16 липня у Верховній Раді зареєстрували два законопроєкти: № 3861 — про присвоєння електронної адреси та № 3860 — про забезпечення використання електронної адреси. Проєктами пропонується присвоїти українцям офіційні електронні адреси, на які надходитимуть листи від держорганів. Повідомлення вважатимуться офіційно врученими попри факт ознайомлення з ними.
Та чи може електронний лист вважатися офіційним документом, а його надсилання — врученням? Які ризики містить така ініціатива?
Цифрова держава й державні послуги онлайн — це те, до чого йде Україна останніми роками.
За короткий проміжок часу вже створено профільне Міністерство цифрової трансформації, портал і застосунок «Дія», «Електронний суд», впроваджено багато позитивних змін на шляху до цифровізації та зменшення бюрократії.
Подані 16 липня законопроєкти покликані вдосконалити й оптимізувати офіційне спілкування державних органів з юрособами та громадянами. Ними пропонується встановити обов’язок для кожної юрособи та фізособи мати офіційну електронну адресу.
Вона автоматично присвоюватиметься під час першої реєстрації або під час чергового внесення змін до відомостей, що містяться в Єдиному держреєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців і громадських формувань.
Громадянам же пропонується присвоювати офіційні електронні адреси під час першого отримання паспорта, його заміни або за їхньою власною заявою.
Вбачається нелогічним використання в тексті законопроєктів словосполучення «за бажанням» щодо добровільного присвоєння електронних адрес громадянам, адже місцями це прямо суперечить основній суті майбутньої норми.
Тому неможливо визначитися, що пропонується — добровільне чи обов’язкове отримання офіційних e-mail адрес громадянами. Цікавим є й те, що ініціатори законопроєкту передбачили лише добровільний процес їхнього отримання, але не відмови.
А в разі обов’язковості отримання не передбачено процедури розв'язання питань через елементарну відсутність у багатьох людей доступу до інтернету (жителів сіл/селищ, малозабезпечених осіб тощо).
Законопроєкти покликані зменшити витрати державних органів на друк документів і розсилку пошти.Також одним із законопроєктів встановлюється обов’язок вказувати офіційну електронну адресу у разі подання процесуальних документів до господарських та адміністративних судів.
Є згадка про зазначення офіційної електронної адреси тільки за наявності такої, окрім вимог до заяви про видачу судового наказу, де така згадка відсутня.
Це положення у разі його прийняття у такому вигляді значно обмежить доступ до правосуддя тим особам, які не встигнуть завчасно отримати офіційну електронну адресу.
Самі ж законопроєкти покликані зменшити витрати державних органів на друк документів і розсилку поштової кореспонденції.
Задля цього до них включено найцікавіші пункти, що дозволяють державним органам відправлення документів на офіційні електронні адреси громадян та юросіб без обов’язку подальшого вручення їм паперової версії документа.
А моментом вручення надісланого документа вважатиметься момент отримання листа на електронну адресу, тобто підтвердження ознайомлення адресата з текстом документа буде непотрібне.
Такі нововведення значно вплинуть на початок строків у межах судочинства України, адже, наприклад, термін на оскарження судового наказу почне обчислюватися незалежно від ознайомлення особи з текстом документа.
На початковому етапі пропонується дозволити обмін документами з допомогою офіційних електронних адрес лише в господарському та адміністративному судових процесах, а також під час виконавчого провадження.
Проте проєктами законів не виключається можливість подальшого введення процедур офіційного листування й в інші сфери: у кримінальне провадження, цивільні відносини та інші.
Водночас викликає питання те, що ініціатори законопроєктів не вказали важливих нюансів.
Найімовірніше, ідею офіційних e-mail було взято в Естонської Республіки.
Зокрема, невідомі поштові сервіси, на яких «автоматично» створюватимуться офіційні електронні адреси (ukr.net, gmail, yahoo тощо), гарантування їхньої безпеки та можливість користування електронною поштою не лише для офіційного листування.
Проблемою може стати використання громадянами поштових сервісів зі слабким захистом від зломів, без забезпечення конфіденційності або із серверами, які перебувають поза межами України.
Крім того, відсутність будь-яких обмежень щодо тих, хто може надсилати поштові повідомлення на офіційні електронні адреси, може призвести до звичної ситуації — їхнього заспамлення рекламою, що значно зменшить шанс побачити важливе повідомлення, проте збільшить ризик отримати вірус.
Як і з порталом «Дія», ідею офіційних e-mail, найімовірніше, було взято в однієї з найпрогресивніших країн у сфері цифровізації та дебюрократизації держави — Естонської Республіки.
Проте естонська влада підійшла до цього питання більш комплексно. Усі серйозні проблеми наших законопроєктів там розв'язали кардинально просто:
- отримання офіційної електронної адреси є добровільним, і від неї завжди можна відмовитися;
- офіційні електронні адреси створюються лише на державному порталі eesti.ee (аналог українського порталу «Дія»);
- встановлено обмежене коло осіб, які можуть відправляти на офіційні електронні адреси свої листи;
- листи вважаються отриманими адресатом лише після їхнього відкриття, пересилання або завантаження документа з них.
Не слід забувати про те, що ці законопроєкти можуть і повинні зазнати значних змін і доповнень у процесі їхнього розгляду та аналізу Верховною Радою.
Окрім того, не слід виключати, що вони можуть піти шляхом схожого законопроєкту, який подавав Володимир Гройсман ще наприкінці 2017 року. Після того як він два роки пролежав у ВР, його автоматично було відкликано.
Безперечно, вводити інститут офіційних електронних адрес в України потрібно. Рух на шляху до зменшення бюрократичних процедур і переведення більшості державних послуг в онлайн — це позитивний і потрібний крок, але кожен крок повинен бути комплексно проаналізований та чітко прописаний.
Редакція не несе відповідальності за зміст матеріалу і може не поділяти точку зору його автора
Читайте також
