Перед деокупацією Херсона росіяни грабували міські музеї організовано і злагоджено. До брудної справи були залучені мистецтвознавці, співробітники фсб, військові та посадовці окупаційної влади. Деталі цього злочину вдалося розкрити авторам документального фільму «Офіційне пограбування», яке презентували у січні 2025 року у кінотеатрі «Жовтень». Українську та англійську версії фільму можна подивитися на YouTube.
Розкрадання росією української культурної спадщини, яке відбувається зараз, почалося понад 800 років тому з вивезення Вишгородської ікони Божої матері і продовжувалося пограбуванням під час воєн та імперського самоуправства. Втім, саме за радянських часів розкрадання набуло найбільших масштабів, коли у музеїв відбирали найкращі твори та продавали на європейських аукціонах. Але попри розбазарювання музейних скарбів, ця кампанія не принесла очікуваних доходів.
Яскрава ілюстрація цього явища — доля одного з найцінніших творів Музею Ханенків: диптиха «Адам і Єва» Лукаса Кранаха Старшого. 
розповідає історію картини.
Попсовані «Адам і Єва»: з купи непотребу — у музей
У червні 1927 року скульптор Василь Іщенко оглядав подвір'я Троїцької церкви на вулиці Великій Васильківській у Києві і знайшов дещо незвичайне. Іщенко хоч і народився у селі, але мав паризьку художню освіту, тому у купі побутового непотребу, наваленого під сходами церковної дзвіниці, одразу впізнав непересічний твір.
Хто такий Василь Іщенко
Український скульптор та мистецтвознавець. Народився у селі Кобринове Київської губернії (тепер — Черкаська область). У 1905-1908 роках завдяки меценатам Василю пощастило навчатися у паризькій «Академії Колароссі». У 1927 році працював уповноваженим у справах вилучення художніх цінностей у церквах. Пізніше совєти «віддячили» Іщенку за роботу п’ятьма роками Соловків, а у 1942 році розстріляли.
Дві години довелося розбирати купу сміття, поки Василь Іщенко зміг вилучити з нього дошку із художнім зображенням Адама та Єви заввишки 1,8 м. Знахідку він супроводив до Києво-Печерської лаври, яка тоді була переформатована у Лаврський музейний заповідник.
Диптих «Адам і Єва» у 1928 році до реставрації. Ілюстрація з публікації Сергія Гілярова 1929 року
«Картина «Адам і Єва» попсована» — таким підписом обмежилися фахівці відділу культів Лаврського музею, де твір експонували протягом року. «Нагота фігур, кажуть, викликала глузування та фривольні посмішки навідувачів», — писав про новознайдений твір у 1929 році заступник директора Музею мистецтва Всеукраїнської академії наук (тепер — Національний музей Ханенків та Київська картинна галерея) Сергій Гіляров.
«Адама і Єву» показали Гілярову навесні 1928 року, бо планували позбутися речей, що не мали стосунку до української культури та тематики музею. З першого погляду Гіляров впізнав пензель майстра Північного відродження Лукаса Кранаха Старшого.
Науковець був радий новому надбанню для музею та написав замітку про «першорядний твір» у «Пролетарській правді». Він спробував дізнатися, яким чином картина Кранаха потрапила у Троїцьку церкву, але не знайшов жодної переконливої версії.
Кількома відрами води Гіляров відмив твір від пилу, свічного воску та бруду. Тоді він побачив, що це не живописне полотно, а дві дерев’яні панелі, які зазвичай створювалися як парні бокові стулки завівтарного триптиху. Колись їх вирішили з’єднати, прибивши на звороті кілька дощечок. Під час подальшої реставрації картини у музейній майстерні, прибравши шар бруду, експерти знайшли беззаперечний доказ авторства — фірмовий знак майстерні Лукаса Кранаха Старшого у вигляді крилатого дракона, що тримає у роті перстень.
Всі ці деталі порятунку кранахівського шедевру нам відомі завдяки публікації Сергія Гілярова 1929 року. Науковець поспішив підготувати брошуру з нагоди знакової знахідки. Він знав, що треба закріпити твір за музеєм, бо є ризик втратити його.
