльтян по сектору. Це були переважно бомбардування, але було й кілька заходів ЦАХАЛ всередину Гази. Проте події 7 жовтня 2023 року унікальні тим, що терористи вдалися до безпрецедентних звірств проти євреїв та іноземців, і тепер ізраїльтяни налаштовані остаточно знищити ХАМАС.

Читайте також: Хто стоїть за ХАМАСом та чи може війна на Близькому Сході вплинути на допомогу Україні від США