Фото: Free-Photos / Pixabay
17 червня Верховна Рада ухвалила голосами 302 народних депутатів Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення незалежності Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення». Закон набуває чинності наступного дня після його опублікування. Які зміни передбачаються, та чому на них так чекала Нацрада?
Напередодні голосування у другому читанні парламентарії розглянули 539 поправок до цього законопроєкту. А вперше його було подано на розгляд Верховної Ради ще 17 вересня 2020 року.
Аргументуючи необхідність ухвалення закону, народні депутати — ініціатори законопроєкту — Микита Потураєв та Євгенія Кравчук у пояснювальній записці до документа зазначали: «Щоб зменшити політичний вплив на діяльність Національної ради, необхідно розробити дієвий механізм законодавчих змін щодо призначення та діяльності членів Національної ради та апарату Національної ради, що забезпечить ефективну роботу Національної ради, незалежність регулювання сфери телебачення і радіомовлення, зменшення корупційних ризиків тощо».
Погоджуючись з авторами законопроєкту, від себе додам, що Рада Європи неодноразово наголошувала на необхідності посилення незалежності регулятора сфери медіа.
У Рекомендації Комітету міністрів Ради Європи «Про незалежність і функції регулювальних органів у секторі мовлення» підкреслюється, що «важливо забезпечити відповідне й виважене регулювання цього сектора (мовлення), щоб гарантувати свободу ЗМІ й водночас урівноважити цю свободу з іншими законними правами та інтересами» і рекомендовано включити до національного законодавства положення, а в політику — заходи, які надавали б регулювальним органам сектору мовлення повноваження виконувати свої завдання … ефективно, незалежно й відкрито».
Зауважу, що не всі ініціативи законопроєкту «дожили» до голосування у другому читанні. Так, перша редакція передбачала істотне збільшення посадових окладів членів регулятора: голова Національної ради — 40 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (на сьогодні – 90 800 грн), перший заступник голови — 37 (83 990 грн); заступник голови — 35 (79 450 грн); відповідальний секретар — 35 (79 450 грн); член Національної ради — 33 (74 910 грн).
Проголосовано ж було значно менші розміри: голова Національної ради — 12 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (на сьогодні це 27 240 грн); перший заступник голови — 11,5 (26 105 грн); заступник голови — 11 (24 970 грн); відповідальний секретар — 11 (24 970 грн); член Національної ради — 10 (22 700 грн).
Таке підвищення окладів, на мою думку, не виконує завдання цих змін — гарантування принципу незалежності Національної ради, забезпечення зацікавленісті висококваліфікованих експертів у сфері медіа балотуватися до Національної ради.
До прикладу, в Грузії, де успішно проведена реформа сфери медіа, посада члена Національної комісії Грузії з регулювання комунікацій є однією з найбільш високооплачуваних у Грузії (15 700 ларі, що становить трохи більше 5000 доларів США). Справедливості заради відзначу, що Національна комісія Грузії з регулювання комунікацій фінансується не з бюджету Грузії, а коштом внесків учасників ринку (1% від загального доходу).
Водночас законом внесено багато важливих змін до діючого законодавства у сфері телебачення і радіомовлення, якими врегульовано низку нагальних питань:
— скасовано обмеження на проведення під час карантину конкурсів на мовлення;
— уточнено вимоги до членів Національної ради, їхні права та обов’язки;
— визначено порядок подання кандидатур на посаду членів Національної ради;
— передбачено створення президентом України конкурсної комісії для проведення відбору кандидатів на посаду члена Національної ради;
— вирішено питання врахування гендерної складової при призначенні членів Національної ради.
Принагідно маю нагадати про інший важливий законопроєкт — Закон про медіа. Наразі їх до Верховної Ради подано декілька. Метою цього закону є глобальна реформа сфери медіа, що вкрай необхідно в умовах гібридної війни та постійної боротьби нашої держави за безпечний інформаційний простір.
Редакція не несе відповідальності за зміст матеріалу і може не поділяти точку зору його автора