Україна не зможе розробити свій препарат, доки фінансування буде таким, як зараз.
Приблизно рік тому, коли коронавірус лише насувався на Україну, президент Зеленський пообіцяв мільйон доларів тому (або тим), хто створить вакцину проти COVID. А от британсько-шведська компанія AstraZeneca тільки від структур США отримала у сто разів більше і невдовзі похвалилася результатом. В Україні ж по президентський мільйон так ніхто і не з’явився. Чому так і чи буде у нас своя вакцина – про це далі.
Три етапи для вакцини
Передусім уточнимо один момент. У лабораторії вакцина створюється у, так би мовити, одиничному екземплярі. Його ще називають словом «прототип». Щоб прототип став, власне, вакциною, його потрібно розтиражувати. Але ще до тиражування, тобто до промислового випуску, препарат необхідно перевірити та випробувати.
Цей процес можна порівняти з винаходом будь-чого іншого, будь-якого механізму. Спочатку відбувається брейнсторм, і ідея, котра народилася, втілюється у проєктний виріб, потім він проходить випробування, потім іде у масове виробництво. З вакциною – те саме. Єдина відмінність полягає у відповідальності. Якщо ви розробили новий пилосос, і винахід вийшов невдалим, ви не поставите під удар мільйон життів.
Тому забезпечити клінічні дослідження – не менш важливо, аніж знайти світлі голови, здатні створити рятівний препарат. І це також завдання не з дешевих. Відомий в усьому медичному світі журнал The Lancet оцінив цикл виробництва вакцини у суму від $1,2 до 8,4 млрд.
Зауважимо відразу, в якості спойлера: в українських учених таких грошей нема і навряд чи колись будуть. Тому пройти весь цикл Україні не вдасться, скільки б профільний міністр Степанов не стверджував зворотне. Але вітчизняні біологи та біохіміки здатні, принаймні, забезпечити перший етап створення вакцини: винайдення прототипу. І в цьому вони справді досягли успіхів.
Наш прототип
В Україні вже створено прототип вакцини, розповідав «Главкому» голова комісії з біобезпеки та біозахисту при РНБО, директор Інституту біохімії ім. О. В. Палладіна НАН України Сергій Комісаренко. Наступним етапом мало б бути тестування. Але на це немає коштів.
У Китаю була інша проблема: грошей вистачало, проте не вистачало піддослідних. За словами Комісаренка, через це CoronaVac досліджували в інших країнах — Бразилії, Індонезії, арабських країнах і Туреччині.
Проблему з тестуванням ще не вирішено, але за нею вже проглядається наступна. Зокрема, комісія при РНБО проводила аналіз підприємств, і в Україні наразі немає адаптованих саме до випуску вакцин. Проте ті, що є, могли б перебудуватися, — хоча дешево не буде.
Між тим Інститут біохімії займається дуже важливими дослідженнями, які могли б принести неабияку користь.
Йдеться про таке: коронавірус, який складається з РНК, при створенні вакцини має бути у щось «упакований». Фірми Moderna i Pfizer використовують для цього капсулу з ліпідів.
Але, як роз’яснює Комісаренко, ліпіди самі можуть бути імуногенними, тобто викликати імуновідповідь організму. Тож українські вчені наразі визначають, які ліпіди можна було б використовувати з найбільшим ефектом та найменшою шкодою.
«Самі зібрали кошти»
Але ліпідні дослідження мало хвилюють українську владу. Коштів немає навіть на генетичне секвенування коронавірусу. Секвенування – це, примітивно кажучи, розкладання вірусу на складові, пошук його відмінностей (мутацій) від уже описаних штамів.
Докторка біологічних наук, провідна наукова співробітниця Інституту молекулярної біології та генетики НАН України Ганна Геращенко сказала 
, що програма секвенування була затверджена і РНБО, і МОЗ, але так і не отримала фінансування.
«Ми подавали заявку на дослідження 500 зразків, загальною вартістю приблизно 9 млн грн, і були готові проводити перші секвенування ще влітку за наявності фінансування. У нас сучасне обладнання, ми – державна профільна організація з генетичних досліджень, у нас є кваліфіковані фахівці. Але уряд вирішив надсилати зразки для досліджень за кордон: до Німеччини, яка працює на базі клініки «Шаріте», та у спеціалізовану лабораторію у Великій Британії».
Ганна Геращенко
провідна наукова співробітниця Інституту молекулярної біології та генетики НАН України
За її словами, на ці лабораторії йде зараз дуже велике навантаження через швидкі мутації коронавірусу, тому швидко отримати звідти результати секвенування неможливо.
«Щонайменше місяць-півтора треба чекати. Ми на цьому наголошували і пропонували зробити швидше. Але нас тоді ніхто не почув», — каже Геращенко.
Йшов час, світ говорив про нові штами коронавірусу, але Інститут молекулярної біології так і продовжував чекати на фінансування. Зрештою, співробітники самі зібрали приблизно 1 млн грн на закупівлю необхідних реактивів. Це трапилося, коли почався спалах хвороби в Івано-Франківську.
