Чи може «вітчизняна економіка» виправити «несправедливості» глобалізації

Автор

Валерій Моісєєв

Через деякий час після закінчення холодної війни здавалося, що світ може стати трохи більше схожим на глобальне село. Глобалізація, мотивована вірою через ринки, розпочалася у 1990-х роках. Уряди послабили контроль над поїздками, інвестиціями та торгівлею. У 2001 році Китай вступив до Світової організації торгівлі, що привело до збільшення торгівлі між Азією і Заходом. Ці зміни принесли багато користі, скоротивши бідність та нерівність, і супроводжувалися зростанням політичної свободи в усьому світі.

Проте зміни також завдали багато проблем. Дехто думав, що фінансова криза 2007–2009 років змусить політиків реформувати методи роботи. Багато хто вважав, що ця криза продемонструвала небезпеку вільних ринків капіталу. Політики говорили про обмеження житлового буму та про те, щоб зробити більше для стримування фінансів. Велика Британія проголосувала за «Брекзит», СЩА та Китай розпочали торговельну війну. Але здебільшого все тривало так само, як і раніше.

Однак зараз справді формується радикальна альтернатива глобалізацїї, вважає журнал The Economist. Це називають «глобальною стійкістю» або «економічним управлінням державою», а The Economist — «вітчизняною економікою». Ключова ідея полягає у зниженні ризиків для економіки країни, пов'язаних з примхами ринків, непередбачуваними потрясіннями, такими як пандемія, або діями геополітичного супротивника. Прихильники ідеї кажуть, що це приведе до створення більш безпечного, справедливого та «зеленого» світу. The Economis стверджує, що здебільшого це призведе до прямо протилежного результату.

не переказуватиме аргументи, викладені у статті. Ми попросили Івана Компана, засновника First Kyiv Investment Club, пояснити, який інтерес тема глобалізації має для сучасної України.

Іван Компан

У статті йдеться про те, що ідея глобалізації поступово втрачає свою економічну привабливість, більше того, наслідки пандемії коронавірусу були б менш тяжкими для світової економіки, якби вона була менш взаємопов'язаною. Дивлячись з України, ці міркування здаються чимось абстрактним?

– Звичайно, тема глобалізації для нас не є абстрактною. Глобалізація вплинула на світ. Багато зі створеного останнім часом з'явилося лише тому, що відкрилися кордони, активізувався рух капіталів, товарів, технологій. Глобалізація однозначно, як на мене, допомагала людству розвиватися. Наразі виглядає так, що закінчується епоха глобалізації та починається період фрагментації. Раніше головним критерієм була ефективність: наприклад, я інвестуватиму свої кошти в тій країні, де дешевша робоча сила. Про безпеку думали меншою мірою. Нині, напевно, безпека все більше ставатиме пріоритетом. Як наслідок – зростання цін, інфляція гальмуватиме економічний розвиток. Тому нічого доброго для людства у відмові від глобалізації я не бачу.

Альтернативою глобалізації у статті названо концепцію «вітчизняної економіки», яка від глобалізації має взяти тільки найкраще (ефективність та низькі ціни), але дозволить уникнути її недоліків (невизначеності та несправедливості). На вашу думку, чи є шанси у України з її розміром економіки, ситуацією у сфері безпеки економічно відокремитися?

– Думати про внутрішній розвиток завжди треба. В умовах війни нам допомагають ззовні. Але цей процес вже зараз утруднюється, а далі буде ще складніше. Допомогу можуть надавати МВФ і Світовий банк, але вони у відповідь вимагають реформи, а ми проводити їх не дуже хочемо та вміємо. Об'єктивно Україна – маленька сировинна економіка. Ми продовжуємо вирощувати зерно, але виплавка сталі вже істотно скоротилася, і у відродженні важкої промисловості для нас, мабуть, уже немає сенсу. Чи зможемо ми розвиватися самі, якщо немає грошей, технологій та тепер уже й людей? У таких умовах замкнутися в собі – це шлях у бік Північної Кореї.

На вашу думку, де мають проходити межі розумності та доцільності в політиці державного економічного протекціонізму?

– Вітчизняних виробників захищати треба, це важливо. Але давайте спочатку створимо їх. Нині у нас виробників просто мало для розвитку економіки. І, звичайно, захист своїх виробників не повинен зводитися до обмеження конкуренції, як у нас часто буває.

Найважливіше завдання нині для влади, на мій погляд, – залучення прямих іноземних інвестицій, без цього взагалі нічого не буде хорошого в економіці, хоч би які закони приймалися. Поясню: інвестиції іноземців в ОВДП – це просто бажання заробити хоч і на ризикових, але високодохідних інструментах. В умовах війни і такі інвестиції дуже потрібні, але за рахунок цих грошей не створюють нових робочих місць, не відбувається розвиток економіки.