Ізраїль уже пів століття веде то відкриту, то приховану війну проти своїх мусульманських сусідів. Він пройшов сім війн і кілька разів стояв на межі знищення. Ще перед самітом НАТО у Вільнюсі президент США Джо Байден назвав можливий варіант співпраці з Україною саме за «моделлю Ізраїлю».
Такий варіант президент Америки озвучує не вперше. 14 липня Джо Байден заявив, що «путін уже програв війну», але поки що це не так. Ще й пан Байден додав про сподівання на переговори після успішного контрнаступу України.
Крім того, Декларація підтримки від лідерів G7 і абстрактне формулювання без визначених строків вступу України до НАТО у Вільнюському комюніке говорять на користь варіанту співпраці США та України саме в «ізраїльському фреймі».
розбиралося, чому ми можемо повчитися в Ізраїлю та в чому суть варіанту співпраці США – Ізраїль.
У чому суть «ізраїльського» варіанту
У 1999 році уряд США підписав Меморандум про взаєморозуміння, згідно з яким зобов'язався надавати Ізраїлю щонайменше $2,67 млрд військової допомоги щорічно протягом наступних десяти років. У 2009 році щорічну суму було збільшено до $3 млрд; а у 2019 році суму знову збільшили до мінімальних $3,8 млрд, які США зобов'язуються надавати Ізраїлю щороку. Про співпрацю двох країн можна дуже докладно ознайомитися в повідомленні Дослідницької служби Конгресу США.
Ізраїль уже давно вважається не просто довгостроковим партнером, а безумовним союзником США. До цього часу жоден президент Штатів серйозно на ставив питання про можливе розірвання відносин чи зупинення фінансування Ізраїлю. У цьому політичний істеблішмент США залишається непохитним.
Ба більше, окрім прямої фінансової допомоги США разом з Ізраїлем спільно розробляють зброю. Наприклад, усім відомий «Залізний купол» також частково розроблявся в співпраці зі Штатами. На додачу дві країни беруть спільну участь у різнобічних дослідженнях і тренуванні власних військових. Закономірно це виливається в те, що 25,4% ізраїльського експорту у 2022 році було саме в США. Америка посідає перше місце в експорті Ізраїлю й третє за імпортом.
Тобто ми бачимо вкрай близькі економічні, політичні, військові взаємини. Про що ще може мріяти Україна, як не про такого партнера на противагу росії?
Що показує досвід Ізраїлю
Передусім територіальні претензії в арабо-ізраїльському конфлікті та в російсько-українській війні не є однаковими. Але як і у випадку з територіями на Близькому Сході, статус частин України, особливо Криму, може дебатуватися десятиліттями. Якщо нам одразу дали б F-16, Atacms, добру тисячу танків, а можливо, й кораблі – наша перемога була б разючою. І навряд чи в мешканців Кремля залишилися претензії на наші землі, а спільноти на Заході не говорили б про потребу перемовин або консервування війни.
Але зброю нам настільки швидко не дають. До того ж різні експерти, наприклад, на дискусії «Підсумки та оцінки Вільнюського саміту НАТО» у Military Media Center, зазначають, що із часом розмов про новий раунд переговорів і можливе заморожування війни ставатиме ще більше за умови, що ми не проведемо блискучий контрнаступ. Тому інтерес Заходу до ізраїльської моделі, що зростає, відображає визнання того, що вони не дуже вірять у звільнення всієї України, а українському суспільству, можливо, доведеться залишатися мілітаризованим – стати «форпостом Європи».
Саме за таким сценарієм живе Ізраїль — щодня він перебуває під ризиком нового терористичного нападу або справжньої війни з мусульманськими країнами, які його оточують. В Ізраїлю є спірні території, які визнають лише деякі країни – найвідоміший Сектор Газа, Західний берег ріки Йордан.
До того ж такий варіант розвитку співпраці з G7 та США окремо дозволяє росії нападати на Україну, скільки її заманеться. Саме так, як це робили арабські коаліції протягом 20 століття та на початку нового тисячоліття з Ізраїлем. На думку багатьох експертів, війни зупинила лише поява ядерної зброї в Ізраїлю, тієї, яку ми давно віддали росії в обмін на «гарантії», від США включно, у Будапешті.
Єдиним реальним плюсом такого варіанту розвитку подій, як зазначає колумніст The Washignton Post у своїй статті, є наявність більшої свободи Ізраїлю у виборі своєї внутрішньої та зовнішньої політики. На відміну від інших країн НАТО чи, скажімо, ЄС.
Ситуації України та Ізраїлю не схожі
Уперше Америка надала Ізраїлю істотні гарантії «якісної військової переваги» після війни Судного дня 1973 року. Іншими словами, це сталося після того, як Ізраїль переміг своїх арабських ворогів у чотирьох великих війнах (1948, 1956, 1967 і 1973 рр.).
Починаючи з 1960-х років, Ізраїль влаштовував бомбардування об'єктів углибині Сирії та Єгипту, включно з їхніми столицями, і це були не просто символічні удари безпілотниками по Москві. Війна 1973 року закінчилася тим, що ізраїльські війська опинилися в межах артилерійської досяжності Дамаска й були на межі знищення половини єгипетських сил, які перетнули Суецький канал. Чи розуміє Вашингтон, що потрібно зробити, аби перевага України над росією була настільки вдалою? Скільки зброї потрібно поставити та скільки українських військових навчити?
Чи не набагато легше прийняти Україну в НАТО та дати їй гарантії якщо не звільнення всієї території країни, то хоча б безпеки проти нової можливої навали росіян у разі консервування сьогоднішнього стану речей?
Звісно, перспектива надання Україні десятків мільярдів на потреби армії щороку чудова, але не у випадку, якщо це буде звичайний відкуп від участі у війні та можливе кидання напризволяще. Крім того, «ізраїльська модель» розв’язує руки майбутній росії навіть за умови звільнення всіх наших територій у цій війні. Поки що єдиним серйозним рішенням питання війни в Україні, на думку багатьох західних аналітиків, включно з Генрі Кіссінджером, залишається її вступ у НАТО – інші варіанти рф не зупинять.
Читайте також
