Нещодавня оцінка колекції зрадника-олігарха Віктора Медведчука продемонструвала, що далеко не завжди маючи гроші можна зібрати дійсно вартісну колекцію творів мистецтва. Лише третина його зібрання має культурну цінність та високу ліквідність як актив. Втім, саме зараз картини українських митців можуть стати гарним варіантом інвестування.
поговорив з Євгенією Білоусовою, мистецтвознавицею та директоркою галереї НЮ АРТ, про найдорожчих українських художників, чому зростає інтерес у світі до українського мистецтва, як почати інвестувати в картини та що робити з колекцією Медведчука.
Твори яких українських авторів ростуть у ціні
Які українські художники найдорожчі?
З нині живих — це Анатолій Криволап та Іван Марчук. Важливо, що твори Марчука вже продаються на вторинному ринку. Криволапа легко купити, але поки що складно продати. Для Марчука велику роль відіграла промоція: нещодавно виходила книга про його творчість, було кілька великих виставок.
Директорка галереї НЮ АРТ Євгенія Білоусова
На жаль, серед наших галерей мало таких, що працюють над промоцією певних авторів на світовому рівні. Є гарні приклади Voloshyn gallery та артдилера Ігора Абрамовича, які активно займаються просуванням українських митців, зокрема представляючи їх на світових артярмарках. Участь галереї на подібному заході коштує орієнтовно $40-50 тис., тому не кожна галерея може дозволити собі такі інвестиції, які не швидко окупаються.
Зі старих авторів — останнім часом зросли ціни на твори Марії Примаченко. Це відчувається після великої виставки, що відбулася в «Українському домі» у серпні 2023 року. Нині у Польщі з успіхом проходить виставка картин Примаченко з колекції Едуарда Димшица. Нещодавно вийшов великий каталог-резоне творів Марії Примаченко із серії «Державні зібрання України», що також вплинуло на ціноутворення. Стимулював інтерес до її творчості і продаж картини на благодійному аукціоні. (У 2022 році Фонд Сергія Притули продав картину Марії Примаченко «Квіти виросли коло четвертого блоку» за $500 тис. – рекордну ціну для українських авторів. — .)
Ціна в $500 тис. на благодійному аукціоні стала рекордної не лише для творів Марії Примаченко, але й загалом сучасних українських художників. Фото з фейсбук-сторінки Фонду Сергія Притули
Цей рекордний продаж не впливає таким чином, що всі роботи відразу зростають в ціні у кілька разів. Але це запускає ланцюжок цікавості до творів художниці та зрештою впливає на цінник. Якщо у 2020 році картини Примаченко розміром 60х80 см коштували $5-8 тис., то натепер цей діапазон — $12-25 тис.
Що ще впливає на ціну картин?
Період творчості, біографія художника, провенанс (походження картини, її історія. — ) роботи. Наприклад, якщо твір відомого художника продали у закриту колекцію та його ніде не демонстрували тривалий час, це не дає йому тієї капіталізації, яку він би отримав, якби брав участь у важливих культурних проєктах.
У західних країнах є стала традиція показувати свої колекції. Тому, скажімо, твори з колекції Ротшильда будуть мати більшу вартість завдяки своєму походженню з відомої колекції, наявності публікацій та участі у виставках і впізнаваності. У нас за радянських часів збирати колекції цінних предметів взагалі було небезпечно, тому ця традиція лише формується.
Різну ціну можуть мати картини одного автора різних періодів. Наприклад, у Пабло Пікассо є кілька періодів у творчості, але найбільшу цінність мають кубістичні роботи, блакитний та рожевий періоди. Зокрема, до першого відносяться «Алжирські жінки», продані за рекордні $179,3 млн, до рожевого — «Молода дівчина з квітковою корзиною», що продана за $115 млн.
Біографія художника також має значення. Наприклад, Микола Глущенко був шпигуном, це привертає увагу. Іван Мясоєдов також має цікаву історію життя: був фальшивомонетником, був одружений на актрисі італійського походження. Але він рано емігрував, його ім’я у нас не дуже відоме.
