Війна глибоко вплинула на українську наукову спільноту. Багато дослідників або емігрували, або змінили професію. Для тих, хто продовжує займатися своєю роботою, руйнація цивільної інфраструктури та психологічний стрес можуть різко уповільнювати прогрес досліджень. Про це йдеться у результатах опитування 2559 українських вчених, проведеного у вересні – грудні 2022 року. Вони опубліковані в Humanities and Social Sciences Communications – академічному журналі, що рецензується, з відкритим доступом. 
вибрав з цієї публікації найважливіше.
Результати опитування українських вчених
До кінця 2022 року Україну залишили близько 19% вчених (майже 70% з них – жінки). Стверджується, що вони були одними з тих, хто найбільш активно займається дослідженнями в країні. Проте значна частина цих мігрантів зараз мають нестабільні контракти у установах, що їх приймають.
З учених, що залишилися в Україні, близько 15% не займаються дослідженнями, а у інших спостерігається помітне скорочення часу досліджень. Велика кількість тих, хто залишився, втратили доступ до важливих матеріалів для своїх досліджень (24%) або не можуть фізично отримати доступ до своєї установи (21%).
Найбільш продуктивні та науково-активні вчені залишали країну вищими темпами. Зокрема, вчені, які витрачали на дослідження понад 20 годин на тиждень, що входять до першої десятки відсотків найплодовитіших, та вчені з вченими ступенями (кандидати чи доктори наук) значно частіше залишали Україну порівняно з іншими вченими (більше на 8, 12 та 11 процентних пунктів відповідно).
Час, який типовий вчений витрачає на дослідження, зменшився з 13 годин на тиждень до війни до 10 годин після її початку. Однак ці цифри нічого не говорять про якісні зміни, які могли статися. Деякі вчені відзначили, що «всім психологічно важко працювати», маючи на увазі, що дослідницький час може бути не таким продуктивним, як до війни.
Вчені, які залишили Україну чи припинили наукову діяльність
Понад 75% вчених, що емігрували, активно співпрацюють з вченими приймаючої установи. На момент проведення опитування близько 30% дійшли до подання статті до журналу, що рецензується, або доповіді на конференцію. Більшість вчених повідомили, що відчувають новизну у різних формах, таких як знайомство з новими ідеями, інструментами, методами та даними. Частково цей результат можна пояснити тим, що 25–40% вчених витрачають понад 10% свого дослідницького часу в новій для себе області.
Більшість вчених-мігрантів мають нестабільні контракти. Близько 58% їх пов'язані з вузами чи науковими установами. Серед них 89% уклали контракт, включаючи офіційний трудовий договір (29%), мали оплачувану посаду запрошеного вченого (15%) чи стипендію (45%). Проте лише чверть цих контрактів тривала понад рік.
Вчені-мігранти заявляють, що стали менше спілкуватися зі своїми колегами, які залишилися в Україні. Такий поділ, ймовірно, посилюватиметься в міру продовження війни, що ускладнить возз'єднання після неї.
Близько 40% тих, хто залишився в Україні, вказали, що проводять менше досліджень, ніж до війни. Загалом припинили проводити дослідження 10%, ще 19% скоротили час досліджень до менш як трьох годин на тиждень. Близько 15% зазначили, що взагалі залишили академічне середовище.
Хто виграє від міграції вчених
Вчені-емігранти можуть отримати професійну вигоду від міграції. Однак ступінь прояву таких позитивних ефектів зрештою залежить від умов та можливостей, з якими стикаються мігранти. Цілком можливо, що вчені-іммігранти готові прийняти неоптимальні умови за межами академічних кіл або в дослідному середовищі, які не повністю відповідають їхнім знанням.
Еміграція шкодить країні, яка втрачає людей. Від'їзд найбільш продуктивних вчених не лише сам по собі є втратою, він також може завдати шкоди продуктивності тих, хто залишається, а також навчанню і наставництву майбутніх поколінь учених. Однак є деякі позитивні ефекти. По-перше, вчені, що переміщаються по всьому світу, можуть діяти як мости, сприяючи створенню міжнародних мереж та надаючи вченим у своїх країнах доступ до нових знань, ресурсів та співробітників. По-друге, якщо еміграція є тимчасовою, учені, що повертаються, можуть сприяти поширенню знань, ноу-хау та наукової практики.
Український науковий контекст
В Україні, як і в багатьох інших країнах колишнього Радянського Союзу, наукові дослідження та вища освіта зосереджені у різних установах. Традиційно фундаментальні дослідження проводять в установах національних академій наук, а університети займаються виключно освітою. З пострадянською трансформацією та більшою потребою у міжнародному визнанні стимули та тиск на університетських учених у проведенні досліджень зросли. Незважаючи на ці зміни, викладання залишається основним видом діяльності, а винагорода викладачів насамперед залежить від їхнього навчального навантаження.
Визначення точної кількості вчених, які активно займаються дослідженнями, є складним завданням. Держстат наводить такі цифри: 41 000 еквівалентів повної зайнятості у 2018 році та 110 000 – у 2020 році.
За даними Міністерства освіти і науки, станом на липень 2023 року 74 з приблизно 300 українських вишів було пошкоджено або зруйновано.
З початку війни міжнародна підтримка українських вчених була великою і охоплювала як тих, хто переїхав, так і тих, хто залишився. Уряди, інститути, університети та окремі вчені пропонували українським колегам різні умови прийому. З'являлися ініціативи, такі як Science4Ukraine та платформа ERA4Ukraine. Було запропоновано ініціативи щодо підтримки вчених, які залишаються в Україні, наприклад, за допомогою програм наставництва (програма віртуального наставництва EURAXESS «Формуйте майбутнє дослідника, який приїжджає до Європи») або спільні дослідні гранти (Національний дослідницький фонд України 2022, EURAXESS Болгарія, 2023). Проте основна частина ініціатив стосується мігрантів.
