З 2017 до початку 2021 року в Національному банку працював спеціальний підрозділ, який опікувався юридичною стратегією держави після націоналізації Приватбанку. Ви могли не чути про саме управління, але про такі кейси, як розслідування Kroll чи визнання Банком Англії проведеного в Приватбанку bail-in, могли чути. Ці успішні історії – частина тієї роботи, якою займалося моє управління.
У світлі нещодавнього звільнення із центрального банку низки високопрофесійних керівників багатьох зацікавила історія неочікуваної ліквідації мого підрозділу. Спойлер: ця історія погано корелюється з новою риторикою голови НБУ про боротьбу з олігархами.
Як і чому було створено управління
До 2017 року я працював у Національному банку в департаментах ліцензування та банківського нагляду. Моїми проєктами були розкриття власників банків, забезпечення їхньої прозорості та запуск ризик-орієнтованого нагляду на базі європейського механізму SREP (Supervisory Review and Evaluation Process). Уже зараз можна говорити, що ці реформи витримали перевірку часом.
Після націоналізації Приватбанку в грудні 2016 року правління Національного банку запропонувало мені стати проєктним менеджером із боку НБУ в юридичній стратегії захисту інтересів держави проти колишніх власників банку. Для координації дій у структурі Юридичного департаменту НБУ було створено підрозділ, який до 2020 року займався лише справами, пов’язаними з юридичними наслідками націоналізації Приватбанку.
Чому взагалі було створено цей підрозділ? По-перше, для обмеження кількості людей, які мають доступ до конфіденційної інформації. По-друге, для концентрації юридичної та економічної експертизи, якої немає в інших підрозділах НБУ. По-третє, для щоденної координації роботи величезної кількості сторін як в Україні, так і за її межами.
І хоча в деяких учасників процесу націоналізації Приватбанку була невелика надія, що його колишні власники добровільно й поступово повертатимуть гроші державі, у підсумку реалізувався гірший сценарій. Після переходу банку у власність держави почалися численні судові й арбітражні процеси в Україні та інших країнах, кримінальні провадження й багато інших суміжних дій.
Чим займалося управління
Упродовж 2017 — 2021 років наша команда разом із зовнішніми радниками реалізовувала юридичну стратегію, яка складалася з багатьох елементів. Оскільки постнаціоналізаційні процеси ще перебувають у гарячій фазі, можна говорити лише про ті напрямки роботи, які вже стали публічними. Наприклад, це визнання в травні 2021 року Банком Англії (центральний банк Англії) так званого bail-in коштів пов’язаних осіб Приватбанку.
Чому це є критично важливим? Спрощено bail-in – це коли замість того, щоб держава інвестувала гроші платників податків у неплатоспроможний банк, вона конвертує кошти власників банку та пов’язаних із ними осіб у капітал банку для закриття «дірки». У випадку з Приватбанком цей захід суттєво зменшив вартість врегулювання проблем банку для держави. На суму майже 29 млрд грн.
Ця процедура (визнання центральними банками bail-in) з’явилася в європейському законодавстві після кризи 2008 року та масового банкрутства грецьких і кіпрських банків. Але вперше була застосована за запитом саме України.
Банк Англії підтвердив, що bail-in євробондів Приватбанку відбувався відповідно до підходів, які застосовувалися б у Великій Британії. І це неймовірно. Фактично Банк Англії підтвердив, що вчинив би так само, як було зроблено з утримувачами євробондів Приватбанку.
З цим рішенням уже державному Приватбанку буде легко захистити свої інтереси в спорі проти власників єврооблігацій «Привату», які позивалися до нього в Лондонському арбітражному суді на суму, що майже дорівнює еквіваленту 10 млрд гривень. Наразі ця сума обросла величезною кількістю відсотків і штрафів. Якщо банк виграє арбітраж, то зможе розформувати резерви під цю справу та направити ці вільні кошти на кредитування економіки.
Переможне рішення в справі отримання визнання bail-in Банком Англії – це прямий результат тисяч годин підготовки документів, висновків, експертиз, які здійснювала моя команда разом із залученими радниками.
Окрім того, НБУ вчинив дуже багато інших дій, результати яких ще покажуть себе в найближчому майбутньому.
Саме моє управління організовувало й координувало роботу детективного агентства Kroll, у звіті якого задокументовано основні різновиди шахрайських операцій, за допомогою яких виводилися кошти, зібрані «Приватом» на ринку у вигляді поточних і депозитних коштів. Численні епізоди досліджень Kroll лягли в основу кримінальних справ і судових спорів в Україні та за кордоном.
Координація цих розслідувань, погодження дій учасників процесу, реалізація окремих завдань у межах юридичної стратегії були покликані не допустити будь-яких неузгодженостей, які могли скомпрометувати величезні зусилля, витрачені на боротьбу за хоча б часткове відшкодування витрат, понесених у зв’язку з націоналізацією. Адже опоненти держави не шкодували коштів на кращих юристів у всіх юрисдикціях, де розгорталися протистояння.
Ще один напрямок роботи
До зміни керівника НБУ моєму управлінню також було доручено провести аналітичну роботу щодо формування судової стратегії для захисту інтересів НБУ в спорах із колишніми власниками збанкрутілих банків. Йдеться, звісно, про багатьох українських олігархів. Деякі з них особисто поручилися за погашення заборгованості за кредитами рефінансування перед НБУ, яка наразі складає приблизно 40 млрд гривень і фактично особливо вже не зменшується. Це дійсно детективна робота, яку ми успішно розпочали за низкою кейсів, де наші висновки цитувалися судами під час обґрунтування позицій на користь Національного банку.
Щось пішло не так
За кілька місяців після свого призначення новий голова НБУ Кирило Шевченко спочатку поставив під сумнів ефективність описаної роботи. Іноді складалося враження, що через бажання дискредитувати роботу попередньої команди була готовність поставити на кін успіхи держави в цій складній боротьбі.
Зрештою пан Шевченко вирішив ліквідувати моє управління. Пояснення причин, чому це сталося, я не отримав. Це вчергове чудово ілюструє підхід до ухвалення рішень, який склався в НБУ: їх ухвалює одна людина, і причини таких рішень ніхто нікому не пояснює. Тим більше виникає питань і сумнівів щодо мотивів таких рішень.
Редакція не несе відповідальності за зміст матеріалу і може не поділяти точку зору його автора
Читайте також
