«Бʼє – значить любить», «не винось сварку з дому», «а що люди скажуть» тощо. Типові фрази, на яких, на жаль, зростало не одне покоління жінок в нашій країні. У погоні за створенням ілюзії «нормальної сімʼї» наслідки такого явища, як домашнє насильство, знецінюються, а кількість випадків невпинно зростає.
Але є і хороші новини: сучасне суспільство нарешті почало позбавлятися навʼязаних стереотипів «мовчання-золото» та поступово просуває ініціативи з необхідності звернення жінок у відповідні органи, створюються спеціальні громадські організації, що надають захист потерпілим та сприяють притягненню винних до відповідальності. Проте наразі цього недостатньо. Проблема є, і її масштаби лякають. Щороку все більше.
Якщо говорити про захист прав жінок саме з юридичної думки, то зауважу, що в Україні порівняно з багатьма у т.ч. і розвиненими країнами саме законодавча база досить потужна. Проблема якраз в іншому: наскільки наше законодавство застосовується на практиці. Тут все набагато складніше. Адже, наприклад, довести, що чиїсь дії призвели не до фізичних наслідків, а до психологічних страждань іншої особи – задача із трьома зірочками. А Кримінальний кодекс наполягає, що поняття «насильство» – це не лише про фізичний стан. Це можуть бути психологічні травми чи економічний шантаж тощо.
Законодавство:
Основний закон
Насамперед, зрівняння конституційних прав чоловіка та жінки закріплені в ст. 24 Конституції України, де вказано: «…Рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров'я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям». Фактично, стаття декларує рівні можливості в контексті здобуття освіти, розвитку кар’єри та охорони праці і здоров’я, проте про захист від домашнього насильства, постраждалими від якого найчастіше стають жінки, – нічого не сказано.
Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків»
Розглянемо ЗУ «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків». У статті 3 цього закону закріплено один із напрямів державної політики щодо запобігання та протидії насильству за ознакою статі, у тому числі всім проявам насильства стосовно жінок. Ба більше, прописані навіть органи, які наділені повноваженнями у сфері забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків. Тобто органи, до яких можна звертатись у разі порушення цих прав.
Закон «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні»
В Україні також існує Закон «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», який не стосується виключно жінок. Але він покликаний врегульовувати та запобігати дискримінаційним діям щодо всіх верств населення. Однак важливі положення там також є. До прикладу, прописані сфери суспільних відносин, на які поширюється політика недискримінації. Зокрема, це: громадсько-політична діяльність, правосуддя, освіта, охорона здоров’я та інші. Нагадаю, закон закріплює захист не лише жінок, але їх в тому числі.
Стамбульська конвенція
У 2022 році Україна ратифікувала Стамбульську конвенцію, що тоді викликало резонанс у суспільстві. Ратифікацією цього документа держава фактично поклала на себе зобов’язання напрацювання та удосконалення механізму протидії різним формам насильства та захисту постраждалих. У контексті домашнього насильства Конвенція визначає не лише фізичні побої та інші види завданих тілесних ушкоджень, а й психологічний та фінансовий тиск.
Проте суспільство помилково трактує зміст Стамбульської конвенції в контексті захисту виключно жінок, узаконення одностатевих шлюбів чи іншої регуляції особистого життя кожної особи. Насправді Конвенція не регулює жодних сімейних структур та навіть не містить у собі визначення поняття «сім’я», декларуючи захист усіх постраждалих від будь-якої форми насильства незалежно від гендера. Вважаю, що ці помилкові суспільні судження зайвий раз підтверджують, що від домашнього насильства найчастіше страждають саме жінки.
Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», Кримінальний кодекс та Кодекс про адміністративні правопорушення
До числа законодавчих актів, якими врегульовується питання протидії саме домашньому насильству та закріплюється відповідальність за вчинення такого правопорушення, варто віднести Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», ст. 126-1 Кримінального кодексу України, ст. 173-2 Кодексу про адміністративні правопорушення.
Особливістю законодавчого регулювання захисту постраждалих від домашнього насильства в контексті Кримінального кодексу є те, що в статті йдеться не лише про фізичне насильство, а також моральне та економічне, тобто маніпуляції фінансами. Ба більше, вказано навіть про наслідки: «…що призводить до фізичних або психологічних страждань, розладів здоров’я, втрати працездатності, емоційної залежності або погіршення якості життя потерпілої особи». Однозначно той факт, що наслідками домашнього насильства на законодавчому рівні визнається навіть емоційна залежність, є позитивною практикою, проте так чи інакше залишається відкритим питання доказування наявності таких наслідків.
Статистика
Статистика в Україні щодо домашнього насильства щороку погіршується. Для загального розуміння: з початку повномасштабного вторгнення кількість звернень була більшою, ніж за попередні три роки.
У 2019 році кількість поданих звернень до поліції становила 141 814, з них відкрили лише 1068 справ, а 759 – дійшли до суду. У 2022 році кількість звернень становила вже 244 381, з яких відкритих справ – 1498, а до суду дійшли 1249.
Порахувати дані за 2024 рік наразі складно, оскільки ми тільки наближаємось до його завершення, проте статистика станом на жовтень поточного року вже «перевершила» інші роки: було 8185 кримінальних проваджень за фактом ст. 126-1 КК України. Це на 80% (!) більше, ніж за весь 2023 рік. Разом з підвищенням кількості звернень постраждалих парадоксально знизився відсоток надходжень справ до суду. У 2022 та 2023 роках цей показник становив близько 83%, зараз же – всього 64%, що є найнижчим показником за останні п’ять років. Варто пам’ятати, що наведена вище статистика не є до кінця досконалою, оскільки часто постраждалі від домашнього насильства з певних причин не мають можливості звернутись до відповідних органів, хтось боїться, а хтось вважає це лише особистою проблемою, про яку не слід нікому казати, а тим більше правоохоронним органом.
На жаль, слід констатувати, що не останньою причиною збільшення кількості звернень жертв насильства, за даними експертів, є повномасштабна російська агресія. Зокрема, йдеться про, наприклад, посттравматичний стресовий розлад, який характеризується різкими сплесками неконтрольованої агресії. Водночас в МВС запевняють, що працюють над питанням інтегрування ветеранів у цивільне суспільство, запроваджуючи механізм психологічної реабілітації.
Куди звертатися постраждалим
Важливо знати та розуміти, куди можна звертатися постраждалим від таких дій, і в Україні таких спеціальних гарячих ліній достатньо:
- 15-47 – урядова гаряча лінія із запобігання домашньому насильству;
- 116-123 (для дзвінків з мобільного) та 0800-500-335 (зі стаціонарного) – національна гаряча лінія із запобігання домашньому насильству, торгівлі людьми та гендерній дискримінації;
- 116-111 (для дзвінків з мобільного) або 0-800-500-225 (зі стаціонарного) – національна гаряча лінія для дітей та молоді;
- 0-800-213-103 – контактний центр системи безоплатної правничої допомоги.
Також можна звертатись за фаховою допомогою до громадських організацій, які опікуються цими питання.
Читайте також
