Якщо не змінити підхід до торфовищ зараз, уже через кілька десятиліть ми ризикуємо втратити їх назавжди.
Торфові болота – це природні «сейфи» для вуглецю та вологи. Проте за останні 100 років в Україні осушили понад 1 мільйон гектарів торфових боліт, і це загрожує не лише довкіллю, а й людям. Без них зростає ризик водного дефіциту, а осушені території перетворюються на джерела парникових газів.
Особливу небезпеку становлять пожежі на осушених торфовищах. Торф легко займається, а його загасити вкрай складно. Ба більше, займання часто відбувається без відкритого вогню – торф може тліти під землею, виділяючи не лише парникові гази, а й їдкий дим. Щоліта з наслідками таких пожеж стикаються мешканці Київщини та столиці, коли густий смог огортає місто. Вдихання цього забрудненого повітря несе серйозні ризики для здоров’я.
У Європі вже активно обводнюють торфовища, адже їх роль у збереженні клімату та довкілля очевидна. Україні теж варто діяти, щоб захистити водні ресурси й уповільнити зміну клімату. Про деякі українські торфові болота, що опинилися під загрозою знищення, розповідає Ольга Денищик, координаторка Фонду Зуккова, партнера Центру торфових боліт Грайфсвальда.
Болотний масив Переброди
Кремінне – найбільше болото України
Найбільшим торфовим болотом України є масив Кремінне, розташований на території Ракитнівського та Сарненського районів Рівненської області. Його загальна площа – 35 тис. га. Разом із білоруською частиною цей масив є найбільшим збереженим торфовищем у Європі.
До складу Рівненського природного заповідника входять три ключові ділянки: Переброди, Сомине та Сира Погоня. Вони належать до Рамсарських угідь і відіграють важливу екологічну роль.
Болотний масив Сомине
Територія важлива не тільки з погляду збереження біорізноманіття, тобто усіх рослин і тварин, які там мешкають, але й для боротьби зі зміною клімату.
Протягом історії ці території неодноразово намагалися осушити. У 1860-х роках тут працювала експедиція під керівництвом генерал-лейтенанта Жилінського – видатного військового інженера. Саме тоді було прокладено перший дренажний канал, який згодом отримав назву каналу Жилінського. Пізніше польські меліоратори також намагалися осушити Сиру Погоню, проте через складні природні умови ці роботи не дали результату.
Болото «Сира Погоня»
Це територія, яку неможливо перетнути бронетехнікою: навіть у посушливі періоди тут зберігається достатньо вологи, щоб зробити місцевість непрохідною.
На білоруській частині масиву ситуація інша. У 2014 році там почалося будівництво військових доріг, яких раніше не було. Вони ведуть до самого Альманського мосту, що межує з українською частиною болота.
Саме тому критично важливо зберегти українську територію у зволоженому стані – адже болота є природними бар'єрами, які допомагають обороняти кордони України.
Торфові болота у Чорнобильському заповіднику
Після Чорнобильської аварії Україна та Білорусь обрали кардинально різні підходи до водного режиму забруднених територій. Білорусь зробила ставку на обводнення, затримуючи воду для зменшення пилових викидів та зниження ризику поширення радіонуклідів.
Водночас в Україні було ухвалено рішення про повне осушення цих земель, щоб зменшити ймовірність потрапляння радіоактивних речовин у Прип’ять та Дніпро. Унаслідок цього значна частина заповідника складається з осушених боліт, що створює екологічні та безпекові ризики.
Болота Чорнобильського заповідника
Зокрема, на території сучасного Чорнобильського заповідника осушено 11% земель, збудовано меліоративних систем на площі 25 тис. га.
У 2020 році масштабні лісові пожежі охопили Чорнобильську зону і дійшли впритул до місць зберігання радіоактивних відходів. Це ще раз підтвердило необхідність обводнення цих територій. Чим більше води буде в Чорнобильському заповіднику, тим меншими будуть ризики масштабних пожеж і поширення радіації.
Болотні масиви на Волині
На території болотного масиву біля с. Новоугрузьке гніздяться рідкісні птахи – сірі журавлі, деркачі. Також зафіксовані знахідки червонокнижних орхідей. Колись частину території пробували осушити для розробки торфу, але зараз канали замулені, і болото знову почало накопичувати воду.
Через складну економічну ситуацію місцеві громади розглядають варіант передачі боліт під видобуток торфу. Такі плани є вкрай небезпечними, оскільки висушення торфовищ не лише руйнує природний баланс, а й призводить до підвищення ризику пожеж та втрати водних ресурсів.
Активісти пропонують надати території природоохоронний статус, відновити гідрологічний режим і включити болото до системи моніторингу. Це допоможе зменшити вплив змін клімату та зберегти унікальну природу Волині.
Болото Замглай в Чернігівській області
Ще одне знакове болото розташоване в Чернігівській області. Це Замглай – місце, оповите давньою легендою. За переказами, молоді дівчата купалися в річці, і одна з них втонула. Її мати, сповнена горя, прокляла річку, і вона перетворилася на болото.
Подібні історії зустрічаються у фольклорі багатьох регіонів, що свідчить про містичний страх місцевого населення перед цими загадковими й небезпечними природними комплексами.
Болото Замглай
Болото Глуханя на Закарпатті
Болото Глуханя – найбільше з боліт масиву Ґорґан у Закарпатській області, яке щороку втрачає 5% вологи через господарську діяльність і може бути втрачено протягом найближчого десятиліття.
Це найбільше верховинне болото Карпат, а його назва походить від української міфічної істоти, яка, за переказами, забирає в людей слух.
Проте реальна екологічна функція цього болота полягає в тому, що воно поглинає дощові потоки з гір, запобігаючи повеням у прилеглих селах. Місцеві жителі інтуїтивно розуміють значення цього природного бар’єра, хоча рідко замислюються над його критичною роллю у формуванні безпечного середовища.
Болото Глуханя
Міжнародні зобов'язання України щодо відновлення торфовищ
У 2016 році Україна ратифікувала Паризьку угоду, взявши на себе відповідальність за зменшення викидів парникових газів. Торфовища тут відіграють ключову роль, адже вологі болота утримують вуглець, а осушені – навпаки, стають його джерелом. Саме тому подальше осушення торфовищ і видобуток торфу суперечать нашим кліматичним цілям.
Окрім того, на шляху до Євросоюзу Україна має привести своє екологічне законодавство у відповідність до європейських норм. Наприклад, Водна рамкова директива (2000/60/EC) зобов’язує країни-члени забезпечити «добрий стан водних ресурсів». А оскільки торфовища є частиною річкових басейнів, їх відновлення – це ще один крок у напрямку екологічної гармонії.
Також у червні 2024 року Рада ЄС ухвалила Закон про відновлення природи. Він містить конкретні зобов’язання щодо відновлення осушених торфовищ:
- до 2030 року – 30% таких територій мають бути відновлені, з них щонайменше чверть повторно зволожена;
- до 2040 року – 50%, половина з яких має бути зволожена;
- до 2050 року – 70%, з яких мінімум половина має повернутися до природного стану.
Оскільки Україна інтегрується до ЄС, ці правила можуть стати частиною нашої екологічної політики найближчими роками. Адже якщо не змінити підхід до торфовищ зараз, уже через кілька десятиліть ми ризикуємо втратити їх назавжди.
Читайте також
Як говорити з підлітками, щоб вони почули: як завоювати увагу покоління Z і альфа
Фонд Андрія Матюхи та Good Donations: у «Охматдиті» впровадили систему Thompson