Чим відомий Сергій Гіляров
Український історик, мистецтвознавець. У 1933 році був арештований за доносами студентів, яким не подобалося, як Гіляров під час лекцій захоплюється «буржуазною» готичною архітектурою. Після семи місяців допитів науковця відпустили. Під час окупації Києва німцями у 1941-1943 роках не евакуювався, продовжував опікуватися музеєм. У 1946 році Гілярова заарештували за пособництво гітлерівцям. Помер у Лук’янівській в’язниці до винесення вироку.
Обкладинка публікації Сергія Гілярова, присвячена новому твору у музеї. У кружечку можна побачити символ майстерні Лукаса Кранаха Старшого
«Надлишки» музейних цінностей — на експорт
У 1930-х роках небезпеку для музейних колекцій у СРСР становили представники Держторгу — організації, що займалася зовнішньою торгівлею. Озброївшись постановою Ради народних комісарів «Про музейні цінності» 1922 року, ці експерти позбавляли музеї «надлишків»: вилучали тисячі творів для продажу за кордон. Попри старання Гілярова така доля спіткала й диптих «Адам і Єва».
Експерти Держторгу оцінили твір у 30 тис. радянських рублів і відібрали для ленінградської контори «Антикваріат», яка через берлінський аукціон Рудольфа Лепке продала картини. Про це писав історик Сергій Кот у книзі «Реституція культурних цінностей».
За даними українського історика Сергія Білоконя, у 1929 – 1932 роках вартість мистецького експорту СРСР на Захід становила приблизно 20–22 млн рублів, тобто складала менш як 1% прибутку від загального річного експорту.
«Інакше кажучи, точнісінько того самого чи й значно більшого фінансового ефекту можна було досягти, збільшивши у півтора раза поставки якого-будь жмиху або ж іншої сировини», — резюмував науковець. Але нова влада не вважала старе мистецтво ціннішим за жмих.
Сергій Кот у своїй монографії пояснював, що сподівання радянського уряду отримати величезні статки від продажів антикваріату не виправдалися: масовий викид артефактів на ринок спричинив падіння цін на світовому ринку. До того ж у той час тривала економічна депресія у багатьох країнах. Тому західні покупці успішно збивали ціни перед покупкою.
Багато цінностей не були продані на аукціонах та повернулися до СРСР. Втім, до українських музеїв не повернули жодних експропрійованих експонатів: всі вони осіли у великих музеях Москви та Ленінграда.
Як склалася доля диптиха «Адам і Єва» Лукаса Кранаха Старшого
У 1931 році шедевр німецького майстра Відродження нідерландський колекціонер Жак Гаудстіккер придбав на аукціоні Лепке за 47 тис. рейхсмарок (в сучасному еквіваленті майже $200 тис.). Оскільки торгувати експонатами державних музеїв на аукціонах неможливо, «Адам і Єва» були представлені як частина колекції сім’ї російських графів Строганових.
Дії артграбіжника Герінга відрізнялися від експропріацій радянських функціонерів лише тим, що інколи він не просто привласнював артефакти, а примушував продати їх. Його метою було створення музею у приватній садибі Карінхал, де він і зберігав більшу частину награбованого. За даними Німецького історичного музею, опублікованими у 2012 році, за роки війни Герінг назбирав колекцію з понад 4 тис. творів, більшість з яких були конфісковані або викуплені так само, як колекція Гаудстіккера.
Руїни маєтку Карінхал у 1947 році. Джерело фото: Вікіпедія
Розшук та реституція викрадених нацистами культурних цінностей триває досі. Хоча союзні війська одразу після війни повернули деякі колекції власникам, їхнім спадкоємцям або державам, де жили власники. 1946 року союзники повернули Нідерландам більшу частину колекції Гаудстіккера.
У 1961 році «Адам і Єва» як частина угоди перейшли до нащадка Строганових — князя Строганова-Щербатова, сім’ї якого нібито належав диптих раніше. Нідерланди воліли залишити у себе картину національної гордості Рембандта ван Рейна з тієї ж колекції. Тому вони продали Строганову «Адама і Єву» як компенсацію за його відмову від твору нідерландця. Пізніше нащадок російської аристократії продав «Адама і Єву» американському колекціонерові Нортону Вінфреду Саймону.
