У зв'язку зі світовою епідемією коронавірусу, тотальним карантином та фінансовою кризою низка країн стимулює споживчий попит шляхом разових трансфертів населенню.
Зараз це, безумовно, своєчасний захід, але чи треба залишити таку практику і в майбутньому, коли криза мине?
Багато економістів та політиків стали активніше обговорювати питання щодо доцільності введення безумовного базового доходу.
Суть його полягає у довічній виплаті громадянам країни щомісячної суми, розмір якої відповідає мінімальним базовим потребам людини незалежно від соціального статусу та зайнятості.
Безумовний базовий дохід «підвищує психічне та матеріальне благополуччя реципієнтів, а також вони зазнають менше стресу».
Ця ідея з кожним роком набуває все більшої популярності, попри те, що концепцію безумовного базового доходу повністю в масштабах країни ніде не було реалізовано і належно не оцінено.
Більшість спроб — тимчасові експерименти, жоден з яких не закінчився введенням базового доходу на постійній основі.
Звісно, до пілотних програм не могла не приєднатися принаймні одна з країн скандинавського соціалізму. Із січня 2017 року по грудень 2018 року Фінляндія провела дворічну програму щомісячних виплат у розмірі 560 євро на людину. У програмі було задіяно 2 тис. учасників.
Повний звіт результатів програми має бути опублікований у 2020 році. Однак, згідно з попереднім звітом, результати видаються більш ніж скромними.
Один з основних висновків — це те, що безумовний базовий дохід «підвищує психічне та матеріальне благополуччя реципієнтів, а також вони зазнають менше стресу».
Такі висновки є достатньо очевидними: будь-яка людина, що отримуватиме безкоштовну фінансову надбавку, покращить своє матеріальне становище і зменшить рівень стресу. І для цього не обов'язково було витрачати понад 20 млн євро та 2 роки.
Водночас чітких і очевидних висновків щодо того, чи став цей експеримент для більшості отримувачів інструментом якісних змін у житті, немає.
Власне, коли людям почали виплачувати базовий дохід, вони стали почувати себе трохи краще. Коли припинили виплачувати — люди повернулися до попереднього стану. Уряд Фінляндії припинив подальше фінансування цієї програми.
У 2019 році комісія парламенту Німеччини обговорювала базовий дохід та дійшла висновку, що він не може бути реалізований. У Швейцарії питання безумовного базового доходу навіть виносилось у 2016 році на референдум, де більшість населення проголосувала проти.
Прихильники безумовного базового доходу мотивують доцільність його введення зниженням рівня бідності населення.
Також його позиціонують як інструмент подолання кризи на ринку праці, яка потенційно може виникнути внаслідок чергового витка технологічного прогресу.
У недалекому майбутньому питання зайнятості населення може стати досить актуальним, оскільки автоматизація та цифрові технології продовжують витісняти багатьох працівників з добре оплачуваних робочих місць.
Але чи залишать роботи та штучний інтелект без роботи та перспектив працевлаштування мільйони людей? Тут думки вчених та економістів дещо розходяться.
Багато хто вбачає мало переконливих доказів того, що наступна технологічна революція спричинить зменшення робочих місць. Натомість вважає, що НТР мало чим відрізнятиметься від попередніх, коли технології знищили робочі місця, але з часом люди створили нові та в кращих умовах.
Зокрема, згадаємо оспівану сучасниками НТР 1970-х років. Тоді вважалося, що роботи та автоматизація виробництва, станки з числовим та програмним управлінням знищать робочі місця у промисловості. І вони їх дійсно «вбили».
50 років тому половина жителів типового міста-мільйонника працювало на заводах. І в Західній Европі, і в колишньому СРСР. У різних країнах від 40% до 50% населення були зайняті у промисловому виробництві.
І що ж ми бачимо зараз? Сьогодні ці 50% населення будь-якого міста зайняті у сфері послуг.
Сучасна економіка «витіснила» їх з ринку фізичної праці до «креативного класу». Бо вироблена роботами та станками на виробництві продукція стала потребувати більше брокерів, маркетологів та рекламістів для свого збуту.
І тепер ці самі люди чи їхні діти вже масово працюють у офісах. Замість заводів на околицях виросли багатоповерхові офісні будівлі в центрах міст.
Мільярда безробітних у сучасній ринковій економіці не виникло – ринок трансформувався та всіх забезпечив новою роботою. І сьогодні попит на кваліфіковану робочу силу зберігається.
Проте низка економістів вважає, що не варто недооцінювати вплив автоматизації та цифрових технологій на сучасну картину зайнятості, керуючись досвідом попередніх етапів розвитку технологій.
Автоматизація виробництва відбувається уже понад 200 років. І хоча за цей час рівень зайнятості не знизився, вона періодично створює нестабільність на ринку праці та витісняє з нього працівників, які витратили частину свого життя на оволодіння навичками, що в певний момент застаріють.
Як уникнути наслідків одномоментних масштабних технологічних перетворень? Що робити з мільйонами безробітних? Чи дійсно програма безумовного базового доходу — найкраще рішення?
