У листопаді 2024 року влада Швеції розіслала кожному громадянину країни буклет «На випадок кризи або війни». Він сигналізує про початок нової ери в житті країни, оскільки ризики війни з росією зростають. «Якщо Швеція зазнає нападу, кожен повинен зробити свій внесок у захист незалежності Швеції та нашої демократії. Ми формуємо стійкість щодня, разом з нашими близькими, колегами, друзями та сусідами», – йдеться у документі.
Автор The Guardian із Швеції підкреслює, що шведи зазвичай не схильні до паніки чи надмірної реакції. Але багато хто відчуває себе приголомшеним після того, як буклет із солдатом у камуфляжі з кулеметом на тлі винищувача, що розриває небо на задньому плані на обкладинці, нещодавно потрапив у його пошту.
Все це відбувається на тлі проведення опитувань в країнах Європи про те, чи готові громадяни воювати за свої держави. розповідає, що демонструє суспільна думка.
Швеція в НАТО, проте не готова до війни
Вступ Швеції в НАТО, який завершився 7 березня 2024-го, супроводжувався прямим попередженням від міністра цивільної оборони Карла-Оскара Боліна про те, що «у Швеції може бути війна». Міністр оборони Швеції Мікаель Бюден теж заявив, що населенню країни необхідно «морально підготуватися» до можливості війни.
Обидві заяви критикували за те, що вони викликали паніку: багато шведських дітей почали ділитися своїми страхами в TikTok. Попри страхи, попередження мали на меті розбудити країну від довгого сну геополітичної наївності.
Тогорічний звіт Шведського агентства оборонних досліджень (FOI) та незалежний аналіз профспілок і бізнес-груп наводять незліченні приклади конфлікту інтересів між довгостроковою національною безпекою та короткостроковими інтересами бізнесу і муніципальної влади. Здебільшого цей конфлікт вирішувався шляхом ігнорування проблем національної безпеки.
Після повномасштабного вторгнення росії в Україну влада Швеції прокинулась, вона прагне відновити доктрину «тотальної оборони», але є проблеми:
- додаткового фінансування оборонного сектору;
- потенційної побудови сотні тисяч бомбосховищ, які перестали бути обов’язковими в нових будинках з 2002-го;
- оснащення армії та модернізації застарілого озброєння.
Наприклад, урядовий орган, якому доручено інспектувати національну мережу з 64 тис. бомбосховищ, розрахованих на 7 млн людей, наразі налічує лише кількох співробітників.
Схожі проблеми з армією та цивільною інфраструктурою присутні ледве не в кожній країні ЄС. Попри це станом на червень цього року 23 з 32 членів НАТО досягли мети витрачати на оборону 2% ВВП.
Проте головним фактором потенційної невдачі в обороні є людський потенціал. Чи готові шведи воювати за свою країну? Автор статті Guardian має в цьому сумніви.
За опитуванням Gallup International у 2024 році, 47% шведів готові воювати за свою країну, це один із найкращих показників у всьому ЄС. До прикладу, в Україні таких людей, за даними Gallup, 62%.
Скільки людей в ЄС готові воювати за свої країни
«Ціна безконтрольної тиранії – кров молодих і хоробрих», – сказав 6 червня 2024-го президент США Джозеф Байден на урочистостях з нагоди 80-річчя Дня висадки союзників у Нормандії.
Загрози війни звучать все голосніше, але лише 29% британців віком від 18 до 24 років заявили, що будуть захищати державу, всіх вікових категорій – 33%.
Загальні показники опитувань на континентальній Європі майже не відрізняються: лише 32% громадян Євросоюзу заявили, що були б готові воювати. Краще справи у США – 41% готовий битися за свободу.
Відносно окремо стоять лише жителі країн Балтії та Скандинавії, а також країни колишнього Варшавського договору. Вони більше схильні до захисту своєї землі на відміну від старої Європи.
Головними «пацифістами» ЄС стали такі країни: Італія – 14%, Австрія – 20%, Німеччина – 23%.
Чому європейці не готові воювати за свої країни
Загалом, із 1980-х років спостерігається загальний тренд на зниження готовності взяти в руки зброю. На думку авторів дослідження Clingendael Spectator, головними причинами є:
- «довгий мир» у Європі після завершення Другої світової;
- зменшення сприйняття зовнішньої загрози;
- збільшення добробуту та освіти людей;
- глобалізація та інтернаціоналізм.
Проте, до прикладу, протягом багатьох десятиліть Швеція поступово відходила від ідей солідарності та особистої жертовності заради спільного блага, які й підживлюють патріотизм і готовність воювати за країну. Натомість шведські уряди сприяли створенню більш егоцентричного, індивідуалістичного суспільства з наративом особистого успіху, а не сильної нації.
«Прагнення підготувати всіх до війни суперечить індивідуалістичним ідеалам, які домінували у шведській політиці останні 40 років. Ми пройшли довгий шлях від того ідеалістичного духу, коли всі сидять в одному човні», – говорить Торбйорн Нільссон, співавтор книги «Високо над морем», яка отримала визнання критиків і присвячена членству Швеції в НАТО.
Що підживлює готовність воювати
Водночас на готовність до війни найбільш позитивно впливають обов’язкова військова служба та наявність конфліктів поблизу кордонів. Також громадяни частіше заявляють про бажання захистити фундаментальні цінності, як-от демократія чи свобода, ніж просто територію країни.
Відмінності спостерігаються й серед різних груп населення. Жінки рідше готові воювати через ризики для власного життя, але підтримують альтернативні ролі в обороні. Старші покоління більш схильні до захисту через досвід військової служби у молодості.
Загалом, готовність громадян ЄС до участі в бойових діях залежить від сприйняття легітимності війни та зовнішніх загроз.
Наостанок сумнозвісний факт: у 1933 році дебатне товариство Оксфордського університету ухвалило пропозицію:«Ця Палата за жодних обставин не буде воювати за свого короля і країну». Пізніше Вінстон Черчилль звинуватив цей маніфест у тому, що він сформував у Гітлера переконання, що його європейські вороги – легка здобич. Але коли прийшла війна, автори заяви зрештою відмовилися від цієї ідеї, а диктатор Третього Рейху побачив опір, на який не розраховував. Тобто реально показати готовність країни воювати може лише мобілізація під час війни.