Facebook Pixel

Пастка для Лукашенка

Євген Магда
директор Інституту світової політики

Олександр Лукашенко, який продовжує керувати Білоруссю попри невизнання великою частиною світової спільноти результатів президентських виборів, що пройшли в серпні 2020 року, взяв курс на резонансні заяви та дії. Цілком можливо, що це — своєрідна форма самозахисту.

Протягом кількох останніх тижнів Лукашенко дивував майже без упину. Він призупинив участь Білорусі в «Східному партнерстві» та продовжує вичавлювати з країни дипломатів країн ЄС. Напередодні Дня Незалежності (його святкують 3 липня, в річницю звільнення Мінська від нацистської окупації) Лукашенко заявив про викриття мережі терористів. Він пообіцяв «висунути претензії» Ангелі Меркель та звинуватив США, Німеччину, Польщу, Литву та Україну в змові з метою зміни влади в Білорусі. Показово, що публічний наказ закрити кордон з Україною не мав стовідсоткового виконання. І справа тут не лише в тому, що Лукашенко вже не той.

Білорусь залишається важливим партнером України в питанні постачання нафтопродуктів і бітуму, необхідного для «Великого будівництва». З політичних причин Україна не могла ігнорувати санкції ЄС проти Білорусі після інциденту з літаком компанії RyanAir та затриманням опозиціонера Романа Протасевича. Ба більше, уряд навіть пропонує запровадити санкції проти групи фізичних осіб, які придушували протести в Білорусі. Однак про секторальні санкції, подібні до запроваджених ЄС проти Білорусі, мова не йде.

Telegram Logo

Під час візиту до Вільнюсу Володимир Зеленський не наважився публічно зустрітися зі Світланою Тихановською, яку на Заході визнають лідеркою білоруської опозиції. Днями Литва навіть надала її офісу на власній території дипломатичний статус. Вільнюс і Варшава демонструють найбільшу зацікавленість у демократизації Білорусі серед країн ЄС. На це білоруська влада відповіла навалою нелегальних мігрантів на білорусько-литовському кордоні, закрити який оперативно технічно неможливо. Україна ж не ризикує пожвавити діалог із Тихановською після прозорих натяків Лукашенка на можливість визнання самопроголошених ДНР і ЛНР. Хоча загалом такий варіант розвитку подій зіграє проти самого Лукашенка.

Для Лукашенка ситуація виглядає несприятливою. Погіршення відносин із Заходом змушує його демонструвати чергові прояви лояльності до Кремля, де не мають зайвих ілюзій щодо людини, яка наприкінці 90-х форсувала створення Союзної держави Росії та Білорусі з метою її очолити. З минулого року порядок денний білоруської влади формують кремлівські інформаційники, і «замах на Азарьонка», вірогідно, їхніх рук справа. Тепер Лукашенка тягнутимуть до Криму, щоб у такий спосіб не лише продемонструвати його визнання окупації Росії, але і максимально зруйнувати білорусько-українські взаємини. Тому спекуляції навколо загрози наявному ладу, терористів та інших загроз — це спроба Лукашенка не перейти власні червоні лінії, після перетину яких він стане нікому не потрібний.

The Page Logo
У вас є цікава колонка для The Page?
Пишіть нам: [email protected]
Warning icon Помилка в тексті? Виділіть її мишкою і натисніть: Ctrl + Enter Cmd + Enter Ctrl + Enter

Редакція не несе відповідальності за зміст матеріалу і може не поділяти точку зору його автора

Коментарі

Всі новини