У 2021 році галерея НЮ АРТ взяла участь в організації виставки творів Миколи Глущенка у Національному музею у Львові імені Андрія Шептицького. Фото надано галереєю
Історично склалося, що ціни на твори художників прив’язані до економіки країни, з якої вони походять. Винятком з цього правила є митці з єврейським корінням та ті митці, чия творчість мала суттєвий вплив на розвиток світового мистецтва. Україна порівняно бідна країна, тому ціни на твори наших авторів нижчі, ніж митців інших європейських країн, США та Азії.
З авторів, які походять з України та мали значний вплив на розвиток світового мистецтва, хочеться виділити Казимира Малевича, Олександра Богомазова, Олександру Екстер та Давида Бурлюка. Ціни на їхні твори майже не прив’язані до економіки країни.
Особливості законодавства України щодо вивезення культурних цінностей
Наскільки легко іноземцям купити в Україні картину та вивезти за кордон?
За законом все, що створено понад 50 років тому, вважається культурними цінностями. Незалежно від того, чи воно дійсно має таке значення. Тому в нас траплялися курйозні випадки, коли галерея не могла отримати дозвіл на вивезення за кордон абсолютно лубочної картини маловідомого автора, бо на ній вказано рік. Мінкульт автоматично вважав такий твір культурною цінністю.
Буквально кілька років тому система змінилася на краще. Тепер є перелік музеїв, які роблять оцінку твору та можуть видавати цей дозвіл. Якщо нам треба вивезти картину українського художника, треба звертатися в Національний художній музей України (НХМУ). Тому що там є з чим порівнювати, там є профільні спеціалісти. Якщо потрібна оцінка роботи європейського художника, слід звернутися до Національного художнього музею Ханенків. Принаймні почалася диверсифікація.
Місяць тому ми отримали дозвіл на вивезення картини Петра Столяренка 1967 року, що ще п’ять років тому було неможливо. Але якщо у вас є якийсь польський твір, що абсолютно не дотичний до української культури, і йому 100 років, ви можете не отримати дозвіл на вивезення. Це не завжди працює. Наше законодавство варто переглядати, бо вік твору не має бути основним критерієм культурної цінності.
Твори українських художників львівської школи Зеновія Флінта, Романа Сельського та Карла Звіринського на виставці «Український пейзаж II половини XX століття — початку XXI» у галереї НЮ АРТ. Такі твори неможливо вивезти з території України
Але це, мабуть, не дуже добре впливає на ціноутворення наших старих авторів за кордоном?
Повертаємося до того, що порівняно з нашими сусідами ми бідна країна. Як людина з арт-ринку, я в принципі зацікавлена у продажах. Але водночас я зацікавлена в збереженні нашої культурної спадщини, щоб нам було що показувати. Скажімо, Микола Пимоненко — це суто український художник. Але він поцінований і в росії також. І ті гроші, які росіяни можуть запропонувати за його роботи, не можна порівнювати з тим, що можуть запропонувати українці. Якщо зняти таке обмеження, ми б стали бідними з точки зору культури.
Точно не варто триматися за якісь лубочні твори, тому що у музеїв обмежена виставкова площа. Вони не можуть експонувати усе. А те, що вони не можуть експонувати, відправляють в запасники, і це ніхто не бачить. Крім того, зберігання коштує немалих грошей.
Які картини найчастіше у вас купують іноземці?
Переважно мова не йде про інвестиції, це те, що пов’язано із ностальгією. Багато купують кримські роботи: 80% з того, що ми продаємо за кордон — це роботи кримських митців. Цю тенденцію складно пояснити.
Чого варта колекція картин Віктора Медведчука
Яка ваша думка щодо колекції Медведчука, вона має культурну цінність?
Я б до цього питання підходила комплексно. Я б створила комісію і дала можливість різним музеям обґрунтовано зробити запит на ті чи інші роботи. Тому що там є, наприклад, закарпатські художники Йосип Бокшай (старший), Адальберт Ерделі, велика збірка творів яких вже є в НХМУ. Вони вже мають певну кількість творів Бокшая, з яких експонують один. Додати туди ще один подібний твір не має сенсу. Але є музеї, в яких Бокшай, як окремий художник або представник Закарпатської школи живопису, — це не закрита позиція.
