Що росія втратила в Сирії
Сирійські повстанці, особливо підтримувані Туреччиною угруповання на чолі з «Гаят Тахрір аш-Шам» (ГТШ), показали путіну, що таке справжня блискавична спеціальна операція. Так вони назвали свій наступ і за кілька днів звільнили всю територію Сирії від сил диктатора Асада та його російських союзників.
Окрім контролю над місцевою нафтою та золотом, росія втратила дещо набагато важливіше – військові бази на узбережжі Середземного моря.
The Page розповідає, навіщо росії були військові бази в Сирії та чи може вона продовжувати грати у світове лідерство за допомогою військових потуг.
Що було на військових базах росіян у Сирії
Головним рятівником режиму Асада на початку громадянської війни в Сирії стали росіяни. У 2015 році путін почав офіційну інтервенцію в країну. Козирем Асада стала російська авіація, що бомбила повстанців. А для ПВК «Вагнер» Сирія стала пілотним проєктом, який вони потім масштабували на країни Африки.
Путін з лідером сирійського режиму Башаром Асадом на авіабазі Хмеймім в Латакії — 11 грудня 2017 року. Фото: Сіньхуа
У 2018 році міноборони рф заявляло, що з вересня 2015-го понад 63 тис. російських військових «отримали бойовий досвід» в країні. До відновлення громадянської війни кількість російського контингенту в Сирії оцінювалась дослідниками у 3 тис. регулярних військовослужбовців, з додатковою когортою з приблизно 2 тис. бійців ПВК, які час від часу розгортаються в країні.
Згідно з даними Центру досліджень Джусура, російські об'єкти в Сирії – це 21 база і 93 військових пункти: в Хамі, Латакії, Ель-Хасаці, Кунейтрі, Алеппо, у передмісті Дамаска, Ідлібі, Хомсі та інших містах – фактично вся Сирія була оповита російською присутністю.
Військові точки та бази Туреччини, росії, Ірану та США на території Сирії станом на 2023 рік.
База в Тартусі: російський флот на Середземному морі
База в Тартусі є єдиним середземноморським центром ремонту і поповнення ВМФ рф. Її створили ще за часів СРСР у 1971 році в рамках угоди з Сирією. Тоді база служила пунктом матеріально-технічного забезпечення радянського флоту.
З початком військової операції росії в Сирії базу модернізували, розширили, її статус підвищився до військово-морської бази повного циклу. Тобто росіяни були здатні обслуговувати, ремонтувати, заправляти кораблі та забезпечувати їх боєздатність, а також виконувати бойові завдання без необхідності повертатися до росії.
Фото зі спутника військової бази Тартус
Після модернізації на базі могло перебувати до 2000 військових і цивільних спеціалістів, як обслуговуючий персонал, так і військові, відповідальні за забезпечення операцій. Серед її інфраструктури:
- причали для кораблів середнього та великого класу;
- складські приміщення для зберігання палива, боєприпасів і запчастин;
- засоби протиповітряної оборони, в тому числі комплекси С-300 і Панцир-С1;
- майданчики для вертольотів і засоби зв’язку.
На базі знаходилися фрегати та есмінці, оснащені «Калібрами» для ударів по об'єктах у Сирії, підводні човни з крилатими ракетами та десантні кораблі. Загалом ця техніка оцінювалася приблизно в $2 млрд.
Тартус забезпечував росію постійною присутність у Середземному морі, що дозволяло контролювати морські шляхи, демонструвати силу в регіоні та конкурувати з НАТО, зокрема з США.
Авіабаза Хмеймім: перевалочний пункт «Вагнера»
За час військової інтервенції російські ВПС здійснили понад 100 тис. бойових вильотів у сирійському небі. Робили вони це насамперед з авіабази Хмеймім, що в Латакії.
Зона ураження балістичними ракетами з комплексу Іскандер-М (до 700 км) та ракетами комплексу С-400, розгорнутими на авіабазі Хмеймім
База була модернізована росією на початку військової інтервенції у Сирії у вересні 2015 року. Там знаходились:
- довгі злітно-посадкові смуги, здатні приймати стратегічні бомбардувальники (Ту-22М3) та транспортні літаки (Іл-76, Ан-124);
- ППО С-400, Панцир-С1 і Тор-М2;
- житлові та технічні приміщення для персоналу, склади боєприпасів і палива.
Для забезпечення роботи на базі перебувало від 1000 до 3000 військових, включаючи льотний, технічний та допоміжний персонал. Москва активно використовувала місцевий аеропорт, перекидаючи з нього бійців ПВК «Вагнер» в Африку. Також «Вагнер» виконував завдання й на території Сирії. Останніми роками займався охороною стратегічних об’єктів і навчанням військових Асада.
Хмеймім був центром координації військових дій рф у Сирії, поєднуючи дії авіації, наземних військ і ПВК. Проте тепер все це втрачено. Усі кораблі росія вже евакуювала з Тартуса, за різними даними, багато літаків вже покинули Хмеймім, але на обох базах залишається багато техніки та персоналу, щодо долі яких йдуть «торги за лаштунками».
У понеділок 9 грудня кремль офіційно заявив, що поки що зарано говорити про майбутнє російських військових баз у Сирії, нібито це буде предметом обговорення з новою владою в Дамаску.
Чим ще росія може шантажувати світ
Імперські амбіції путіна знову зазнали поразки. Його реальний вплив на Близький Схід може бути підірваним, адже той же Ізраїль став посилено демонструвати дружбу з кремлем лише після інтервенції росіян в Сирію. Збільшення контактів тоді пояснювали координацією у сфері безпеки в регіоні.
Але путін досі має інші важелі впливу.
Асад приймає путіна в Сирії, 2020 рік
Головний козир рф – ядерна зброя. The Page вже розповідав, як путін неодноразово рухав свої «червоні лінії» у війні в Україні та загрожував світу ядерним ударом. Проте США та Європа досі серйозно ставляться до цієї погрози.
Другий аргумент – гіперзвукові ракети «Кинджал» та «Циркон», які важко збивати. До цього додаються міжконтинентальні російські ракети, що літають на 10+ тис. км. У другій половині 20 століття за часів Холодної війни саме такі ракети стали головним страхом США та СРСР. Обидві сторони боялися ядерних ударів, а щоб завдавати їх, не було обов’язковим мати військові бази поблизу території противника.
Ще один важіль впливу – атомні підводні човни з великим запасом ходу, що озброєні стратегічними ракетами.
І нарешті реальний успіх росія має в Африці. Протягом останнього десятиліття ПВК «Вагнер», а потім інші російські найманці стали головним захисником і партнером кривавих режимів континенту. За це вони отримували ексклюзивні права на видобуток золота та інших копалин. Ба більше, російські ПВК стали однією з головних причин витіснення французьких миротворців із країн Центральної Африки. Військові інструктори рф побували в ЦАР, Судані, Малі, Буркіна-Фасо, Нігерії. На відміну від французів, росіяни легко йдуть на вбивства цивільних, якщо отримують за це гроші та ресурси.
Американські аналітичні центри вкрай занепокоєні успіхом росії в Африці та намагаються вибудувати стратегію щодо регіону, на який Вашингтон довгий час дивився крізь пальці.
Тому попри втрату сирійських баз, путіну ще є де побрязкати зброєю, щоб полякати світ.