Історія, здавалося б, нескінченної судової реформи вийшла на новий виток. Чергову спробу у вигляді президентського законопроєкту №3711 раніше внесли до парламенту. Про що йдеться?
15 липня Комітет з правової політики рекомендував парламенту підтримати президентський законопроєкт «Про внесення змін до закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності Верховного Суду та органів суддівського врядування».
Водночас кілька положень документа є дискусійними:
- надмірна консолідація повноважень Вищої ради правосуддя;
- невиконання зобов’язань України щодо змін у структурі органу та посилення відбору членів ВРП;
- кваліфікаційне оцінювання переведених до Верховного Суду суддів Верховного Суду України впродовж одного року з дня зарахування до ВС;
- долучення до формування Конкурсної комісії для проведення конкурсу на зайняття посади члена ВККСУ Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, що може звести нанівець участь у процедурі міжнародних експертів.
Не можна не констатувати фрагментарність змін, викладених у законопроєкті.
А з урахуванням того, що 30 червня 2020 року президент Володимир Зеленський доручив Національній раді реформ підготувати «фундаментальну концепцію радикальної судової реформи», виникають побоювання щодо раціональності постійних законодавчих змін з питань судоустрою та статусу суддів.
Варто зазначити, що ключові напрямки забезпечення належного функціонування суду президент виклав в указі «Про Річну національну програму під егідою Комісії Україна – НАТО на 2020 рік» №203/2020 від 26 травня 2020 року.
Щоправда, дедлайн для досягнення таких ключових показників встановлено у 2025 році.
У документі зазначено очікувані результати, як-от:
- впровадження ЄСІТС і медіації;
- встановлення критеріїв допуску справ до ВС;
- оновлення суддівського корпусу та впровадження нових механізмів для стимулювання доброчесної поведінки суддів (компонент також містить достатнє фінансове забезпечення).
28 липня 2020 року Офіс простих рішень і результатів зробив відеопрезентацію «концепції всеосяжної фундаментальної судової реформи».
Вчергове було запропоновано максимально концентрувати повноваження в одному органі суддівського врядування через ліквідацію Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Вищої ради правосуддя та Державної судової адміністрації України.
Тобто один орган суддівського врядування проводитиме кваліфікаційне оцінювання, притягуватиме суддів до відповідальності та забезпечуватиме матеріально-технічні умови для роботи судів.
Крім того, виникає питання щодо кількісного складу цього органу, бо, очевидно, що нинішня кількість членів ВРП, наприклад, не зможе охопити весь перелік запропонованих завдань.
Варто наголосити, що така пропозиція не враховує Київські рекомендації щодо незалежності судочинства у Східній Європі, на Південному Кавказі та у Середній Азії.
У п. 26 документу зазначено: «Необхідно, щоби був спеціальний незалежний орган (суд, комісія чи рада) для розгляду справ про притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності».
Додам, що 23 липня 2020 року урядом було підписано із Європейською комісією Меморандум про взаєморозуміння та Кредитну угоду про макрофінансову допомогу для обмеження негативних наслідків пандемії.
Кабінет міністрів, крім усього іншого, взяв зобов’язання посилити незалежність, доброчесність та ефективність функціонування судової влади.
Пропозиція Офісу простих рішень і результатів покращити доступність до судів однозначно потребує доопрацювання.
Оскільки незрозуміло, чому необхідно скоротити кількість судів саме до 200 замість 764.
Безумовно, питання ресурсів є важливим, але кількість судів має враховувати адміністративний устрій держави.
Навіть повноцінне впровадження електронного судочинства на перших етапах не може бути підставою для ліквідації майже 75% судів, оскільки це не зніме питання доступу до суду для людей старшого віку та у місцевостях, які мають проблеми з доступом до Інтернету.
Питання розвитку альтернативних способів вирішення спорів активно імплементується Кабінетом міністрів.
15 липня 2020 року парламент ухвалив у першому читанні урядовий законопроєкт «Про медіацію» (№ 3504).
Крім того, весною було внесено на розгляд Верховної Ради підготовлений Мін’юстом проєкт закону «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку утворення та діяльності третейських судів з метою відновлення довіри до третейського розгляду» (№ 3411).
Вважаю ризикованою та необґрунтованою пропозицію винести на референдум питання «щодо подальшої долі Конституційного Суду України для того, щоб саме народ України її вирішив».
З огляду на зазначене, запропонована концепція потребує суттєвого доопрацювання із залученням стейкхолдерів.
Проте вона не проводила засідань із обговорення концепцій зміни до законодавства з питань судоустрою та статусу суддів, а також не брала участі в її підготовці.
Хоча Комісія могла б стати важливою діалоговою платформою для підготовки виважених і конструктивних рішень для завершення судової реформи.
Правосуддя – це одна із послуг, якою держава зобов’язана належно забезпечити людей. Право на незалежний і безсторонній суд гарантується кожному Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод.
Через критично велику кількість вакансій на посади суддів виникає необхідність якнайшвидшого відновлення процедури кваліфікаційного оцінювання.
Крім того, перевірити доброчесність ВРП Україна має до кінця жовтня 2020 року.
Доцільно було б напрацювати єдиний комплексний пакет змін до законодавства, необхідних для завершення судової реформи та забезпечення якісної роботи судової системи.
Все це варто робити з огляду на взяті міжнародні зобов’язання держави, залучаючи до обговорень суддів, громадськість, міжнародні організації, які готові надати Україні підтримку та вже надавали експертну та технічну допомогу для проведення судової реформи.
Необхідним також вбачається отримання висновку Венеціанської комісії щодо нових напрацювань.
Редакція не несе відповідальності за зміст матеріалу і може не поділяти точку зору його автора
Читайте також
