Про будь-якого диктатора та тирана, як про підвішеного догори ногами дерев’яного Буратіно, важко сказати, «живий пацієнт чи ні». Фізіологічно нібито так, але особистість такого тирана давно померла. Втім, якщо без софістики, то йдеться про Олександра Лукашенка – особу, що іменує себе президентом Білорусі, хоча його перемога на останніх виборах цивілізованими країнами не визнана. Лукашенко вирішив перестрахуватися і запровадити певні превентивні заходи – на той випадок, якщо зі свого нинішнього мертвого стану він перейде у ще мертвіший.
Що сталося?
Якщо конкретніше, то йдеться про те, що 9 травня був підписаний, а 10-го опублікований документ, який сам Лукашенко анонсував як вінець свого багаторічного правління. Цей документ регламентує дії влади у разі насильницької смерті голови держави.
Називається опус коротко, але пафосно: «Про захист суверенітету та конституційного ладу». В преамбулі сказано, що Лукашенко підписав документ, усвідомлюючи відповідальність перед «нинішнім і майбутніми поколіннями громадян країни за збереження суверенітету Республіки Білорусь, забезпечення її національної безпеки і територіальної цілісності, миру і спокою, захист життя і здоров'я людей в умовах глобальних викликів і загроз».
Відповідно до декрету Лукашенка, у разі загибелі президента республіки внаслідок замаху на його життя, здійснення теракту, внаслідок зовнішньої агресії чи інших дій насильницького характеру «негайно на підставі рішення Ради безпеки» в країні запроваджується надзвичайний або військовий стан.
Після цього всі держоргани, організації та громадяни діють відповідно до рішень Радбезу. А тих керівників, які не підкорятимуться цим рішенням, Рада безпеки має право звільнити і замінити іншими. Свої рішення цей орган ухвалює шляхом таємного голосування більшістю, але не менше ніж двома третинами голосів постійних членів. Головує на засіданнях Радбезу прем'єр-міністр.
Цікаво, що перша згадка про декрет прозвучала 17 квітня. Лукашенко, анонсуючи документ, назвав його «одним із найбільш принципових рішень за чверть століття президентства». Декрет повинен окреслити, «як вибудовуватиметься влада в Білорусі», якщо Олександра Лукашенка раптом не стане. «Головна мета – щоб «вони» не отримали владу навіть у цьому разі», – зазначив Лукашенко. Але найцікавішого не розповів і хто такі «вони», не конкретизував.
Бо у Лукашенка – не лише сім п’ятниць, а й сім ворогів на тиждень. На початку його останньої виборчої кампанії на суверенітет Білорусі, згідно з версією влади, зазіхала Росія, яка відправила сюди вагнерівців. Потім захопити Білорусію хотіла Польща за підтримки сил НАТО. Ще пізніше терористами були оголошені лідери протестів Світлана Тихановська та Павло Латушко.
Нарешті, за останньою версією, вбити Лукашенка наказав особисто президент США Джо Байден і найняв для цього літературознавця і публіциста, колишнього соратника Лукашенка Олександра Федуту, а ще Юрія Зенковича (адвоката, який нині мешкає в США), лідера опозиційної партії «Білоруський народний фронт» Григорія Костусєва та кількох білоруських емігрантів.
Реагуючи на декрет, білоруські експерти говорили про те, що він суперечить Конституції країни, стаття 89-а якої мовить, що в разі неможливості виконання президентом своїх обов'язків влада переходить до прем'єр-міністра. Так, наприклад, кандидатка в президенти Світлана Тихановська стверджувала, що поява декрету – результат протестів, які змусили Лукашенка задуматися про відхід.
Приймемо версію Тихановської як робочу (хоча й малоймовірну) і подивимося, що думають з цього приводу українські політологи, з якими поспілкувалося 
.
«Бацькіни» фобії, прохід «між крапельками» та надимання щок
Заступник директора Українського інституту дослідження екстремізму Богдан Петренко вважає, що Лукашенко просто набиває собі ціну. А ще – тисне на жалість, що дуже характерно і для нашого істеблішменту, котрий любить інколи з’являтися на людях в інвалідному візку та під картатою ковдрою.
«Лукашенко нав’язує суспільству думку про свою важливість. Бо весь алгоритм передачі влади мав бути прописаний у Конституції Білорусі ще на етапі становлення інституту президентства (власне, він там і є). Це по-перше. А по-друге, Лукашенко хоче наголосити, що всі замахи на нього – реальні. І що ті білоруси, які підтримують Лукашенка (а є і щирі його прихильники), мають боятися втратити його і стабільність в країні».
Богдан Петренко
політолог
А на уточнююче питання про те, як на цю виставу реагують у Кремлі, відповідає так: Росія підігрує Лукашенку. Навіть попри те, що він не йде на той повний та глибокий контакт, який хотілось би Москві, він є давнім, зрозумілим, зручним і цілком прогнозованим партнером, пояснює експерт.
«Чого не скажеш про наступника Лукашенка, хто б ним не став. Хоча зрозуміло, що й ця людина теж орієнтуватиметься на Росію, але, можливо, не тією мірою, як нинішній президент. Після складання присяги новим президентом не виключені неприємні для Кремля сюрпризи».
Богдан Петренко
політолог
Дещо інакше бачить ситуацію директор Інституту світової політики Євген Магда.
«Лукашенко з серпня минулого року, з президентських виборів, де його оголосили переможцем із результатом, надто далеким від реального, почувається у неприємній ситуації. З одного боку, Захід продемонстрував, що не матиме з ним справи. А з іншого боку, навряд чи йому кортить бути повністю підпорядкованим Путіну. Він шукає можливості (у міру своїх здібностей) лишитися формально незалежним, але при цьому йти в кільватері Росії».
