Нахабна поведінка загнаного в кут білоруського диктатора як усередині країни, так і за її межами позбавила його всіх можливих механізмів комунікації з лідерами демократичного світу. Тож він, одержавши у своє розпорядження спочатку Протасевича, а потім і можливість спрямовувати натовпи біженців у ЄС, цілком може використати «людський ресурс» для політичних торгів із Заходом.
Трофеї на обмін
Відколи 23-го травня лукашенківці примусово посадили літак із Протасевичем на борту, білоруський квазіпрезидент під страхом смерті змусив юнака грати роль грішника в процесі нібито щирого покаяння.
Спочатку інтерв’ю з награними зізнаннями у антидержавній діяльності. До того ж у процесі цього допиту на камеру навіть простим оком можна помітити сліди фізичного насильства. Уже лише цей факт свідчить про діалог ув’язненого з інтерв’юером державного телеканалу як про театралізоване дійство, організоване більше для самозадоволення самоназваного лідера білоруської держави, ніж для запевнення міжнародної спільноти в правомірності всіх його дій.
Далі трофейного опозиціонера перевели під домашній арешт. Звідти він почав транслювати сповненні каяття меседжі. У першу чергу вони стосувалися, звісно ж, режиму узурпатора Лукашенка: мовляв, я помилявся, не усвідомлював масштабу своєї неправоти, беручи активну участь у протестному русі після відверто сфальсифікованих президентських виборів минулого серпня. Робив це, зокрема, й через «новий персональний аккаунт у Твіттері». Щоправда, невдовзі після появи новостворений обліковий запис було оперативно заблоковано. Імовірніше за все, увагу працівників соцмережі привернула підозріла виправдовувальна риторика на адресу раніше ненависного Роману Олександра Григоровича. І справді, якщо глянути на попередній оригінальний профіль співзасновника Nexta, можна помітити разючу різницю.
Очевидно, хлопець вирішив «закріпити успіх» після виходу під домашній арешт, який йому дали тільки після того, як білоруські силовики досягли поставленої мети. В’язня режиму, судячи з усього, готують до звільнення, як того продовжують вимагати європейці. Зрозуміло, що такі поступки буде зроблено тільки в обмін на зустрічний реверанс. У цьому разі таким кроком назустріч від європейців цілком собі може бути якщо не одномоментне, то принаймні поступове зняття санкцій із режиму. Попри всі пишномовні заяви про відсутність потреби «паритися» з приводу обмежень, це питання таки болюче для білоруської економіки.
Схожа доля очікуватиме скоро й інших антисистемних діячів. У першу чергу на думку спадають провідні співробітники іноЗМІ. Також до цієї категорії «живого товару» для солідного обмінного фонду потраплять представники правозахисної сфери. Уже тепер репресивна машина працює на повну потужність проти неугодних самопроголошеному господарю Мінська гуманітарних спільнот.
Наприклад, нещодавно силові органи затримали цілу низку працівників тамтешньої правозахисної структури «Весна» в різних населених пунктах РБ.
Не варто забувати про багатьох інших противників ніким, крім РФ, не визнаного лідера, які сьогодні перебувають за ґратами та одночасно залучені в гуманітарну сферу, чи то журналістська, чи то правозахисницька діяльність. Вони, без сумніву, теж у потрібний момент будуть долучені до «товару на видачу» Заходу, який повинен буде йти на поступки.
Шантаж мігрантами
Для додаткової переконливості в серйозності своїх намірів Лукашенко, зі схвалення Кремля, запустив потоки біженців до кордонів Євросоюзу.
Він дозволив пропускати до ЄС через територію Білорусі нелегальних мігрантів із країн Близького Сходу. Раніше він, анонсуючи «атаку біженцями», сказав, що оскільки Європа налаштована так вороже, то нехай «сама ж їх ловить». Діючи таким чином, диктатор не тільки порушує договір про повернення нелегалів назад туди, звідки ті прийшли (так звану угоду про реадмісію), а й зважується на використання людей як гібридної зброї проти Заходу. Поряд із таким кроком усі інші конфронтаційні дії політичної вертикалі Білорусі, як то вихід із програми «Східного партнерства» чи фактичне закриття амбасади Литви, виглядають лише легким аперитивом.
У зв’язку зі штучно створеною міграційною кризою влада ЄС і Литви вже почала діяти спільно. Зокрема, на кордоні з білоруською територією стали зводити, по суті, стіну з колючого дроту. Крім того, Брюссель разом із офіційним Вільнюсом проводитимуть додаткове матеріально-технічне оснащення білорусько-литовського кордону. Мова йде як про патрульні гелікоптери, так і про допомогу живою силою, себто допоміжні патрулі та перекладачі в межах програми допомоги з боку прикордонного відомства ЄС Frontex.
Удар такої сили ставить європейців у дуже незручне становище. Вони змушені будуть або відкупитися від нахабного Лукашенка та дати йому шанс знову продемонструвати здатність маневрувати між східним і західним сусідами, як він це робив раніше, або ж справді відгородитися від Білорусі стіною. Так чи інакше, а ЄС програє цю битву, адже, давши Мінську гроші, не зможе бути впевненим ні в чому. Кошти в обмін на гарантії своєму сусідові не може спокійно давати навіть сам Путін, котрий дуже вже довго вмовляє колегу визнати Крим російським. Той, своєю чергою, поки що витримує паузу, до останнього сподіваючись, що шантаж мігрантами дасть свої плоди та разом зі зняттям економічних рестрикцій можна буде поповнити бюджет зайвими кількома мільярдами в євровалюті. Тим паче що раніше Захід обіцяв 3 мільярди євро за розворот у бік справжніх демократичних цінностей. І це ще наприкінці травня, коли мігрантами біля кордону Білорусі та Литви навіть не пахло. Беручи до уваги такий потужний живий тиск, Лукашенко може помріяти навіть про більше. Звісно, за ідеального для нього розвитку подій.
Якщо ж Європа вирішить іти до кінця та ізолювати Білорусь від західного простору, то піднесе останню Путіну на блюдечку. А тепер уже не останній диктатор стане, загалом, постійним полоненим братських обіймів Росії, втративши власну політичну значущість остаточно й безповоротно. Тоді система «зон впливу» знову матиме право на життя. Це те, чого, власне, РФ надо сильно прагне з 2014 року.
Післямова. Останній шанс на баланс
Ситуація, в якій опинився білоруський узурпатор, чудово підходить йому для висування євроспільноті найсміливіших вимог. Маючи в руках одразу дві козирні карти — заручників і мігрантів, він може собі дозволити востаннє зіграти в багатовекторність перед злиттям із Москвою. До того ж ця гра та відповідні торги за таких обставин будуть прийнятним виходом із ситуації для обох сторін. Лукашенко матиме шанс виступити з позиції сили й одночасно догодити Путіну, а колективний Захід матиме змогу відстрочити неминуче поглинання Білорусі Росією ще хоча б на якийсь час.
Редакція не несе відповідальності за зміст матеріалу і може не поділяти точку зору його автора
Читайте також
