Весна 2025 року поставила енергетичні виклики в центр суспільної уваги не лише в Україні, але й по всьому Європейському континенту. Масовий блекаут на Іберійському півострові, який залишив без електрики Іспанію, Португалію та Андорру, став ще одним сигналом: перехід до відновлюваної енергетики – це не лише про клімат, а й про системну безпеку.
В Україні цей перехід відбувається під акомпанемент війни, обстрілів, руйнувань генерації, боргової кризи та недосконалої регуляторної політики. Але, попри все, сонце і вітер поступово змінюють національну енергетичну ДНК. Чи може країна скористатися їхнім потенціалом повною мірою?
Після блекауту в Іспанії: пересторога чи виправдання?
28 квітня Європа нагадала світу, що зелена енергетика – це складна технічна система, а не лише набір сонячних панелей. В Іспанії понад 15 ГВт потужності «зникло» з мережі за п’ять хвилин.
І хоча офіційно причина аварії не встановлена, експерти визнають: імовірною є проблема саме в сонячній генерації. У день аварії вона забезпечувала до 60% потреб.
Іберійський кейс доводить: не можна покладатися виключно на вітер і сонце, не маючи маневрових потужностей та інтеграції з іншими країнами.
Іспанія має лише 2-3% інтерконектингу з рештою Європи за загальної потужності 129 ГВт. У критичній ситуації це не дозволяє «підтягнути» резерви ззовні.
І хоча сама природа відновлюваних джерел не винна в катастрофі, іспанський приклад став вагомим аргументом у дискусії: чи не поспішаємо ми з зеленим переходом?
Український контекст: війна змінює правила гри
Втім, для України зелене відновлення – це вже не вибір, а необхідність. За три роки війни втрачено або пошкоджено до 85% теплової генерації. Зруйновано десятки ТЕС, в окупації – найбільші СЕС та ВЕС країни. Запорізька АЕС, яка забезпечувала чверть електроенергії, залишається під контролем рф.
Проте навіть у цих умовах зелена енергетика в Україні зростає. У балансі країни вже понад 5% – сонячна енергія, ще близько 2% – вітрова.
І хоча цифри здаються скромними, темпи розвитку вражають. Україна першою в світі збудувала вітропарк у безпосередній близькості до зони активних бойових дій на Миколаївщині, а на Закарпатті планують реалізувати проєкт на 1,5 ГВт.
Сонячна енергетика: дорого, але швидко
Після масових руйнувань 2022-2023 років уряд ставить на швидке будівництво СЕС. До 2030 року планують ввести в експлуатацію 11 ГВт нової сонячної генерації. Але є нюанси.
По-перше, більша частина територій з найвищим потенціалом (Херсонщина, Запоріжжя, Донеччина) залишається в зоні окупації.
По-друге, економіка СЕС доволі складна. Вартість станції потужністю 1 МВт становить $500–700 тис. Термін окупності — 10 років. А в умовах українських ставок кредитування (до 25%) проєкти стають фінансово надзвичайно обтяжливими. Не кажучи вже про необхідність страхування, охолодження, очищення від пилу, снігу та захист від дронів.
Іншими словами, СЕС – це оперативне рішення, але лише за умови стабільного ринку, захищеної логістики та інвестиційної впевненості.
Вітрова енергетика: перспективна, але суперечлива
Вітер в Україні – це не лише потенціал, а й поле для конфлікту. Найбільший інфраструктурний проєкт на Закарпатті (1,5 ГВт) зіткнувся з потужним опором з боку екологів і місцевих жителів.
Частина територій для будівництва ВЕС – об’єкти Смарагдової мережі та праліси Карпат. Через несанкціоновану вирубку (знищено понад 100 дерев віком 200 років і більше) та будівництво доріг без ОВД (оцінка впливу на довкілля) вже відкрито щонайменше дві кримінальні справи. Справжній екологічний скандал.
Висновок очевидний: навіть зелена енергетика може стати деструктивною, коли бракує професійного підходу, вміння враховувати всі фактори та простої порядності.
Іноземні інвестори: гроші є, але потрібна довіра
Паралельно з технічними проблемами залишаються і фінансові. Через борги за «зеленим» тарифом (близько 22 млрд грн) банки масово відмовляються кредитувати нові проєкти. Учасники ринку відверто кажуть: держава не створила плану погашення заборгованості, а інвестори вимагають прозорих правил гри.
Є й добрі новини. Єврокомісія спільно з фінансовими структурами запускає Фонд підтримки зеленої енергетики в Україні, який покриватиме ринкові ризики.
У парламенті зареєстровано законопроєкт №13219 «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення конкурентних умов виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії», який передбачає нові стимули для «зелених» аукціонів і можливість приєднання накопичувачів.
Але цього поки недостатньо.
Потрібна стратегія, а не фанатизм
Насправді блекаут в Іспанії поки нічому Україну не навчив, і подібні сценарії у нас цілком можливі. Ми не маємо достатніх резервних потужностей, ринок «перенасичено» ручним регулюванням, а накопичувачі енергії лише починають впроваджуватись.
Водночас війна диктує жорсткі пріоритети. Енергетична політика має базуватись на диверсифікації та розумінні, що зелена енергетика – це не догма, а лише один з інструментів.
Що потрібно зробити, щоб зелена енергетика працювала на Україну, а не «проти» неї:
- Забезпечити диверсифікацію джерел генерації: не покладатися виключно на сонце чи вітер, розвивати газову, біоенергетику, зберегти вугільну генерацію як резервну, пришвидшити запуск нових атомних потужностей.
- Впровадити дієву політику накопичувачів енергії: підтримати проєкти energy storage, включно з P2G/G2P-технологіями, інтегрувати накопичувачі в балансуючий ринок.
P2G (Power-to-Gas) – це перетворення електроенергії, здебільшого з відновлюваних джерел, на газ (найчастіше водень або метан). G2P (Gas-to-Power) – зворотний процес: спалювання цього газу для виробництва електроенергії, коли вона потрібна. Це дозволяє зберігати надлишки сонячної або вітрової енергії у вигляді газу, використовувати цей газ у моменти дефіциту потужностей або пікового споживання та підвищити гнучкість енергосистеми та знизити залежність від викопного палива.
- Розвивати регіональну енергетичну інфраструктуру: зменшити залежність від централізованих вузлів, стимулювати децентралізовану генерацію на рівні громад і підприємств.
- Створити передбачувану фінансову модель: ухвалити законодавче рішення щодо погашення боргів зеленим тарифом, забезпечити страхування інвесторів від ринкових ризиків через спеціальний фонд, активізувати зелені аукціони з прозорими правилами й зрозумілими квотами.
- Посилити екологічний контроль і прозорість: припинити практику будівництва без ОВД, не допускати забудови у природоохоронних зонах без повного погодження з громадськістю.
- Інтегрувати українську енергосистему до європейської: розвивати інтерконектинг з європейськими країнами, запровадити визнання українських «гарантій походження» електроенергії в ЄС.
Тож ризики треба не ігнорувати, а прораховувати. Прогнози – не лише робити, а й втілювати в політику. Бо інакше і нас може чекати той самий «іспанський синдром». Коли сонце світить, вітер дме, а світла немає.
Читайте також
Коли вітер і сонце стають політикою: чи готова Україна до зеленої енергетики на повну потужність?