«Хоча було дуже важко, але директору нашого інституту вдалося акумулювати цю суму та закупити реагенти і матеріали», – зазначає докторка наук.
Мільйон доларів від президента Зеленського був би дуже доречним у цій ситуації, але, зрозуміло, що науковцям його ніхто не дав.
Де гроші?
Власне, якщо виходити із суми, визначеної «Ланцетом» як необхідний мінімум ($1,2 млрд), то такі гроші в України були. Адже навесні 2020 року наповнення фонду з боротьбі з коронавірусом становило 64,7 млрд грн. Все це – кошти, перераховані з держбюджету, а були ще й надходження від чисельних міжнародних установ та іноземних спонсорів.
Розділимо 64,7 на 28 («середній по палаті» курс долару) і отримаємо майже $2,3 млрд. Маючи на руках такий кошторис, можна було б приступати до розробки вакцини. Або щонайменше профінансувати секвенування генетичного матеріалу нових штамів коронавірусу. Але ні. Гроші ці розійшлися невідомо куди.
Точніше, якраз відомо. 18 червня 2020 року парламентом був ухвалений законопроєкт №3509, який розширив перелік напрямів витрачання коштів коронавірусного фонду. Кошти пішли на «покращення транспортного сполучення, будівництво, реконструкцію, капітальний та поточний середній ремонт автомобільних доріг загального користування державного значення». Ціна питання становила 35 млрд грн. Тобто більшу частину видатків на COVID просто закатали в асфальт.
Були й інші, теж аж ніяк не причетні до епідемії, витрати. Зокрема, МВС вибило собі додаткові кошти у розмірі 2,7 млрд грн. Вони пішли на потреби поліцейських, рятувальників, прикордонників та нацгвардійців, які працювали під час карантину.
А що із закордонними надходженнями? – спитаєте ви. Минулого року вони були і рясними, і щедрими. Наприклад, від Міжнародного банку реконструкції та розвитку надійшла позика у розмірі $150 млн, із яких на боротьбу з коронавірусом пішло лише $50 млн (а куди поділися ще 100 млн – про це історія мовчить). Але то був лише перший транш від МБРР. Із наступного – у 135 млн – до фонду боротьби з коронавірусом також надійшла лише частина позики, а саме 35 млн.
Були й інші жертводавці. Скажімо, Європейський Союз. Європейська комісія виділила Україні «безоплатної та безповоротної допомоги» на загальну суму у 190 млн євро. Ще $165 млн нам перерахувала ООН, $40 млн – ВООЗ. Питання, куди випарувалися всі ці суми, віднесемо до риторичних. Перевірити видатки на боротьбу з коронавірусом має намір МВФ, тож не робитимемо чужої роботи.
І наостанок
Але якщо Україна не може виробляти власну вакцину, які варіанти залишаються доступними для нашої держави? Їх лише два. Перший: аутсорсинг, другий – розфасовка готової вакцини.
Під аутсорсингом мається на увазі використання наявних технологій, під фасуванням – використання готових лікарських форм. Шляхом фасування пішла, наприклад, Албанія. Ця країна підписала контракт із компаніями Pfizer та BioNTech, розпочавши масову вакцинацію на початку січня поточного року.
Що ж стосується аутсорсингу, то на початку року харківська фармацевтична компанія «Лекхім» повідомила, що у першому кварталі 2022 року вона на власних потужностях запускає виробництво вакцини проти коронавірусу компанії Sinovac Biotech. А тим часом «Лекхім» займається поставкою в Україну 5 млн доз готової вакцини CoronaVac – на виконання договору з ДП «Медзакупівлі України».
Старт виробничої лінії обійдеться «Лекхіму» у сотні мільйонів доларів, проте у компанії – великі плани на майбутнє. Спільно із Sinovac Biotech вона збирається організувати повний цикл виробництва інших вакцин – проти вірусу грипу та поліомієліту. І це прекрасно, проте на вакцину проти коронавірусу чекати доведеться довго.
Тому наша держава йде звичним для неї, тобто нераціональним шляхом: закупає готові препарати за кордоном. На черзі – продукт американської фармацевтичної корпорації Pfizer, про поставки якого повідомляє Офіс президента. Втім, цю інформацію ставить під сумнів держпідприємство «Медичні закупівлі».
За словами керівника ДП Арсена Жумаділова, йдеться про рамкову угоду, тобто про намір домовлятися надалі. За такими угодами ще не була закуплена жодна вакцина у світі, стверджує Жумаділов.
Тож українцям залишається одне з двох: або підставляти плече під наявний в країні CoviShield (ліцензійне виробництво якого AstraZeneca передала індійському Інституту крові) або чекати, коли «Лекхім» розпочне виробництво CoronaVac. Третій варіант – із Pfizer – слід, мабуть, віднести до утопічних.
Помилка в тексті? Виділіть її мишкою і натисніть: Ctrl + Enter