З іншого боку, з того, що я бачила, там є робота російського художника Костянтина Коровіна, що не буде актуальним для наших музеїв.
Одна з трьох картин Івана Айвазовського з колекції Віктора Медведчука, яка на артринку оцінюється орієнтовно у $200 тис. Скрін відео Слідство-інфо
Треба відсортувати колекцію і віддати музеям ті роботи, які дійсно будуть доповнювати збірки. І далі розглянути можливість продажу тих робіт, на які запити не прийшли. І може, навіть продажу через світові аукціони. Я впевнена, Sotheby's або Christie's чудово зможуть організувати цей процес. І за кордоном буде можливість отримати більше грошей за такі роботи, ніж в Україні.
Що скажете про ту частину колекції, що не має культурної цінності, як-от портрети Оксани Марченко, самого Медведчука? Яка в неї перспектива?
Можливо, це хтось захоче придбати як артоб'єкт для якогось перформансу. Але я не уявляю людину, яка захоче повісити собі ці картини вдома або додати їх у колекцію.
Як почати інвестувати у мистецтво
Який вхідний поріг в інвестуванні у мистецтво?
Це може бути 200 грн, насправді. В Україні є такий ресурс як онлайн-платформа «Віоліті». Залежно від бюджету, можна починати, наприклад, з графіки, бо вона має низький поріг входу. Ти отримуєш автентичні твори відомих авторів за помірні ціни.
Певний час тому там можна було придбати роботи Олександра Аксініна. Він вистрілив неймовірно. Його роботи, які продавалися за $80-100 ще років десять тому, зараз коштують по $1,5 тис. Якщо потрапити в тренд, можна зробити вдалу інвестицію.
З Аксініним була проведена дуже якісна промоція: проведено багато виставок, одна з них — в Національному художньому музеї, випущено повний альбом-резоне його творів.
Насамперед вкладатися треба у те, що тобі подобається, тому що колекціонування завжди починається з оформлення інтер'єру. Варто розуміти, що інвестиція в мистецтво — це також самоосвіта. Якщо досліджувати, дійсно можна знайти щось цікаве, вкластися, і воно вистрілить. Або другий варіант — звернутися до професіоналів, які тебе візьмуть за ручку і будуть тобі показувати. В такому разі ціна входу автоматично збільшується, бо в неї буде закладений супровід професіоналів.
Як виставки в Європі змінюють ставлення до українського мистецтва
Який вплив на український арт-ринок має виставка «В епіцентрі бурі: модернізм в Україні 1900–1930-х років», що подорожує країнами Європи? Як європейська аудиторія її сприймає?
Дуже гарно сприймає. В Європі багато хто ходить в музеї, і музеї дійсно заробляють на квитках. Подібні проєкти відкривають для європейців українське мистецтво з нового ракурсу. Це дає можливість побачити нашу культуру, яка почала формуватися не в 1991 році зі здобуттям незалежності, а набагато раніше.
Такі виставки сприяють зацікавленості нашими митцями. Я навіть знаю два приклади, коли європейські колекціонери вже збирають твори початку ХХ століття тут. Тобто колекція знаходиться на території України, вона не вивозиться, але це початок. Вони вірять, що ці колекції в якийсь момент вистрілять.
Відеоанонс виставки «В епіцентрі бурі: модернізм в Україні 1900–1930-х років» в галереї Belvedere
Чому такий інтерес до цієї виставки?
Цікаво, тому що це нове. В історії мистецтва дуже важливо, коли щось дає поштовх у подальшому розвитку мистецтва. А наш пласт модернізму до 1930-х років невідомий в Європі. І він зараз теж надасть поштовх, тому що митці також ходять на виставки і отримують нові візуальні досвіди. Європейські глядачі після виставки починають розуміти, що українське мистецтво не вторинно, що насправді дещо походить від наших митців. Просто вони не знали про це.
І є такий момент: зараз все можна знайти в цифрі. А той пласт лише починає оцифровуватися та потрапляє у спільне коло інформації. Дуже важливо показати, що ми були у світовому контексті і мали той самий візуальний досвід, що і решта Європи, до того моменту, як Радянський Союз закрив кордони та унеможливив культурний обмін.
Читайте також