Технологічна революція — це десь у майбутньому, а основною мотивацією впровадження безумовного базового доходу уже зараз, зі слів його прихильників, є подолання бідності.
Це справді ефективний інструмент для вирішення соціальних проблем сучасного світу чи чергова соціалістична утопія?
Дійсно, чому б просто не роздати всім достатньо грошей для забезпечення базових потреб, ліквідувати таким чином бідність та забезпечити глобальну фінансову стабільність?
Таке просте рішення, запропоноване прихильниками програми безумовного базового доходу, має одну невеличку проблему: вони не до кінця розуміють вартість цієї програми.
Для підрахунку вартості множимо передбачуваний розмір щомісячного доходу на кількість населення й отримуємо число, яке виявляється непідйомним для бюджету практично будь-якої країни. Тобто фінансування програми можливе:
- або через додаткову емісію з відповідними наслідками,
- або через збільшення рівня оподаткування бізнесу та працюючих фізичних осіб.
Останнє рішення, власне, є пограбуванням продуктивного класу на користь тих, хто не робить свій внесок у виробництво і розвиток суспільства.
Окреме питання — інфляція. Більшість населення одразу витратить отримані додаткові кошти, стимулюючи таким чином попит. У момент, коли виробники не зможуть повною мірою його задовольнити, ціни зростуть.
Підвищення цін зробить товари першої необхідності недоступними для тих, хто розмістився на нижчих щаблях піраміди доходів, нівелюючи таким чином бажаний ефект.
Давайте будемо відвертими: у відкритих, вільних суспільствах (незалежно від того, чи це США, країни Західної Європи чи навіть Україна) молоді, фізично здорові люди, які не працюють або отримують мізерну заробітну плату, — це люди, які не мають достатньої мотивації працювати та заробляти.
Вони можуть безкінечно скаржитися на свій рівень життя, але він такий тільки тому, що вони самі вирішили жити на такому рівні.
Ми живемо в дійсно неймовірний час. Ми маємо необмежений доступ до колосальних обсягів інформації, яка дає можливість освоїти практично будь-які навички для зміни роду діяльності чи значного підвищення кваліфікації та досягти нормального рівня життя.
Окрема категорія — люди, які свідомо ігнорують можливості та пропозиції роботи, воліючи жити гірше, але тільки не працювати, жити на різноманітні соціальні виплати та випадкові доходи.
Безумовний базовий дохід — це запрошення людей до неробства: ті, хто ніколи не мав бажання працювати, отримують тепер чудову можливість забути про роботу назавжди.
Що буде далі з таким суспільством – не важко здогадатись. Варто лише згадати сумновідомий експеримент з Прюїтт-Айгоу, комплексом соціального житла в Сент-Луїсі.
Бідна людина давно не є жертвою капіталістичного устрою, а переважно є жертвою власної ліні та невігластва. Винагородження людей за те, що вони не працюють, — це те, що лежить в основі соціального занепаду.
Ті, хто просувають таку ідею як панацею боротьби з бідністю, або лукавлять, або просто не розуміють можливих соціальних та економічних наслідків.
Можливо, варто збільшити витрати на цільові програми, які зосереджуються на людях з реальними проблемами, замість того, щоб стимулювати неробство?
Чому б замість просування безумовного базового доходу не сфокусувати увагу на програмах адаптації та перекваліфікації працівників? На програмах забезпечення належного рівня освіти?
Ідея безумовного базового доходу сьогодні має широку популярність у лівих економістів та політиків.
Вони стверджують, що оскільки розвиток технологій відбуватиметься далі за експонентою, то розрив між доходами багатих і бідних збільшуватиметься. Розвиток штучного інтелекту та роботизація створюватиме проблеми на ринку праці.
Суспільство, у якому все більш популярними стають соціалістичні ідеї та погляди, не готове визнати, що в переважній більшості проблеми з бідністю у цивілізованих країнах настають не через зростання доходів багатих, а через неадекватність програм соціального захисту та банального небажання бідного населення докласти необхідних зусиль для покращення якості власного життя.
Замість боротьби з реальними причинами бідності суспільство шукає можливість звинуватити в цих причинах тих, хто не полінувався докласти зусиль для створення гідного рівня власного життя, тих, хто створює робочі місця та робить свій внесок у розвиток цивілізації.
Розуміючи можливі подальші тенденції таких поглядів у світлі подальшого технологічного розвитку, багаті, безперечно, приймуть таку концепцію. Навряд чи, скажімо, Ілон Маск хотів би отримати на своїх заводах неолуддитів, які б трощили устаткування.
Або, наприклад, Білл Гейтс навряд чи має бажання одного ранку зустріти на порозі свого будинку нових більшовиків, що прийшли з метою експропріації його майна для того, щоб поділити його «по справедливості».
От тільки чи буде повномасштабне втілення цієї програми правильним рішенням?
Редакція не несе відповідальності за зміст матеріалу і може не поділяти точку зору його автора
Читайте також
