Фото: David Schwarzenberg/Pixabay
02 вересня Верховна Рада ухвалила в першому читанні законопроєкт про адміністративну процедуру № 3475. Чимало вчених, юристів, правників схвально зустріли новину, проте знайшлися також і її критики.
Передумови ухвалення законопроєкту & іноземний досвід
Питання нормативного урегулювання адміністративної процедури бере свій початок ще з далекого 1998 року, коли указом президента №810 було затверджено Концепцію адміністративної реформи в Україні.
Вперше проєкт Адміністративно-процедурного кодексу було винесено на розгляд 2004 року. Декілька спроб розробити й затвердити його закінчилися пропозицією Мін’юсту обговорити законопроєкт «Про адміністративну процедуру». Тож на рівні обговорень ці ініціативи й залишилися.
Пізніше було подано низку законопроєктів, які так само схвально віталися як у стінах парламенту, так і науково-професійною спільнотою. Проте жоден із них так і не став законом.
Іноземний досвід як передумова ухвалення
У багатьох країнах світу вже давно існує законодавство у сфері адмінпроцедури.
Наприклад, у Грузії — Загальний адміністративний кодекс, ухвалений 1999 року, в Азербайджані — закон «Про адміністративне провадження», у США — Федеральний закон «Про адміністративну процедуру США» від 11 червня 1946 року, у ФРН — закон про адміністративну процедуру, у Польщі — Кодекс адміністративного провадження.
Крім того, низку положень щодо адмінпроцедур закріплено й у загальноєвропейських актах:
- Резолюція Комітету міністрів Ради Європи 77 (31) про захист осіб щодо дій адміністративних органів влади (від 28.09.1977);
- рекомендації Комітету міністрів Ради Європи (80) 2 щодо здійснення дискреційних повноважень адміністративними органами (від 11.03.1980);
- рекомендації Комітету міністрів Ради Європи (87) 16 щодо адміністративних процедур, які зачіпають велику кількість осіб (від 17.09.1987).
Тому питання законодавчого врегулювання адміністративних процедур для України не є новим, а для багатьох іноземних країн — давно вирішеним.
Зміст законопроєкту. Основною метою є встановлення чітких правил взаємодії органу держвлади та громадянина або юрособи, які вступають у відносини.
Наприклад, дія закону про адмінпроцедуру поширюватиметься на відносини, що виникають у разі:
- 1) отримання паспорта;
- 2) отримання дозвільних документів;
- 3) реєстрації бізнесу;
- 4) реєстрації громадських об’єднань;
- 5) оформлення земельних ділянок;
- 6) оформлення прав на майно (квартиру, будинок, транспортний засіб);
- 7) отримання субсидій тощо.
Законопроєктом передбачається:
— зобов’язання адміністративних органів обґрунтовувати свої рішення;
— наділення учасників адміністративних правовідносин суттєвими процедурними правами:
- право особи бути вислуханою до ухвалення будь-якого індивідуального рішення, що може на неї негативно вплинути, і надати необхідні докази;
- право кожної особи на доступ до матеріалів справи, які її стосуються, що сприятиме реалізації громадянами конституційного права на звернення;
— встановлення вимог до форми та змісту адміністративних актів і правил набрання ними чинності;
— визначення процедури оскарження адміністративних актів у позасудовому порядку.
Цікавою новелою є те, що адміністративний орган не може вимагати від особи надання документів і відомостей, що перебувають у володінні адміністративного органу або державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ або організацій, що належать до сфери їхнього управління.
Варто сподіватися, що таке положення зможе здолати давно вже не смішний жарт щодо надання довідки про відсутність довідки.
Ще однією надважливою новелою є правонаступництво адміністративного органу.
Так, відповідно до запропонованих положень законопроєкту, у разі набуття компетенції відповідного адміністративного органу його правонаступник зобов’язаний виконати всі обов’язки такого органу перед учасниками адміністративного провадження та особами, які сприяють розгляду справи.
Усі рішення та дії відповідного адміністративного органу є обов’язковими для його правонаступника.
Отже, державний орган уже не зможе посилатися на неможливість виконання рішення чи неможливість надання документу через те, що орган, який є відповідальним за вказане, уже припинив своє існування, адже в кожного з таких органів є правонаступник, якому й передаватимуться обов’язки цього органу.
На що вплине ухвалення законопроєкту
По-перше, воно позитивно вплине на процедуру ухвалення органами влади адміністративних рішень, її прозорість та ефективність.
Крім того, наслідком ухвалення законопроєкту стане наявність чітко визначеної процедури взаємовідносин адміністративного органу та громадянина або юридичної особи, які звертаються для реалізації й захисту своїх прав та інтересів.
Закон про адмінпроцедуру стане таким собі уніфікованим алгоритмом, загальним правилом, керуючись яким відповідні органи ухвалюють рішення, а фіз- та юрособи споживають державні послуги чи оскаржують відповідні рішення адміністративного органу.
Водночас варто зауважити, що законопроєкт поки було ухвалено лише в першому читанні.
Для того щоби стати законом, він спочатку має пройти процедуру другого читання, яка передбачає подання депутатами поправок і пропозицій, отже, зміст законопроєкту може суттєво змінитися.
Після цього закон передається на підпис президенту України та в разі відсутності в нього зауважень підписується, публікується й уже потім набуває чинності.
Тому не варто передчасно радіти, адже парламентарі зробили лише перший крок у процедурі ухвалення законопроєкту.
Редакція не несе відповідальності за зміст матеріалу і може не поділяти точку зору його автора