Євген Магда
директор Інституту світової політики
Що ж, у перекладі українською це називається «пройти між крапельками». Хоча автор цього відомого вислову, перший президент України Леонід Кравчук, був, певна річ, куди як більш тонким та гнучким політиком, аніж прямолінійний «бацько» білорусів.
«Пригадаємо, що Путін у своєму посланні згадав про буцімто замах на Лукашенка. І тепер Лукашенко діє в цьому руслі. Він нібито розкрив замах, про що можна довго говорити, але зрозуміло, що йдеться про операцію спецслужб, тобто тут нічого нового. Лукашенко намагається захищатися, але він надто глибоко зав’язнув у залежності від Росії. Проблема ж для України у тому, що хто б не змінив Лукашенка на посаді, новий президент також буде проросійським. Навіть якщо він пройде як кандидат від демократичної опозиції».
Євген Магда
директор Інституту світової політики
Втім, ситуацію «що буде в тому разі, якщо Лукашенко таки зникне», ми змоделюємо трохи пізніше. А поки що – третя і остання версія того, що відбувається, від політолога Кирила Сазонова.
«Лукашенко боїться того, що йому допоможуть померти. А зроблять це його російські друзі, які опісля допоможуть передати владу прем’єр-міністру – більш лояльному, ніж Лукашенко, для швидкої та успішної інтеграції Білорусі в Росію. Тому Лукашенко намагається скласти пазли таким чином, щоб у разі його смерті ніхто з бенефіціарів цієї події не отримав свою порцію преференцій. Щоб живим він був вигіднішим, ніж мертвим».
Кирило Сазонов
політолог
Він додає, що для Заходу, то після того, як там білоруські вибори не визнали, Лукашенко став цілком неприйнятною постаттю. Більше того: він став неприйнятною постаттю не тільки для Європи, а й для сусідів, зокрема, України.
«У себе в країні він ще втримує владу, і дуже хоче її закріпити, не віддаючи всю її на поталу Кремлю. А Кремль тим часом прагне вже зараз отримати певні бонуси, особливо перед виборами до Держдуми. Для цього Лукашенко максимально заплутує ситуацію, згадуючи і РНБО, і надзвичайний стан».
Кирило Сазонов
політолог
Про профіт Кремля та небезпеку для України
Згадані вибори до Держдуми Росії відбудуться у вересні 2021-го. На час їхнього проведення Кремлю вкрай важливо зміцнити імідж «збирача земель». Тому, як повідомляють російські медіа, в ОРДЛО для «нових росіян», чи то пак для жителів окупованих територій, теж відкриють дільниці.
Інша «скрєпа» призначається для Білорусі. Ця держава до осені мусить впасти в обійми Путіна і завершити процес створення спільної з РФ конфедерації. А якщо Лукашенко виявиться на це неспроможним, його замінять на іншого пішака, більш договороздатного.
«Про спільну союзну державу знову говоритимуть восени, під час виборів до Держдуми. Кремлю знадобляться докази того, що Росія спроможна проводити подібні об’єднання і відроджувати СРСР хоча б у складі двох учасників. Але насправді є великі сумніви, що це прожект буде реалізований».
Євген Магда
директор Інституту світової політики
Втім, якщо знайдеться людина, яка захоче здійснити забаганку Путіна в обмін на можливість стати російським намісником у Мінську, то чому б і ні? – парирує Сазонов.
«Зрозуміло, що в Білорусі всі політики є лояльними до Кремля, але водночас кожен може захотіти грати у свою гру. А відтак людині, яка стане в.о. президента Республіки Білорусь, можна пообіцяти будь-яку підтримку – медійну, організаційну тощо, і вона обміняє будь-які поступки, вигідні Росії, на можливість встати біля керма пожиттєво».
Кирило Сазонов
політолог
Тим паче, що на перебіг виборів та на встановлення результату безпосередній вплив чинитимуть «люди у погонах». У разі, якщо Лукашенка не стане, виникне цікава колізія, каже Сазонов: за законом влада має перейти до голови уряду, а за декретом Лукашенка – до тамтешнього аналогу нашого РНБО.
Так виникне два центри влади, але, за великим рахунком, рішення ухвалюватимуть силові структури – МВС, КДБ та армія.
«На кого вони поставлять, той і стане президентом. А думка народу тут, звісно ж, жодної ролі не відіграватиме», – впевнений експерт.
Але навіть якби vox populi щось би й важив, вибирати в Білорусі ні з кого.
«Навіть нинішня демократична опозиція Білорусі все одно тримає курс на Росію. Або в кращому разі на те, щоб бути таким собі місточком між Білоруссю та Заходом. Та ж таки Тихановська спирається на Захід цілком вимушено».
Богдан Петренко
політолог
Перебіг президентських виборів у Білорусі був би складним, зауважує Магда.
«Немає партійної системи, немає приватного капіталу (у звичному для України вигляді), натомість на підприємствах є заступники з ідеології тощо. Це швидше нагадуватиме вибори в Радянському Союзі часів перебудови».
Євген Магда
директор Інституту світової політики
Але для України проблема не в тому, що в Білорусі відсутня політична конкуренція. Просто Білорусь для нас значною мірою втрачається. Якщо до 2020 року всі розмови про ймовірну агресію і з боку Білорусі також виглядали радше «лякалками», то зараз не виключено, що Лукашенко може піддатися тиску і поступитися в цьому разі інтересам Росії, додає експерт.
Тут на увазі мається зростання ймовірності нападу російських військ на Україну та країни Балтії через територію Білорусі – принаймні, на початку весни таку можливість в експертних колах активно обговорювали, посилаючись, зокрема, на службу зовнішньої розвідки Естонії.
Так що із сусідами Україні не пощастило двічі. Але це вже інша історія.
Читайте також
