Фото: прес-служба Monobank
Співзасновник monobank Михайло Рогальський провів соціальний експеримент: купив 50 однакових гаманців і поклав у них гроші, картки банка та візитки власника, аби люди могли повернути знахідку. Ці гаманці «загубили» в Києві, Одесі, Львові, Харкові та Дніпрі. З 50-ти гаманців у первісному вигляді повернулося тільки 15. Усе це говорить про те, що рівень свідомості наших громадян поки, на жаль, не надто високий. Про те, чи впливає цей факт на фінансовий ринок України і якщо так, то яким чином; а також про те, як зберегти свої гроші й підготуватися до світової економічної кризи, The Page розпитало співзасновника monobank Олега Гороховського.
– Ви вірите в те, що почалася фінансова криза? Чи готова до кризи українська банківська система?
– Ми бачимо великі кризи раз на десять років. Остання велика іпотечна криза була 2008 року. І зараз багато говорять про те, що має бути криза. «Чорним лебедем» став коронавірус. Ми бачимо, що відбувається в Китаї і як реагують фондові ринки в Америці. Минулого тижня ринок впав більш ніж на 13%. Усе це може викликати загальну паніку і запустити глобальні проблеми в економіці.
Україна, як правило, на всі кризи реагує гіпертрофовано, адже країна до них не підготовлена. По-перше, дуже сильно перекошений зовнішній торговельний баланс. По-друге, курс насправді все ж таки тримається регулятором, а не формується за рахунок ринку, як курси валют першої категорії. І чи вистачить у регулятора сил і мудрості правильно управляти ситуацією, коли клієнти почнуть хвилюватися, я не знаю.
Народ навчений. Усі біжать купувати валюту, розуміючи, що зараз зростуть ціни. Це вже не велика «зрада»: побачити чергову кризу – не сильне потрясіння для населення.
Народ навчений. Усі біжать купувати валюту, розуміючи, що зараз зростуть ціни. Це вже не велика «зрада»: побачити чергову кризу – не сильне потрясіння для населення. Якщо судити за Monobank, то у нас середня сума вкладу невелика, а всі вклади в банку захищені Фондом гарантування. Багато хто звик розміщувати по 200 тисяч гривень, оскільки розуміє, що бувають турбулентності. Якщо у когось заощадження понад 200 тисяч, вони розносять їх по різних банках.
– Що б ви порадили звичайним людям? Як підготуватися до кризи?
– Головне – не панікувати. Я давно працюю в банку і бачив клієнтів, які купували валюту за курсом 40, а наступного дня курс ставав 23.
Основне правило за будь-якої кризи: коли ти потрапляєш в яму, припини копати. Не треба забирати гроші з банків. Треба просто спокійно жити. Можливо, потрібно раціональніше вести бюджет, намагатися більше відкладати, розуміючи, що з роботою теоретично можуть бути якісь питання, доходи можуть змінитися. А за заощадження не потрібно переживати, бо майже всі вони менше за 200 тисяч гривень.
– А чи варто чекати банкопаду, який був 2015 року?
– Я думаю, ні. Адже внаслідок очищення банківської системи, яке Нацбанк послідовно проводив останніми роками, залишилися банки, які проводять досить збалансовану політику, і з капіталом у них усе гаразд. Якщо подивитися на портфель ОВДП банків, то їм нікуди подіти надлишкову ліквідність. У всіх непогані нормативи ліквідності.
Банківська система сьогодні є достатньо здоровою, банкопаду точно не буде.
Інша справа, коли всі одномоментно приходять за вкладами — тоді ніякі нормативи нічого не втримають. Але я гадаю, що цього не станеться. Власне кажучи, банківська система сьогодні є достатньо здоровою, банкопаду точно не буде. Можливо, один-два банки підуть з ринку, але мені здається, що це буде не через кризу.
– Наскільки криза може вплинути на досить сильні банки?
– Криза завжди відбивається на економіці. Оскільки банки – це кровоносна система економіки, то вона, звичайно ж, вплине і на них. У цьому разі зростуть ставки за депозитами, адже якщо гривня девальвує, ніхто не захоче тримати гроші в цій валюті. Аби залишити вклади в гривні, необхідно буде піднімати ставки. Взагалі банки стримано кредитуватимуть у середніх і великих сумах.
Якщо подивитися на те, що робили банки у схожій ситуації, коли були обмежені в ліквідності, то вони просто знижували стартові видачі, практично нікого не кредитували і чекали, поки населення поверне гроші до банків. Адже якщо немає грошей у населення, то нічим і кредитувати.
– Кажуть, що monobank скопіював модель банку Tinkoff і Приватбанку. Як усе було насправді?
Є американське прислів'я: 1 долар для того, хто придумав, 10 доларів для того, хто зробив, і 100 доларів для того, хто продав.
– Хороше питання. Почнемо з того, що Tinkoff нічого не придумав, а скопіював у Бренсона і Capital One. Банк без відділень зі зручним застосунком – це не ноу-хау. Абсолютно очевидно, що потрібно давати прості зручні сервіси, які ще й мають бути гарними. Є американське прислів'я: 1 долар для того, хто придумав, 10 доларів для того, хто зробив, і 100 доларів для того, хто продав. Коли ми говоримо про копіювання якихось вдалих моделей, ми говоримо про 1-11 доларів. А найголовніша річ у бізнесі – це продажі. Ти можеш повторити будь-яку видатну історію, але якщо ти не можеш її продати, то саме повторення тобі нічого не дасть. У нас це вийшло.