У 1974 році після смерті колекціонера Саймона музей у Пасадені отримав його збірку та був названий на честь донатора. У музеї Нортона Саймона «Адам і Єва» зберігаються і зараз.
Скільки коштують твори Лукаса Кранаха Старшого
Ціновой рекорд на твори Кранаха встановив Christie's London у липні 2022 року. Тоді «Весняну німфу» продали за 9,4 млн фунтів стерлінгів (за курсом на той час приблизно $11,1 млн). Попередній рекорд було встановлено у 1990 році — близько $8 млн за парні панелі — «Портрет Йоханна Стійкого, курфюрста Саксонського» та його сина.
У 2010 році Лувр оголосив збір та за місяць отримав від донаторів мільйон євро, якого бракувало на покупку «Трьох грацій» Кранаха. Повна сума покупки склала 4 млн євро. «Грації» стали шостим твором Кранаха у колекції Лувру.
Зростання цін на картини Лукаса Кранаха Старшого в останні роки пояснюється зменшенням кількості його творів у приватних колекціях.
Диптих «Адам і Єва», 1522-1536, Лукас Кранах Старший. Репродукції з сайту Музею Нортона Саймона
Чи повернеться шедевр Кранаха в Україну
З 2007 року невістка колекціонера Жака Гаудстіккера та єдина його спадкоємиця Марей фон Захер протягом кількох років судилася із музеєм Нортона Саймона за «Адама і Єву». Вона програла суд, потім подавала апеляцію, в якій їй відмовили поновити розгляд справи. Втім, їй вдалося повернути собі багато інших творів з колекції свекра — через суд або добровільно, за згодою сторін.
Проте на картину може претендувати київський Музей Ханенків.
Під час війни робота музею спрямована на взаємодію глядачів із сучасним мистецтвом, а постійна колекція класичного мистецтва перебуває у сховищах або на виставках за кордоном. Пані Олена наголошує, що зараз найперше завдання музею — полегшити стан українців та допомогти їм хоча б частково подолати стрес, спричинений війною. У музею немає ні ресурсів, ні фахівців з юридичною освітою, які могли б готувати позов для американського суду.
Раніше Музею Ханенків вдалося повернути два твори — у 2015 році «Аркадський пейзаж» Корнеліса ван Пуленбурга та у 2020 році «Блудний син із повією» П’єра Луї Гудро. Але обидва кейси стосуються картин, які були викрадені нацистами під час окупації Києва у Другу світову війну. В Європі та США існує законодавство щодо повернення власникам вкраденого нацистським режимом, яке базується на засудженні цього режиму у світовій спільноті.
Картина «Блудний син із повією», близько 1730, П'єр Луї Гудро. У 2020 році Музей Ханенків повернув картину назад після викрадення її нацистами понад 70 років тому. Зараз в евакуації — експонується у Королівському замку у Варшаві. Фото Королівського замку
«Але з твором Кранаха була інша справа. Це було дійсно пограбування, коли з державних музеїв за наказом сталінського уряду вилучали твори для продажу за кордон. Ми зараз розглядаємо історію України того періоду як історію країни, яка була колонією. І сталінський режим ми визнаємо таким самим злочинним режимом, як і режим Гітлера. Коли це було визнано у Німеччині, відбулися зміни у законодавстві: всі акти, всі договори, укладені при цьому режимі, вважаються незаконними і створеними під тиском. Ми зробили один крок, але ми не зробили юридичних висновків для нашого нового розуміння історії України», — наводить аналогію Олена Живкова.
Музей має достатньо документів, що підтверджують його право на шедевр Кранаха, але за нього треба боротися.
Зазначимо також, що у жодному з музеїв України немає творів Лукаса Кранаха Старшого. Олена Живкова зауважує, що в публічних експозиціях країни дуже мало творів Північного Відродження. Тому «Адам і Єва» важливі для України як частина нашої спільної з Європою історії.
Читайте також
