Рівно 80 років тому в Німеччині та Англії почався серійний випуск телевізорів. Згодом виробництво налагодили практично по всьому світу. А найкращі телеприймачі в усі часи виходили у жителів азіатських країн — в Японії та Південній Кореї. У матеріалі поговоримо про еволюцію телевізорів — від перших ЕПТ до новітніх розробок QLED-технологій.
ЕПТ-телевізори
За роки виробництва розробники телевізорів випустили тисячі моделей, застосовуючи в кожній з них технології, що були актуальними на той час. Але революційною технологією стала поява плазмових і рідкокристалічних моделей дисплеїв, які витіснили ЕПТ-телевізори.
ЕПТ-дисплеї оснащено електронно-променевою трубкою. Іншими словами, це кінескопні телевізори. Якщо коротко, то суть роботи такої технології полягає в тому, що в приладі електричні сигнали перетворюються на світлові.
У кінескопі розташована так звана гармата (у кольорових кінескопах їх три — червона, зелена та синя), яка спрямована на екран, покритий люмінофором, що перетворює енергію на світлові випромінювання. Від цього світіння на екрані створюється пляма змінної яскравості, яка і створює зображення.
ЕПТ-дисплеї, ймовірно, і зараз би випускалися та користувалися великим попитом, якби не один мінус. Це великі габарити: чим більша діагональ екрану, тим більша трубка кінескопа, тож і корпус більший, і весь прилад важчий. Можна тільки собі уявити, скільки важив би такий телевізор із 55' діагоналлю, що є найбільш затребуваною сучасною моделлю сьогодні.
Але був у таких дисплеїв і один досить вагомий плюс, а надто це стосується ЕПТ-моніторів професійної лінійки. Це найбільш правдоподібне перенесення кольорів зображення, що, скажімо, у дизайнерській справі має величезне значення.
Хоча деякі виробники, переважно на китайському ринку, ще виробляють ЕПТ-телевізори. Давайте дивитися правді в очі: кінескоп — це вже історія.
Втім, історія має властивість повторюватися. Можливо, людство ще колись повернеться до цієї технології.
Плазмові панелі
Святе місце порожнім не буває, а надто у виробництві телевізорів – такому величезному сегменті ринку. Так, у 1992 році світ побачив перший плазмовий дисплей, розроблений ще в 1960-х роках. PDP (Plasma Display Panel) являє собою газорозрядний екран. У середині 1990-х років ця розробка «підірвала» ринок.
Принцип роботи такої технології полягає в тому, що в матрицю з сотами, наповненими газом (переважно це ксенон або неон), потрапляє напруга, після чого газ іонізується та починає випромінювати ультрафіолет. Світіння ультрафіолету потрапляє вже на відомий нам люмінофор і починає світитися одним із трьох кольорів, як і в ЕПТ, — червоним, синім або зеленим.
Така технологія досить складна, тому дорога. Що, власне, і стало основною причиною практично повного припинення у 2016 році випуску плазмових панелей.
Проте переваг у таких телевізорів було набагато більше, ніж недоліків. Основні з них:
- контрастність: поки що жоден LCD-телевізор не може похвалитися такою якісною передачею чорного кольору;
- зображення мало хорошу яскравість;
- висока якість передачі кольору;
- непогані кути огляду (160 градусів);
- відсутність розгорнення — панель не мерехтить;
- реакція матриці була на висоті.
З мінусів можна відзначити високе енергоспоживання, не дуже довгий строк служби та так зване пост-світіння – коли контур об'єкта, що довго не рухався, з одного каналу переміщався на інші та залишався там на кілька тижнів. Особливо цим страждали перші моделі PDP-дисплеїв.
Як ми бачимо, переваг у таких телевізорів набагато більше, ніж недоліків.
Однак поява LCD-дисплеїв спочатку посунула, а потім і зовсім витіснила з ринку плазмові панелі. Нині кон'юнктура ринку така: головне — ціна, потім — якість. Інакше в умовах нинішньої конкуренції не вижити.
Читайте продовження матеріалу у другій частині.
Редакція не несе відповідальності за зміст матеріалу і може не поділяти точку зору його автора
Читайте також