– Хто ваш основний конкурент в Україні?
– Для всіх банків основний конкурент – Приватбанк. Цьому банку за багатьма позиціями, зокрема і завдяки тому, що ми там працювали, вдалося досягти серйозних показників. За картками у них було близько 60% ринку, за бюджетними організаціями – близько 50%. Основних клієнтів потрібно брати з Приватбанку.
– Як ви оцінюєте те, що зараз відбувається з Приватбанком?
– Я не знаю, наскільки коректно давати оцінку колегам. Але я бачу, що конкурувати з Приватбанком нам зараз легко. А що там відбувається, я не знаю. Бачу те, що бачать клієнти: як часто з'являються нові сервіси, як банк комунікує. Є дуже серйозна проблема, і проблема не тільки у Приватбанку: коли в крамниці немає господаря, це вже якийсь інший бізнес. Він може бути ефективним. Але якщо з тобою змагаються ті засновники, які самі щось зробили, а потім займаються просуванням, вони дуже часто матимуть перевагу.
Коли в крамниці немає господаря, це вже якийсь інший бізнес.
– На вашу думку, держава – поганий господар?
– В Україні немає жодного банку, де б господар ним займався. monobank – це частина Universal Bank. Цей проєкт, який ми ведемо разом з Universal Bank і яким ми активно займаємося, це перевага перед усіма банками. Держава – поганий керівник. У цього є абсолютно чітка логіка. У держави, як і у будь-якого бізнесмена, дуже обмежений ресурс правильних менеджерів. Управління будь-яким підприємством для держави – це проєкт не настільки важливий, як, наприклад, пенсійна, митна або податкова реформи. Будь-який керівник, що діє в умовах обмеження ресурсів, направляє сильних менеджерів у важливіші проєкти. Держава за визначенням — неефективний власник. Наскільки я знаю стратегію Кабміну, у них мета — приватизувати і прибрати з державної власності якомога більше підприємств, аби вони не відволікали від управління країною. Бо часу на них немає.
– А чому не відкрили свій банк, а почали співпрацювати з іншим банком?
– Ми почали робити проєкт monobank тоді, коли пішли з Приватбанку, який націоналізували. Ми розуміли, що Національний банк просто не дозволить нам зробити банк. Але нам і не особливо хотілося займатися банком, адже ти отримуєш цілий оберемок проблем, пов'язаних з Нацбанком, бухгалтерією, аудитом. Ми хотіли займатися продажами і працюємо як ІТ-компанія, а партнер нам був потрібен для допомоги саме в цих питаннях.
– Справа ось у чому: цей партнер – Сергій Тігіпко, який починав Приватбанк разом з Ігорем Коломойським. Ви працювали у Коломойського, а потім почали працювати з Тігіпком. Чому так вийшло?
– Тігіпко знав нашу команду і довіряв нам. Коли приходиш до інвестора, у нього завжди є рівень недовіри. Будь-який інвестор розглядає інвестиції через призму ризику, особливо коли йдеться про стартапи. А Тігіпко нам довіряв, тому нам з ним легше було домовитись.
– Питання щодо безпеки ваших продуктів. В Європі усі шахрайські дії – проблеми банку, а не клієнта.
– Якщо чітко слідувати цій регуляції, то банків не залишиться. Бо клієнти на пострадянському просторі оскаржуватимуть усі транзакції. Тільки-но клієнти зрозуміють, що можна подзвонити і сказати, що «я цю транзакцію не робив», і їм повернуть гроші, – це буде колапс.
Тільки-но клієнти на пострадянському просторі зрозуміють, що можна подзвонити і сказати, що «я цю транзакцію не робив», і їм повернуть гроші, настане колапс.
– Виходить, що гроші не застраховані?
– Гроші застраховані тим, що ви можете правильно користуватися картою або застосунком. Тоді ви досить серйозно захищені. У випадку з втратою готівки у вас просто немає шансів її повернути, навіть претензії висунути нікому. Якщо ж ви втрачаєте карту, у нас є достатньо часу на те, аби запобігти будь-якому розкраданню. Потрібно встигнути заблокувати застосунок або зателефонувати до банку і сказати, що ви загубили карту — тоді навіть транзакції по PayPass не пройдуть. Картку просто заблокують.
– Чому в нас немає такої страховки?
– Будь-який страховий бізнес має зібрати більше внесків, ніж повернути. Відповідно для того, аби вести такий бізнес в Україні, треба розуміти, які там будуть виплати. Не важиливо, застрахуєш ти це чи не застрахуєш, але якщо ти скажеш людям, що можна зателефонувати і тобі повернуть гроші, у нашій країні відсоток тих, хто подзвонить, сягатиме 30-40%. Відповідно, таким має бути і страховий тариф.
З розкиданих в різних містах гаманців не повернулося 70%. Я вас запевняю, що в Швейцарії повернулося б 95%.
А чи хочете ви заплатити 40% за те, аби вам сказали, що ваші гроші застраховані? Це буде абсурдний тариф. Мій партнер Рогальський розкидав гаманці в різних містах, і 70% гаманців не повернулося. Я вас запевняю, що в Швейцарії повернулося б 95%. Тому в Європі є така страховка.