Ми живемо у світі, що перенасичений інформацією. Щоб розібратися, що до чого та які можуть бути результати того чи іншого політичного рішення, ЗМІ та пересічні українці використовують дослідження та коментарі політичних аналітиків. Аналітичні ж центри та фундації стверджують, що їх кінцева мета — перетворення ідей, висловлених у дослідженнях, у практичні рішення, що покращували б політичний ландшафт та життя громадян країни або навіть світу. Усе це звучить дуже гарно, однак насправді українська аналітика інша, і для цього твердження є багато причин.
Маючи досвід як навчання за кордоном, так і комунікації з іноземними дослідницькими інституціями, я помічаю в нашому аналітичному просторі проблемні моменти, через які експертні організації та спільноти, на жаль, не можуть мати реального впливу на політику. Один із таких моментів — те, що дуже часто політологи плутають власну думку із неупередженим аналізом ситуації. Як наслідок, дослідницькі установи замість якісного аналізу видають власні проєкції, які не залишають українцям вибору самостійно робити висновки, через що ці проєкції сприймаються як цілковита правда. У сучасному світі постправди це явище особливо небезпечне. Натомість справді якісна аналітика ґрунтується на статистиці та підтверджених фактах.
Засоби масової інформації для аналітиків — це платформа, через яку вони можуть донести власні ідеї як до політичних еліт, так і до суспільства загалом. У багатьох ситуаціях це справді дуже важливий інструмент, завдяки якому певний політичний сценарій може стати набагато кращим. Дуже важливо надавати цю платформу на основі об'єктивних критеріїв, особливо добросовісним аналітикам, які відомі неупередженим ставленням до фактологічних даних. Однак у сучасному українському інформаційному хаосі все інакше: за відсутності ефективного інституту репутації деякі політологи можуть поширювати не лише неправдоподібні, а навіть небезпечні для держави ідеї. Замість демонстрації спектра політичних ідей певні медіа вибірково надають платформу тому контенту, який робить гарні рейтинги. Утім, ще гірше, коли вибір експертів для того чи іншого коментаря здійснюється не на основі бекграунду, а на основі, наприклад, приязні чи родинних зв’язків. Також варто зазначити, що, хоча візуальна складова важлива для телеефіру, вона не визначальна для політичної аналітики, де головну роль відіграє ідея та суть.
Однак акваріум, а не океан українська аналітика являє собою не лише з цих причин. На жаль, велика частина фахівців цієї сфери просто не зацікавлена перетворювати ідеї в реальність. Замість пошуку можливостей для співпраці та спільних шляхів розв’язання проблем держави галузь занурена у вияви сексизму, лукізму та ейджизму. Замість того щоб звертати увагу на те, що справді має значення (тобто на контент), перевагу віддають дружбі та особистій приязні. Утім, це поширена проблема українського суспільства, проте погана аналітична стаття не стане кращою, якщо її автором вказаний друг чи гарний знайомий. Крім того, стать, зовнішність і вік не мають впливати на оцінку тих чи інших матеріалів: молодий аналітик без докторського ступеня може приносити цікаві та нові ідеї для рішення тієї чи іншої політичної проблеми, дотримуючись усіх стандартів, водночас аналітик старшого віку із докторським ступенем може нехтувати правилами та видавати застарілі ідеї за імператив.
Українській політичній аналітиці не потрібна штучна конкуренція, оскільки її головне завдання — перетворення ідей із написаних на папері слів на ефективні рішення. Якщо згуртуватися навколо неї та співпрацювати в певному напрямку, можна досягти набагато більшого та залишитись в історії. Однак для цього потрібно розв’язати вищезгадані проблеми та сконцентруватися на якісній аналітиці, на нових темах та ідеях. Це потрібно нашій країні особливо тепер.
У галузі не все так погано, як здається, однак їй потрібно пройти через низку метаморфоз. Є доброчесні аналітики та ЗМІ, і треба звести до мінімуму недобросовісність аналітики, оскільки вона перешкоджає виробленню ефективних рішень. Усе це потрібно задля нашого спільного майбутнього. Допоки всі ці проблеми існують, українська політична аналітика і надалі залишатиметься акваріумом з обмеженнями замість океану можливостей.
Редакція не несе відповідальності за зміст матеріалу і може не поділяти точку зору його автора
