Відносини України та Білорусі виглядають наповненими діалектичними суперечностями. Старт опалювального сезону та зростання попиту на електроенергію в Україні дає змогу стверджувати, що Володимир Зеленський та Олександр Лукашенко помінялися ролями.
Лукашенко, який перебуває біля стерна Білорусі з 1994 року, з початком російської агресії проти України по серпень 2020 року був гібридним союзником нашої держави. Він запевняв, що з території Білорусі не буде агресії в бік України, але не зупинявся винятково на цьому. Постачання білоруських паливно-мастильних матеріалів 2014 року дуже допомогли українським Збройним Силам. Протягом наступних років Україна та Білорусь розвивали військово-технічне співробітництво (на поверхні – постачання МАЗів, тягачів, розробка спільного проєкту ПТРК). Водночас Лукашенко не оголошував про наміри Білорусі вийти зі складу ОДКБ чи розірвати відносини з Росією. До речі, Білорусь непогано заробила на статусі транзитного пункту для пасажирів, які не могли напряму літати з України до Росії та навпаки. Нагадаю, що саме в Мінську проходили переговори щодо пошуку врегулювання конфлікту на Донбасі, там було підписано у вересні 2014 року та у лютому 2015 року домовленості, які мали припинити активні бойові дії. Лукашенко намагався представити Білорусь як «контрибутора стабільності», отримуючи від цього власні зовнішньополітичні дивіденди.
Ситуація змінилася в серпні 2020 року, коли президентські вибори в Білорусі стали початком потужної політичної кризи. Лукашенко утримався при владі, хоча більшість європейських країн не визнає його президентом Білорусі. Масові протести громадян Білорусі проти їхньої фальсифікації викликали симпатії всередині України, сотні тисяч білорусів використали українську територію, щоб залишити межі своєї Батьківщини. До речі, далеко не всі вони осіли в Україні, хоча білоруська діаспора в нашій країні помітно зросла. Після травневого інциденту з літаком RyanAir, який примусово посадили в аеропорту Мінська, щоб затримати опозиціонера Романа Протасевича, повітряне сполучення з Білоруссю закрили країни ЄС та інші держави, серед яких і Україна. Лукашенку це не сподобалося, у його заявах на адресу сусідів Білорусі (звісно, за винятком Росії) зазвучали агресивні нотки. Україну він звинуватив у розміщенні баз НАТО та США на власній території, що загрожує Білорусі. Офіційний Київ обіцяв запровадити санкції проти Білорусі, однак не наважився це зробити.
І ось тут починається найцікавіше. Білоруське МЗС стверджує, що товарообіг між нашими країнами у першій половині 2021 року (це вже після використання словосполучення «Лукашенко – диктатор» в офіційній риториці Києва) становив 2,3 мільярда доларів, з яких 1,7 мільярда – білоруський експорт. Він, як порівняти з аналогічним періодом 2020 року, зріс на 60%. Цілком очевидно, що за рахунок бітуму та нафтопродуктів, які Білорусь надалі постачає на український ринок. Якщо у листопаді Україна почне закуповувати електроенергію з Білоруської АЕС у Островці (до цього йде, бо запаси вугілля на складах українських ТЕС в чотири рази менші за необхідні), то цифри стануть більшими, як і перевага Білорусі над Україною.
Хоча на політичному рівні контакти між Білоруссю та Україною заморожені, наша держава фактично сприяє зміцненню позицій Лукашенка. Структура білоруської економіки є такою, що основні експортно-імпортні операції здійснюють державні підприємства. Тому наразі фактично Зеленський став гібридним союзником Лукашенка, який виборов для себе звання «останнього диктатора Європи». Власне, це і є відповіддю на питання, чому Світлану Тихановську не чекають у Києві.
Редакція не несе відповідальності за зміст матеріалу і може не поділяти точку зору його автора
Читайте також
