В Україні планують створити перелік проблемних новобудов. Фактично це перший етап інвентаризації, коли всю необхідну інформацію про об'єкт незавершеного будівництва буде зібрано в одному місці: про замовника, підрядника, історію землі, проєкт, причини зупинення, строки простоювання майданчика тощо.
У подібного реєстру є дві основні функції. Перша — інформаційна, вона призначена для потенційних і реальних інвесторів, які можуть відстежувати ситуацію щодо об'єкта, а не жити в незрозумілому вакуумі, коли забудовник або зник із радарів, або годує сніданками.
Друга функція — систематизувальна, коли місцеві органи влади здійснюють облік і відстежують реальний стан справ у містобудівній галузі. Та хаотична забудова, яку ми бачимо зараз, — це не лише наслідок відсутності Генплану, але й результат умисного (або й ні) заплющення очей на потенційно й реально проблемні будівництва.
Поява такого реєстру допоможе систематизувати інформацію й відстежувати стан справ у реальному часі. А це вже досить великий крок до прозорості ринку нерухомості.
Зазвичай фінал реальних довгобудів (я б радила визначати їх уже через пів року-рік після відвертого заморожування будівництва) можливий у декількох сценаріях:
- девелопер перепродує об'єкт іншій компанії або вступає в альянс із сильнішою, фінансово стійкою компанією, яка має достатній запас міцності. Питання в тому, який їй сенс, звісно. Це може бути вільна ділянка під забудову або достатній відсоток нереалізованих квартир (хоча б 35 — 40%) у проєкті за умови, що попит на локацію та концепцію є високим або потенційно високим;
- девелопер умиває руки або визнає себе банкрутом, починаються судові тяжби, інвестори б'ють у всі дзвони, привертаючи увагу громадськості та органів контролю. Починається затяжний період пошуку очевидних відповідей на питання «хто винен і що робити», будівництво заморожується, градус політичного піару на проблемному об'єкті зростає в геометричній прогресії.
Як варіант, це може вилитися в пошук органами влади компанії-рятівника — сильного системного гравця ринку, який не боїться труднощів ані технічного, ані фінансового, ані репутаційного плану й розглядає це як кейс соціальної відповідальності, готовий до діалогу і чекає на преференції від міста. Серед останніх — вільні ділянки під забудову, сприяння в розв'язанні якихось питань щодо інженерних мереж, соціальної інфраструктури, дорожнього полотна тощо.
У будь-якому разі історія має бути про win-win державно-приватної взаємодії, а не добровільно-примусове митарство.
Редакція не несе відповідальності за зміст матеріалу і може не поділяти точку зору його автора
